Нариси соціально-економічної історії Чернігівщини в другій половині XVII ст.

Розділ III

ТОРГІВЛЯ

    У 1666 р. він заборонив у Чернігові роздрібну торгівлю вином. У першу чергу це стосувалось козаків, категорично заявивши, що "козаки и солдати і стрелцы шинковать вином не будуть". Домовленість щодо цього була укладена з полковником Дем'яном Ігнатовичем, у якій також підкреслювалось, що "козаки впред шинковат вином не будут для того чтоб статей договорних тем ненарушить". Порушників же передбачалось притягати до відповідальності: якщо вони "виномъ с сего числа шинковать будуть ... за то тем стрелцомь и салдатом будет учинено жестокое наказане", - зазначалось у "Пам'яті" Кирила Хлопова (чернігівський воєвода).
    Приїжджим у місто купцям також заборонялась торгівля "питя" "фартою" [квартою. - Я./7.]. Слід зазначити, що й будь-які інші товари вони мали продавати "все вдругь [тобто оптом. - Н.П.] а не локтем".
    Не складали винятку в питанні торгівлі спиртними напоями й інші міста Чернігівщини, на мешканців яких також розповсюджувалось чи то обмеження торгівлі ними, чи то повна заборона. Так, наприклад, "товариству яко и посполству места Нежина" на основі універсалу І.Брюховецького (23 червня 1663 р.) заборонялось шинкувати горілкою "межи коморами и на месте ... опричь дворовь". В такій же мірі це стосувалось і приїжджих у місто "з горелками".
    У Чернігові Брюховецький дозволяв "у шинкарокь ... скатцены (скатнаго?) вибирати ... также побору на порохь".
    Коозакам Ніжина дозволялось виробляти не більше двох казанів горілки на рік. Продавати її вони мали право лише "гуртом". (тобто оптом. - П.П.), а не квартою". "Мещанін зас жаден так так робить як и продавать гарелку исповинен". Гетьман І.Брюховецький підтвердивши це універсалом від 2 лютого 1666 р., наказував полковникові й отаманові від "кождого выше двох казанов казака гарелку робячого, а мещаніна и козаков квартою продаючого ... забирать". Відібрана горілка мала бути використана на ратушні розходи. І будь-кому суворо заборонялось чинити щонайменший опір щодо цього. Такими діями гетьман прагнув позбавити перешкоди "в аренде гарелчаной".
    Однак для Чернігівщини характерним було те, що, незважаючи на цілу низку виданих протягом другої половини XVII ст. гетьманнатом і царським урядом наказів, направлених на обмеження і заборону торгівлі спиртними напоями, насамперед горілкою, вроздріб, така торгівля, як свідчать джерела, все ж не припиняла своє існування. Так торгували козаки, міщани, особи духовного стану. Таке самоправство можна було зустріти хіба що ще в м.Києві, де "товариство ... дерзновеннимъ и безъ розумними упоромь держати оныи важится". Універсалом від 25 листопада 1706 р. І.Мазепа передбачав покарання непокірних "под утратою всей худобы. Павло Полуботок універсалом, виданим 15 квітня 1710 р., на мешканців Чернігівського полку, "хто горелкою шинкует", накладі дав податок "от кухвы по десят золотихь, и от носатки по золотому". їх збором мали займатися дві спеціально призначені з числі "певных и правдивыхъ" особи "з казацкой и мещанской стороння Одержані доходи повинні були поступати в розпорядження чернігівської ратуші.
    В той же час, як і іншими товарами, на території Лівобережжя (Чернігівщина не стала винятком) була дозволена торгівля горілкою: "а которіе торговіе ... ратніе люде будуть въ Нежине з бояри и воєводи ... торгомъ промишлять безпрепятія", - зазначалось в грамоті, виданій царем Петром Олексійовичем Ніжину в 1698 р.
