Сборник исторических статей о Чернигове

Прокляті могили

Прокляті могили
      З давніх-давен наші предки відчували якийсь дивний, містичний жах перед померлими. Легенди про підступних вампірів, які виходять із могил, щоб пити кров живих людей, або про привидів, котрі неприкаяно блукають у старовинних покинутих домах, відомі у багатьох народів Сходу і Заходу.

      Слов'янські "зомбі"
      Особливо небезпечними вважалися ті мерці, котрі загинули, як казали в народі, "поганою смертю", - самовбивці, померлі від пияцтва, страчені злочинці, зниклі без вісті, замерзлі в дорозі, а також чаклуни і відьми (від цієї братії взагалі нічого доброго очікувати не слід - якщо вони за життя шкодили людям, то навряд чи змінять свій характер і після смерті). Таких померлих навіть не ховали на кладовищах, щоб не образити душі предків подібним сусідством. Вірили, що порушення цієї заборони може викликати посуху і неврожай. У давнину в багатьох селах і, зокрема, на Чернігівщині, в разі посухи таких мерців навіть викопували з могили та переносили на інше місце або ж заливали поховання водою. їх намагалися віднести подалі від села, у якийсь яр чи болото, закладали гіллям і камінням. Саме тому ці мерці і отримали назву "заложних". Місця поховання таких покійників вважалися нечистими, адже наші предки вірили, що, не доживши свого віку на цьому світі, такі померлі доживають його у світі потойбічному, а тому можуть вставати з могил і шкодити живим. Безліч народних переказів оповідає про такі прокляті місця. Виявляється, вони є і на Чернігівщині.

      Легенда про жадібного Батурку
      Ще на початку XX сторіччя російський етнограф Дмитро Зеленій розповідав про місце поховання "заложного" покійника на Чернігівщині. "В Сосницком уезде Черниговской губернии в двух верстах от местечка Александровки есть большое болото... Оно примечательно тем, что скот не ест на нём траву... Около этого болота есть возвышенность, похожая на могилу, которая называется Батуркой..." Легенда розповідає, що на цьому місці похований мешканець Батурина, жадібний до землі. За одними переказами, цей чоловік хотів захопити собі місцеве болото. Тож і заклався з іншим односельцем, що оббіжить болото за дуже короткий час. Але, не добігши до дороги, помер на тому самому місці, яке потім стали називати Батуркою. Тому болото це і вважають місцем проклятим. Інші оповідають, що якось один житель Батурина попросив у гетьмана собі землі. Той відповів, що дасть прохачу рівно стільки, скільки він зможе пробігти без відпочинку. Чоловік, кажуть, був таким сильним, що, не зупиняючись, пробіг аж десять верст від Батурина і там впав біля дороги. Вже помираючи від утоми, він нібито ще простягав уперед праву руку, шепочучи: "І це ще моє..." Так жадібний чоловік і помер, не отримавши нічого. Над ним зробили високий насип, який в народі називають Батуркою. За місцевим звичаєм, кожен, хто проходить повз, має щось кинути на могилу, щоб задовольнити жадібність покійника і відвести від себе біду, яку той може наврочити. Могила ще сто років тому як завалилася. Але не можна було не помітити навалені на ній сіно, солому, гілля, навіть старі лапті та одяг. Так односельці протягом довгих років задовольняли жадібного Батурку.

      Жертви для покійників
      Подібні звичаї відомі не лише в Україні. Наприклад, у народів Сибіру на могилу нечистого покійника також прийнято кидати різні речі, ніби приносячи таким чином жертву незаспокоєному духу та відводячи біду від себе і своєї родини. Білоруси вірять: якщо на таку могилу нічого не кинути, то покійник буде гнатися за подорожнім.       Олена ТЕРЕЩЕНКО

Версия для печати