Нариси соціально-економічної історії Чернігівщини в другій половині XVII ст.

Розділ II

РЕМЕСЛА ТА ПРОМИСЛИ

    Слід зазначити, що сільських шевців, які проживали поблизу" Козельця, Богдан Хмельницький змушував "повинність цехов: козелецькому давати" ще в 1656 р. У містечку Берези ому кожний приїжджий гончар повинен бути "помочнимь до цеху гончарского", який очолював цехмістр Васко Тончарєнко. Зобов'язували до цього в категоричній формі: "иначей аби не быль и не спречался" Приїжджим до Чернігова гончарам у 1686 р. дозволялось "горшки робити і на торгу продавати після сплати гончарному цехові повинності.
    Мандрівним шевцям Козельця гетьман Мазепа дозволяв виготовляти продукцію свого профілю при умові сплати до "скринки братской цеховой тое що братя ухвалить". Могли вони стати й повноправними членами шевського цеху, заплативши в даному випадку одну копу литовської лічби, а також "воску церкви божой належачого и уконтентованя брати и сотникови на тоть чась зостаючому ползолотого ... дати".
    О.С.Компан вважає таких майстрів додатковими робочими руками в поширеній цеховій майстерні, яка за характером виробництва дуже наближена до об'єднання мануфактурного типу.
    В Літках у 1687 р. з "прихожихь" ковалів, бондарів і римарів, які ще не встигли вступити до цеху, але виявили намір "роботу кому робити", брали по півфунта воску. Ремісників же вказаних спеціальностей, які прибули до містечка з інших населених пунктів у торгових справах, зобов'язували "подь утратою своєю немалою обвеститися" старшому цеховому братові й місцевому цехмістру.
    У Стародубі заборонялось виготовляти продукцію тим, хто "цеху олейницкого не поеднает". Мешканцям навколишніх сіл і хуторів дозволялось виробляти олію протягом року при "мові сплати "до скринки" одного талера. Для бажаючих і надалі займатися справою необхідно було сплатити внесок, який давали ремісники даного цеху, вступаючи в його членство. В обов'язки цехмістра Степана Куирієнка вмінялось строго слідкувати, щоб "всякь олейницкимь ремесломъ бавячойся в повинности цеховой не быль спречнимь". За непослух з винних стягався штраф у розмірі 100 золотих.
    А полковник Михайло Миклашевський своїм листом від 14 червня 1694 р. зобов'язував ковалів, які проживали в селах, "на волости стародубовской" чинити "складку на церковную потребу богоугодную". Війт Стародуба Дем'ян Єрмолаєвич листом від 12 червня 1709 р. залишив це в силі і надалі.
    Протягом тривалого часу тримав у своїх руках монополію на виробництво гончарний цех Чернігова. Однак у 3686 р. чернігівський полковник дозволив виготовляти та продавати посуд і приїжджим до міста гончарам, за що вони мали заплатити цеху визначену суму грошей.
    В іншому випадку при відмові виконання цехових обов'язків полковник Василь Борковський зобов'язував буянських гончарів, и вони "Сави Руденку, цехмистру гончарскому репицкому, были послушными и в цеху его могли заставать завше, яко и иные гончари зостают и послушенство отдают, абысте и вы под цехом били и належное з себе отдавали".
    Гетьманський універсал від 1689 р. вказував на залежність сільських ремісників від об'єднаного цеху шаповалів, панчішників, пивників, коцників і рукавичників у місті Чернігові.
    У другій половині XVII ст. в організації та діяльності цехів відбулися певні зміни, які чітко проявились і на Чернігівщині.
    У ряді міст краю цехи включали до своїх лав майстрів різний спеціальностей, функціонуючи таким чином як багатопрофільні і багатолюдні об'єднання. Так, у місті Глухові 24 червня 1664 р. був "заведенъ ... цехь за ведомомъ городовой старшини глуховской и протчихь особь", який згідно з урядовим листом об'єднав котлярів, ковалів, слюсарів і римарів. Цеховики мали "споряжить якъ на церковь божію канунь и свечи такь и повинность всякую належитую заедно отбувать". Цехмістром даного цеху став Симмон Григорович. Він повинен був слідкувати за встановлений порядком, мав право карати винних, а "добрихь" передбачалось, щоб "миловаль". На цеховиків накладався обов'язок виражати цехмістрові "всякую почесть ... яко старшому". Всі ремісники "І нимь приналежние уезду глуховскомь мешкаючие с позволениеми цехмистра мають робити и прикладни в канунь божий бити и в городь приехавши с иозволениемь и ведомомь цехмистровимь, товарь який мають продавать". Ремісник же, який "по селахь без ведома цехмистра мель робить и в городе продавать вине и кар ности таковий попадеть такь же ковале цигане жеби под заведованиемь цехмистра били".
