Нариси соціально-економічної історії Чернігівщини в другій половині XVII ст.

Розділ IV

СТАНОВИЩЕ НАРОДНИХ МАС

    Як свідчать документи, з самого початку перебування на Слобожанщині населення полку І.Дзинковського стало на шлях самовідданої служби російському цареві: "...служать намъ великому государю летнія и зимнія служби беспрестанно". Козаки неодноразово прославлялись у боротьбі з іноземними загарбниками: "иподъ литовскими подо всеми городами на боехъ инаприступахъ были съ польскими и съ литовскими исъ немецкими людми и съ татары билися". Багато з них одержали тяжкі поранення, не Повертались з поля бою. Таких згодом замінили "дети ихь и братья племянники".
    В знак прояву своєї вдячності за вірність царський уряд часто давав слобідським полкам жалувані грамоти. Як зазначав Д.І.Дорошенко, "московський уряд дуже радо зустрічав нових переселенців, відводив їм обширні пустопорожні землі, дозволяв зберігати свій козацький устрій і внутрішню автономію. Він був дуже радий цим воєнним колоністам...".
    У 1656 р. полк Дзинковського спіткало лихо. У вогні пожежі згорів полковий прапор, а також гроші, виділені з царської казни для платні козакам. Олексій Михайлович після звернення полковника за допомогою 4 травня 1659 р. розпорядився "дать знамя тафтяное, послать память вь казенной дворь велель сделать".
    Десь у 1666 р. сотник Андрій Кудрявцев "съ товарыщи" із "Воронежскаго уезда села Ендовищь" у чолобитній цареві повідомляли, що, перебуваючи "де они на великаго государя службе", зовсім не одержували "денежнаго жалованья", а тому "оскудали", у них залишилось мало коней. Подальші рядки даної скарги свідчать, що становите козаків наблизилось до рівня становища посадських людей Воронежа: "(въ городовои работе и во всякихь податяхь) сверстанн сь посадскими людьми, городовую и всякія поделки делають безпрестанно и вь подати хлебные запаси и ямскія деньги платять". Від цього вони вкрай зубожіли.
    Олексій Михайлович після одержання чолобитної у грамоті від 19 червня 1667 р., враховуючи козацьку службу, а також "за рани и для ихь бедности" зобов'язував воєводу князя Юрія Микитовича Борятинського подбати про те, щоб "не велети сь нихь на Воронеже податей всякихь править и сь тяглими людьми вь работу верстать" "чтобь имь передь ихь братьею лишнія служби и работы не било".
    Одначе, як би там не було, а подібне становище стійким бути не могло, бо, як зазначала ОЯ.Єфіменко, "між прагненнями Російської держави ... і тенденціями козацького суспільного ладу було надто багато внутрішнього антагонізму". У 1667-1671 рр. по Росії прокотилась Селянська війна під проводом Степана Разіна. Звичайно ж, не могла не зачепити вона й Слобожанщину. Драматичні події розгорнулися тут у 1670-1671 рр. За свідченням джерел, 9 вересня 1671 р. о третій годині ночі донські козаки (в кількості 30 осіб) при безпосередньому сприянні і підтримці І.Дзинковського (забезпечив порохом, дав "две пищали") "тайницкими вороты" приникли в місто Острогожськ. Спійманого у власних хоромах воєводу Василя Мезінцева козаки вкинули У воду, вбили піддячого Івана Горелкова (Горелкіна)зв'язали і поізбивали відкуішиків селітряного і "таможенного мойдану". Їхнє майно разінці розібрали. Крім того, вони звільнили всіх в'язнів.
    Опісля зібрання військової ради шлях донців лежав до Ольшанська. З ними І.Дзинковський відправив туди своїх сотників Марчка Жуковцева, Василя Григор'єва, Якушка Чемеза і обозного Микиту Волненка. Полковник закликав, щоб "де сбирались вольные люди кь нимь вь войска итить подь Ольшанской". Ввірвавшись у місто, повстанці розправились із його знаттю: вбили воєводу Семена Беклемишева, скинувши його з башти, втопили "начальныхъ людей иноземцовъ дву человекь", пограбували "великаго государя казну разграбили порохь и свинець и пушки взяли". Після цього 11 вересня козаки повернулись до Острогожська. На козацькому колі Іван Дзинковський похвалив козаків за службу. Виношувались плани "ночью сентября подъ 11 число идтитъ кь Коротояку". Мешканці міста одержали "прелєстное письмо" від Разіна, яке згодом відправили до Бєлгорода. Степан Тимофійович закликав до активної участі в повстанні: "кто хочеть богу да государю послужить да и великому войску да и Степану Тимофеевичу и я выславъ казаковъ и вамь бы заодно изменниковь виводить и мірскихь кровопивцовъ виводить и мои казаки како промыслъ стануть чинить и вамь би итить кь нимь вь советь и кабальные и опальные шли бы вь полкь кь моимь казакамь".
    Острогозький протопоп, попи, "градскіе всякихь чиновь" люди, а також торговці "учали меж себя советовать" з приводу припинення подальших дій повстанців. Було вирішено всіх їх переловити. Дізнавшись про це, козаки під покровом ночі (о першій годині) з 11 на 12 вересня покинули місто.
