Духовні святині Чернігівщини

ОБРЯДОВІ СИМВОЛИ ПРИДЕСЕННЯ

       Обрядові символи різноманітні. Вони бувають реальні й ілюзорні, словесні, предметні, графічні, звукові, мімічні й такі, що уособлюють певні традиції. З їх допомогою створюється відповідна емоційно-психологічна тональність, урочистість обрядових дій. Тільки за цієї умови можна досягти ефекту співпереживання учасників свят і обрядів.

       Так, образ свічки в давнину символізував сонячне світло і поживу богів, які приносять життєдайну силу землі й людині. Як вважав відомий дослідник народних звичаїв С. Килимник, їх запалювали "при кожній оказії чи великому святі в час обіду, а то й цілу ніч, світили обов'язково свічки - на Різдво під час Святої вечері; на Водохрестя при куті; на Зелені свята; на Великдень; за обідом у весільний день, христинний, у часі похорону й т. д.". А калина тривалий час символізувала дівочу цноту. З часом вона стала своєрідним символом любові взагалі - тілесної та духовної. І стосувалось це не тільки сердець молодечих, а й значно старших людей. Кетяги калини, її врочиста небуденність потрібні були й у хвилини вічної розлуки з дорогою людиною. За народним звичаєм саджали деревце калини на могилах неодружених хлопців та дівчат. Так символічно виражалась потреба постійного зв'язку людини з потойбічним світом. Кущ калини коло хати, її грона на покуті - це не просто окраса життя, а глибинний символ духовного світу народу України, його спадщина, свідчення любові до своєї землі, поваги до своїх традицій.

       Особливе символічне навантаження в українських обрядах має хліб. Він символ людської працьовитості, добробуту й щастя. З хлібом ішли на сватання й на заручини, обмін паляницями означав згоду на весілля, обсипання зерном - побажання здоров'я, краси й довголіття. Про красу та живучість цього символу переконливо свідчить звичай .зустрічати дорогих гостей хлібом-сіллю.

       Кольори: синій, червоний, чорний, білий - теж символи. Кожен із них несе якесь своє емоційне й смислове навантаження. Наприклад, чорний завжди означав смуток, печаль. Це колір похоронних обрядів та звичаїв. Червоний же, за переконанням народу, - символ краси, кохання. Червоний колір відігравав особливу роль у весільному оздобленні. Він домінував у одязі молодої; червоною калиною, червоним гарусом, червоними стрічками уквітчувалися гільце й коровай, червона квітка служила весільною відзнакою молодого, старшого боярина й дружок.

       Художні символи стали наріжним каменем поняття "обрядовість". Коли ми говоримо про обрядові дії та звичаї, то уже підсвідомо, хочемо того чи ні, згадуємо про їх символіку. Але, як не прикро, говорячи про них, ми не завжди знаємо історію походження цих символів, їх минуле та сьогодення. Тому хочеться коротко зупинитися на історії одного обрядового символу. Символ цей - великодня писанка. Ми пам'ятаємо її з дитинства, з популярної дитячої гри цокання - биття яєць (той, кому вдавалось розбити яйце суперника, забирав його собі як виграш). Цей, усім відомий символ весняних свят, а саме - великоднього циклу, має давню історію.

       Культ яйця як символу життя, уособлення його зародження і продовження виник на ранніх стадіях розвитку людського суспільства. Звичай їх розписувати поширився задовго до християнства. У народних звичаях й обрядах, особливо весняних, яскраві декоративні писанки відігравали важливу роль. Із запровадженням християнства яйця потрапили до пасхального обряду й стали ознакою весняних свят. їх їли першими, коли сідали за стіл, ними обмінювались, роздавали рідним, сусідам, усім, хто прийшов привітати зі святом, брали в гості, роздавали жебракам.

       Писанки, за народним повір'ям, були джерелом родючості землі, всіляких щедрот, багатства, запобігали різним напастям, захищали від стихійного лиха. У народі вважали, що яйце дає людині силу, красу та здоров'я, що воно володіє особливою силою впливу на все, з чого складалося життя наших пращурів, - житло, ліс, птаство, бджоли, бо за цим усім - злиття, цілковита гармонія з природою.