    У м.Кролевці, де в 1671 р. було встановлено цеховий устрій, в одному цеху об'єднались ковалі, слюсарі, гончарі й котляри, "обобравши себе брата старшого Андрея Гапоновича". У тому ж році вони одержали від ратуші лист "прав жиючих в цехах ремесницьких.
    Аналогічно в одному із цехів М.Чернігова працювали водночас ковалі, колісники, конвісари, золотарі, димарі, колоди, мечники, склярі, римарі, токарі, млинарі, теслярі, стельмахи і т. д. "Выпись из книг Черниговской ратуши" за 1674 р. згадує про функціонування в місті цеху, в якому об'єдналися кравці й кушніри. Йго цехмістром був Яско Федорович. Членами цеху в м. Погарі і 1679 р. були кожум'яки і шевці. В Івангороді (Ніжинської полку) ремісничий цех включав ткачів, шевців, кравців. У ковальському цеху міста Ніжина в 1666 р. налічувалось 25 майстрів різних спеціальностей, зокрема ковалі, пушкарі, дзвіниик, шабельники. А в м.Літках у 1690 р. об'єдналися кушніри й шевці. Музичний цех Стародуба включав скрипників, цимбалістів і будників. До нього мали належати як музиканти міста, так і ті, що проживали по селах, "не тилко до города належачихь але и в маетностяхь". Кожен із них повинен був "до складки" давати і одержував право "судомь цеховымъ в поточнихь справахь" судитися. На основі універсалу І.Мазепи від 22 лютого 1705 р. даний цех був прилучений до церкви святого Іоанна Предтечі "на спомогателетво".
    Отаман Березного Юхим Скрага, війт цього ж містечка Семен Тихий та писар Данило Ігнатович повідомляли 12 травня 1673 р., що місцеві цехмістри Кирило та Ярема "с товариствомь своимь всемь цеховимь" виразили прагнення об'єднати в рамках одного цеху березинських ковалів, ткачів, золотарів та гончарів. Місцеві власті задовольнили їх просьбу і до книг м.Березного з нагоди цього було внесено запис: "обмислили собе в единь злучитея цехь знанедостатковь и убоства товариства такь ковалекого ткацкого яко и гончарского вшелякіе доходи з братства до скринки одное братерское и церкви належачіе всегда од посполите сходки суди братскіе яко межи цехами ведетея вси заодно и в одной избе згодне отправовать и за одинь цехь на веки вечніе". Віднині цеховики мали працювати спільно, жити дружно,"не мають одинь одному примовить посваровь и межи ними разорвання чинити вечне и ненарушне". У випадку порушення зазначених вище умов та сторона, з вини якої це трапиться, "повинна будеть перво на церковь божію заруки" й на полковника заплатити по сто кіп, а на уряд березинський 40 кіп.
    Інколи на Лівобережній Україні в одному цеху об'єднувались і ремісники міст та навколишніх сіл. Не складав винятку й Досліджуваний регіон. Таке практикувалось, зокрема, в шевському и ковальському цехах Чернігова, до яких мали входити, крім місцевих, і сільські ремісники, вносячи до братської скриньки визначену суму грошей. Останнім дозволялось виготовляти свою продукцію й продавати її лише за таких умов.
    У джерелах є згадки про існування на Чернігівщині братств, у які об'єднувались ремісники цехів. Ці організації мали яскраво виражену економічну природу. У другій половині XVII ст. головну мету своєї діяльності вони вбачали як у посиленні впливу церкви на життя цехів, так і в зміцненні становища міської верхівки.
    Так1660 р. об'єдналися в "кравецьке братство" 40 кролевецьких кушнірів та кравців. У 1669 р. бажання створити братство виявили кравці й кушніри Стародуба, "видечи не малую оскудность в старой церкви в храме Св.Николая и великій непорядокь межы ремесниками". Бути членами утвореного братств; зобов'язували всіх "меснихь или мандровнихь ремесленныхь людей" Стародуба. У випадку ж, коли хтось "не хтель таковому братству подлежати аби отнюдь неробиль". Для вирішення своїх питань братчики щомісяця мали збиратися "в тоть домь где укажуть". Під час кожної сходки вони повинні були сплатити встановлений податок - по копійці. На членів даного братства покладався обов'язок суворо дотримуватись встановлених правил. Порушники карались "правомь братерскимь", з них стягався штраф у розмірі фунта воску або ж здійснювався суд над ними (у залежності від вчиненої провини).
    Слідкувати за всім, що відбувалось у братстві, покликані буші його керівники. "Мандровньшь ... и мескимъ и селским ремесникомь безь их позволеня жадное роботи того ремесла робить" не дозволялось.

Версия для печати