Про сумне: Брюховецьке кладовище і Кузьму Скрябіна

Чи не вперше у житті мені захотілося прийти на незнайоме кладовище і просто поблукати серед могил. Відчути тишу серед голосів природи, дізнатись якусь історію, чи просто подумати про життя. Смішно мабуть звучить: «подумати про життя серед могил». Мабуть я дивачка.

Це трапилось поблизу Львова. Йшов дощ, але дорогою до готелю я намагалась через візерунчасте від крапель скло розгледіти місцеві краєвиди і пейзажі. Мій погляд на декілька секунд зупинився на кладовищі. Воно досить відрізнялось від цвинтарів Чернігівщини. Через металевий паркан було помітно цілі «вулиці» гробівців та склепів. Тоді я і вирішила дізнатися про історію походження цих споруд. Так поряд з планами на Криївку і знайомством з історією і архітектурою Львова з’явилось Брюховицьке кладовище.




Гул і Вікіпедія не дали мені відповіді про гробівці, зате я дізналась, що у 1939 році більше 60 % населення Брюховичів становили поляки. Деякі місцеві вважають що така культура поховання була запозичена саме у них. Як мені пояснили, між склепом і гробівцем немає жодної різниці. Зазвичай на склепі прийнято писати «Гробівець родини …» Але і те і інше – капітальна споруда для поховання декількох членів родини. Будується вона заздалегідь, роботи з будівництва тривають до трьох тижнів. Іноді будівництвом займається сама родина, іноді залучають спеціалізовану організацію. Також можна придбати вже готову бетонну споруду, вартість таких на Брюховецькому кладовищі становить близько 60 тисяч гривень


Шукаючи інформацію про гробівці, я випадково дізналася що саме на Брюховецькому кладовищі похований у родинному склепі Кузьма Скрябін. А його батьки живуть поруч з готелем у Брюховичах, в якому я проживала

Свого часу Андрій захотів щоб мати з батьком перебралися ближче до Львова і придбав їм тут нерухомість. Історія з придбанням родинного склепу майже містична. Батьки дорогою до Львова щоразу проїздили через Брюховецьке кладовище. В грудні минулого року мамі Андрія – Ользі Михайлівні захотілося купити родинний склеп. Вона не розуміла чому хоче це зробити, але втішала себе думками що так повинно бути і це нормально. Материнське серце насправді ще тоді відчувало тривогу - два місяці потому розбився Андрій.

Першої ліпшої нагоди я з колегами поїхала на кладовище. Місцевий таксист дорогою розповідав про Кузьму і його родину. Батьки – пенсіонери, але займаються невеличким родинним бізнесом: з глини роблять сувенірні дзвіночки і продають їх у Львові. Родину дуже поважають у Брюховичах. Андрій часто навідувався до батьків на своєму позашляховику, в якому і розпрощався зі своїм життям.

- Раніше я на роботі слухав музику під настрій, часто перемикав Скрябіна. Але після трагедії ніколи не перемикаю його пісні – розповідає таксист Ігор. – У мене сину 20 років, після смерті Андрія, він кожен ранок починає з його пісень, і, думаю, багато хто так робить. Відбулась якась переоцінка цінностей.

Як сказав пан Ігор, ми вже не перші, хто з приїжджих навідується на кладовище щоб вшанувати пам'ять українського співака. Тому він не здивувався нашим відвідинам, і розповів як знайти родинний склеп.

Перед цвинтарем невеличкий кіоск з ритуальною атрибутикою і живими квітами. Останніх було обмаль – забрали обидва букетики що залишалися.

Родинний склеп сім’ї Кузьменків знаходиться вкінці кладовища ліворуч. Його легко знайти за українськими стягами. Під прапорами - фото усміхненого Кузьми. Поруч - багато свічок, вінків і оберемки живих квітів. Все це сприймається досить емоційно, мурашки починають повзати по тілу чи то від розпачу втрати, чи то від побаченого.



В пластиковому боксі книга для відвідувачів. Майже половина її аркушів списана. В ній можна написати все, що хотів, але не встиг сказати Андрію. Між сторінок - два конверти з написами: «Кузьмі Скрябіну. Рай», «Пташці Андрійчику».




Я написала одне лише слово: Дякую!..

Більше ніколи не перемикатиму його пісні…