       З прийняттям християнства ці уявлення й традиції перетворюються вже на його символи. Довкола яйця - тобто писанки і крашанки - одразу з'явилися нові легенди, поетичні й прекрасні, пов'язані з воскресінням Ісуса Христа: з кожної краплі крові його, розіп'ятого, виникла червона крашанка; під хрестом стояла Матір Божа, оплакуючи долю свого сина, і її сльози, падаючи на ті крашанки, перетворювали їх на неповторної краси писанки...

       Побутування звичаїв, де чільне місце посідали писанки, зафіксував на Чернігівщині у XVIII ст. О. Шафонський. Тут дуже бережно і з повагою ставились до традиції виготовлення писанок. Робили їх з кераміки, глини, але найбільшого поширення набули розписані пташині яйця. Для виготовлення таких писанок використовувались яйця качок, гусей та, за давнім звичаєм, диких голубів. Здебільшого ж брались курячі яйця, бо кури - найдавніші й найбільш поширені домашні птахи.

       Найраніше зафіксовані розписні курячі яйця з Чернігівщини відносяться до XIX ст. Це тому, що в позаминулому столітті почали збирати колекції українських писанок. Понад десяток писанок із сіл Полошок, Дунайця і Чорторига (нині Шевченкове) колишнього Глухівського повіту Чернігівської губернії зберігались у колекції П. Я. Литвинової. На білому й кольоровому тлі зображались тюльпани, рожі, гвоздики, півонії.

       У XIX ст. на Чернігівщині писанки виготовляли здебільшого заміжні жінки, які з любов'ю ставилися до цієї справи. Малювали їх не в спеціально відведені дні, а протягом 4-6 тижнів Великого посту. На свята та у вихідні цим не займалися. Писанки не лише дарували, але й продавали.

       Для чернігівських писанок характерна різноманітність технічних прийомів, а найбільш традиційною є воскова техніка, що дає змогу виконувати орнаменти в кілька кольорів. Побутувала й техніка крапления, тобто крапання розтопленого воску на яйце. Виходили "крапанки", укриті плямами, на якомусь тлі, що зафіксовано в Щорському районі. Застосовувався також один із найдавніших способів, коли узор продряпувався з-під нанесеної фарби. Такі писанки називали "скробанки" чи "дряпанки". Для вибілення деяких місць на писанках на Чернігівщині використовували хлібний квас. Розписували, як правило, сирі яйця, бо вважалось, що таким чином зберігається їх життєдайна сила.

       Фарби виготовляли за традиційними народними рецептами з цибулиння, кори, коріння, листя та квітів дерев чи кущів. Вони не змінюють кольору під впливом світла й добре тримаються на поверхні яйця. З другої половини XIX ст. використовуються й штучні барвники.

       Орнаменти писанок визначалися залежно від зображуваних мотивів. У с Чепелеві Сосницького повіту їх називали - "семирог", "квіточка з лапками", "клинчики", "рожі", "незабудки", "безкінечник", "сосонка", "грабельки", "зорі", "сніжинка". У с Попівці Новгород-Сіверського повіту- "рожа", "барвінок", "дрібненькі клинчики", "сливи", "сосонки", "наритники" (наритники - частина кінської збруї з узорним плетінням), "вітрячки", "хміль", "волові очі", "гвоздика", "волошки", "гладкий пояс", "хрещений вивід", "метелики", "лапки".

       Вважається, що чим більше кольорів на писанці, тим вона магічніша, тим легше приворожити кращу долю. Орнаментування чернігівських писанок подібне до буяння оточуючої природи, воно передає фантазію людей, їхню творчу уяву, непересічний талант.

       Чернігівські майстри віддають перевагу віковічній традиції використання барв, символіки, не вдаючись до нових елементів. Вони відтворюють, може, ще тисячолітньої давності візерунки та символи - рослинні, тваринні, берегині, християнські, за якими цілий всесвіт. Своїми витворами вони віддають належне кожному куточкові рідної землі. Це глибоко духовне мистецтво вимагає знань, терплячості, спокою та неабиякого смаку. Воно прийшло до нас із минулого і ще довго буде існувати, бо давня легенда свідчить, що наш народ доти процвітатиме, доки українські жінки писатимуть крашанки.

       Наталія Баранова

Версия для печати