    У багатьох містах були зведені так звані кухлеві (або кружечні двори, які в необмеженій кількості приймали від місцевого населення товар, що згодом перепродувався вроздріб по значно вищій ціні, що забезпечувало одержання великих прибутків. У 1677 р. кухлеві двори дозволялось влаштовувати у поселеннях, населення яких складало не менше 500 осіб.
    За даними "Росписного списка" Чернігівської фортеці 1682 р. у Чернігові такий двір був в "нижнем остроге" (нижньому місті). Це унікальне джерело дає також опис чернігівського кухлевого двору: "На нем строения: светлица да черная изба; погреб с выходом. Две бочки мерные, одна винная, а другая - пивная - дубовые. Ведро мерное, кварта и полкварты, гарнец и полгарнца мерные деревянные, лейка мерная, две стойки - одна винная, другая пивная. Шандал железной, топор, два бурова, две скобели".
    Прибутки кухлевих дворів від "винные покупки и от винной продажи" фіксувались в "Книги кружечного двора" за "целовальниковыми руками".
    У 1669 р. в міщан Ніжина, Чернігова й Переяслава передбачалось закупити 600 відер горілки. В одному лише Чернігові за один рік (вересень 1672 р. - вересень 1673 р.) до кухлевого двору поступило 294 відра горілки. У додаток пивовар цього ж двору зварив 1105 відер пива. І все це після реалізації дало чистий прибуток на суму 70 руб. З алтини. Частину його було використано на всілякі господарські потреби двору, а частина стала надбанням казни.
    Один новгород-сіверський міщанин у 1672 р. продав купцям із Москви 3 тис. відер вина. А роком раніше до Москви прибуло 187 підвід, навантажених 217 бочками спиртних напоїв, з Глухова. Товар збуто на кухлевому дворі. Цікаво, що в цьому році лише для потреб царського двору загалом з України поступило 30729 відер вина. У 1663 р. 1005 його відер привозили в Москву українські козаки.
    Наприкінці червня 1662 р. С.Павленко (сосницький сотник) спільно з козаком Л.Лазаренком "с товарищи" доставили в Москву 31 діжку, наповнену 1005 відрами горілки, яку продали там по 16 срібних алтин за відро.
    З пропозицією привезти в столицю горілку звертався в 1674 р. до Артамона Матвєєва стародубський полковник Петро Рославець: "Естли изволит милость ваша подрядную нам дати на вино, на колко сами милость ваша изволите ведер, а у нас вино в готовности пребывает, и свидітелетвуем, что и доброе".
    У 1677 р. на новоміщанський кухлевий двір м.Москви глухівські міщани Я.Дементьєв, І.Сидоров, Г.Тимофіїв і Р.Анисимов, маючи з собою челядників, привезли 13 бочок вина.
    Інколи царський уряд звертався до українських гетьманів з проханням, а то й з наказом надсилати до Москви спиртні напої для потреб царського двору. Зокрема, у 1671 р. такий наказ одержував І.Самойлович: доставити 20000 відер "самого доброго, пінного, без пригару вина". Саме це вино, як вважає В.Й.Борисенко, привезли в Москву глухівські купці на 187 возах у 192 діжках і 26 діжечках .
    У 1681 р. безпосередньо сам І.Самойлович відправляв до столиці 840 відер горілки, яка була виготовлена на винокурнях гетьмана.
    У 1663 р. 155 діжок, наповнених горілкою, доставив у Москву Родубський підрядчик С.Потапов.
    Царські шинки, крім Москви, функціонували також і в інших містах Росії. Наприклад, у 1663 р. стародубський полковник Петро Рославець відправив свого челядника А.Кузьменка до м.Смоленська аж із 30 підводами, навантаженими діжками з горілкою, З проханням до місцевого воєводи прийняти товар без всякої "обиді и перешкоди" для потреб царського шинку. В знак вдячності Рославець передав воєводі дорогу рушницю і обіцяв "отслужить"".
