Фанат 3,14

Фанати́зм (греч. Φανατισμός, лат. Fanaticus, фр. fanatisme) — слепое, безоговорочное следование убеждениям, особенно в области религиозно-философской, национальной или политической; доведённая до крайности приверженность каким-либо идеям, верованиям или воззрениям, обычно сочетающаяся с нетерпимостью к чужим взглядам и убеждениям.
Или по Черчиллю - «фанатик — тот, кто не способен изменить своё решение и никогда не сменит тему»

Дуже жваві спори останнього часу викликають статті в блозі Олега Федоренка. При чому різні емоції викликають не зміст його творів, а факт його фанатичної любові до свого гуру Юлії Тимошенко, коли "по трупах", але до цілі. Щось мене почало дратувати в цих відношеннях блогерів і фраза самозакоханого АК "ЮПИТЕР, ТЫ СЕРДИШЬСЯ, – ЗНАЧИТ, ТЫ НЕ ПРАВ! (С)" і була останньою краплею, що підштовхнула до написання посту.
А ХТО ВАМ СКАЗАМ ЩО МИ ЗЛИМОСЯ? - Я особисто злюсь, коли мені муха докучає, або коли завантаження "падає" на 99%. А тут ми бачимо всі ознаки людини, що хворіє на фанатизм, а хворі люди вони ж не дратують, вони просто викликають жаль.
При чому Олег викликає не тільки жаль, але ж і сум. Сумно коли людина себе називає журналістом, а є лише сліпим інструментом Юліного піару. Він звертається до Вінні і намагається переконати, що всі його статті безкоштовні і саме це викликає не тільки сум, але ж і жах. Поясню, коли журналіст друкує статтю за гроші на користь того чи іншого кандидата, то він лише виконує роботу за гроші. Це як у футболі - придбала "Барса" собі захисника у "Шахти", так що ж, якщо в матчі між цими командами він буде добре грати, він що зрадник? - Ні в якому разі - він просто добре виконує свою роботу за гроші. Що ж до Федоренка, тут гірше. Релігійні фанатики тисячоліттями вбивають один одного, хтось вбиває Джона Ленона, а хтось розв'язує Другу світову війну. У Олега своя зброя - ЗМІ, у яких він друкується і через них він вбиває думку, що відрізняється від його - він перейшов межу, коли перестав бути журналістом і став фанатиком.
2004 рік, сотні і тисячі людей, що вірять Ющенку, що вірять Тимошенко, що вірять Морозу виходять на майдани. У їх очах палає жада свободи і віра людям, що несуть правду до влади і........ проходить рік, другий. Один - будує пам'ятники і каже що його "руки нічого не крали". Друга каже: м'ясо буде дешевше, і? - з прилавків зникає м'ясо, потім каже, що бензин впаде в ціні, і? - зникає паливо. Третій за крісло спікера тікає до Януковича. А що люди? Скільки депресій пережили всі, хто привів їх до влади, скільки розчарувань. Але ж є і ті, що наступивши на граблі, зробили крок назад, витерли кров і соплі з обличчя і знову роблять крок вперед на граблі, вигукуючи ім'я свого гуру. Так які почуття повинна викликати ця людина, злість? Ні! Жаль.
Нажаль!