    Та врятуватись усім не вдалося, бо "градскіе всякихь чиновъ люди на реке Сосне мости розметали и техь воровскихь казаковь на посаде многихь побили". Були спіймані отаман, осавул "сь товарыщи 16 человекь". Не втікли від переслідувачів сотник Марчко Жуковцев "сь товарыщи". Було спіймано, нарешті, і самого полковника І.МДзинковського. Сина боярського Степана Рахманіна, який прибув в Острогожськ з Коротояка разом із 6 московсьькими стрільцями для провідування "вестей" і був схоплений людьми Дзинковського (їх "держали за карауломь вь чепи 3 дня") Герасим Корабут випустив "изъ караула".
    Ті, хто брав активну участь у придушенні повстання, одержали Д царського уряду щедру винагороду. Наказного полковника Герасима Корабута було призначено полковником замість І.Дзинковського (напередодні він обіймав посаду наказного полковника). Крім того, він одержав за службу і "раденье" цареві частину млинів (частина перейшла у власність Олексія Михайловича), що належали його попереднику, а також "самое доброе вишневое сукно 5 аршинь да пару соболей добрыхь", сумський полковник Герасим Кондратьєв одержав від царя грамоту "сь милостивымь словомь", а також 3 пари соболів, ціною по 10 рублів за кожну.
    На основі грамоти Олексія Михайловича від 4 листопада 1671 р. піддячий Іван Костоусов вручив "жалованье" й церковнослужителям. Соборному Троїцькому протопопу Андрію видано "5 аршинь сукна добраго кармазиннаго вишневаго да пару соболей", а соборним попам Полікарпу Агеєву та Василю Остаф'єву по 5 аршин сукна кармазинового відповідно вишневого й зеленого кольорів і по парі соболів. Попи Федір Лаврентьєв (Богоявленський), Яків (Воскресенський), Матвій Михайлов (Богородицький), Федір Андрєєв (Іллінський), Афанасій Андрєєв (Михайлівський), Василь Кондратьєв (Єгор'ївський повітовий), Сазонтій Іконник (без місця) одержали "по портищу сукна полукармазинныхъ" і по парі соболів. Такого ж "жалованья" були удостоєні соборний диякон Микита Васильєв і Феоктист Тораторин.
    Ратним людям з царської казни було виділено 16000 рублів. Однак цього виявилось замало. З цієї суми не вистачило платні рейтарам, які прийшли в Острогожськ "на ... великаго государя службу" після бою з донськими козаками під Коротояком. Цар згодом розпорядився, щоб виділили ще 4000 рублів. І тоді рейтари, які не мали селянських дворів, одержали по 2 рублі, "а за которыми крестьянскіе дворы и темъ съ вечетомъ".
    Учасників же повстання чекала сувора кара. Багатьох повісили "для ...утвердженія отъ шатости острогожскимь и иныхь городовъ жителемъ". Дзинковського після допитів страчено. Така ж доля спіткала й його дружину. За сприяння повстанцям, за прагнення звільнити свого чоловіка ("посилала на Донь для донскихь воровскихь казаковь, чтобь они воры донскіе казаки съ Дону шли къ Острогожску и его Ивашку виручили") її було приговорено до страти смертю шляхом відрубання голови. 22 жовтня 1671 р. Кирило Кривцов повідомляв Григорія Ромодановського, що вирок приведено до виконання: "изменникова де Ивашкова жена Дзинковского кажнена". Майно повстанців, як повідомляв царя Григорій Ромодановський, "все собрано и роспродано ("полуполковникь" Самійло Зуєв виручив за нього 700 рублів) и твоимь великаго государя ратнымъ людемь самымь нужнымь полкове служби и солдатомъ въ корми роздано". Цей момент цікавив самого царя. У відправлених 8 березня і 12 квітня 1671 р. грамотах на ім'я Г.Ромодановського він наказував надіслати йому "книги" і "перечневыя росписи изменника Ивашка Дзинковскаго и товарищевь его животомъ и всякимь заводомь". До Олексія Михайловича дійшли чутки, що у повстанців залишились "пожитки самые большіе деньги и золотне и суди [посуд. - П.П.] серебренне и платья дорогое исуды жь оловяные и медные и лошади и иная скотина и всякіе многіе заводи по цене на многія тнсячи". Звичайно ж, як повідомляв про це й сам Ромодановський, це було явне перебільшення. Реалії виявились далеко скромнішими. На допиті Іван Дзинковсьький зізнався, що мав 53 золотих і 140 рублів, яких під час обшуку не виявлено. Відносно ж майна писаря, сотників і обозного у переписі Умая Шамардина зазначалось, що на їх "дворехь ничего не обьявилось опроче самня худия рухлядишки и то отдано на прокормь женамь ихъ съ детьми".
    Джерела стверджують, що І.Дзинковський мав двох синів (Богдана та Миколу) і двох дочок (Марину й Агафію). Разом із племінницею Марією їх засудили "взять кь Москве и сь Москви сослать вь Сибирскіе городи вь которые доведется на вечное житье".

Версия для печати