    Однак торговці горілчаними виробами далеко не завжди здавали свою продукцію на кухлеві двори. Порушуючи пункти Глухівських і Коломацьких статей, вони нелегально торгували нею в російських містах. Так, у 1676 р. виявилось, що приїжджі люди з Ніжина, Погара, Стародуба і Глухова, проживаючи в Москві на посольському дворі, займались таємним розпродажем горілки вроздріб. Такою ж справою займався в столиці й глухівський житель Д.Лук'янов.
    Стародубські мешканці, скупивши в 1685 р. велику партію горілки у жителів містечок, розташованих поблизу Стародуба, також збирались везти її для продажу в Москву.
    Слід зазначити, що скупництво горілки в Лівобережній Україні з метою перепродажу її в Росії здійснювалось у другій половині XVII ст. в немалих масштабах. Такою справою промишляли і купці з Чернігівщини. Наприклад, стародубський купець Г.Тарасевич 109 діжок горілки закупив у 1689 р. у відомого знатного купця цього ж міста С.Ширая. Відносно закупки тисячі відер горілки П.Брянчанин домовлявся 1693 р. в Почепі з Г.Машковцем.
    Крім горілки, монополія поширювалась і на інші товари. Одним із них був дьоготь. Універсалом від 11 січня 1698 р. І.Мазепа постановив, що в Ніжині продаж дьогтю має бути "зуполная, во всем месте и подворках одна ратушная, маетб быти, а окромъ тоей нихто дегтю продажного держати не маетъ". Про це ж саме йшла мова і в грамоті Ніжину, виданій у тому ж 1698 р. російським царем Петром Олексійовичем.
    Заборонялась також вільна торгівля тютюном, воском, міддю, які оголошувались "заповідними". Продаж їх був монополією царя й казни. Тому вільно торгувати ними заборонялось. Однак збереглися відомості про часті випадки порушень царських указів і розпоряджень.
    Про те, що торгівля в досліджуваному регіоні постійно перебувала під контролем адміністрації, свідчить і той факт, що у 1693 р. полковник Стародубського полку до складу магістрат-суду і осавула. В його компетенцію входило з'ясування всіляких непорозумінь з приводу торгівлі. Він відав також справами ярмарків, питаннями конфіскації майна за безмитну торгівлю та розв'язання незгод при вирішенні питань про терміни сплати боргів.
    Одначе, як би там не було, а одним із важливих соціально-економічних наслідків Визвольної війни середини XVII ст. було надання на перших порах всьому населенню Лівобережної України без обмежень права торгувати, адже вона вимагала "посиленого покриття своїх потреб, що було можливим лише з допомогою торгівля" і притому в широких її масштабах.
    Досить чітко це простежується на Чернігівщині. Віднині торгівлею тут зайнялись селяни. Польське законодавство позбавляло їх такої можливості, дозволяючи торгувати лише міщанам. В результаті ж Визвольної війни відкривався доступ для переходу селян у міщанство. Під час перепису 1654 р. було виявлено чимало сіл, все населення яких вважало себе міщанами. Наприклад, у Ніжинському полку це, насамперед, Дроздівка, Жуківка, Михайлово Городище, Овдіївка, Положене, Степанівське й інші.
    У Чернігові міщани скаржились, що "в нижнем городе поселились вольнне люди, устроили шинки, лавки и не платят в ратушу, ссылаясь на то, что сидят на земле Елецкого и Ильинского монастырей". Напевно, вони платили монастирям, бо ті їх захищали.
    В зазначений час на Чернігівщині мала місце козацька торгівля. У переважній більшості випадків козаки займались дрібною торгівлею. 1690 р. купці м.Чернігова висловлювали невдоволення козаками, що "на мещанской земле построили многіе козаки лавки, и ихъ мещанскіе лавки затеснили, и оть того запустили". Через деякий час царський уряд розпорядився "козацкие лавки з ихь мещанской земле снесть".
    І а джерела засвідчують, що козацтвом здійснювались і досить крупні торгові операції. Наприклад, ніжинський козак Дацько Веремієнко у 1650-х роках продав пану Зражєвському за сто польських золотих фільварок "свой власний ... з хатою, садом, клунею" 119

Версия для печати