То так. Можно не читать.
15 Декабря 2014 21:29
Просмотров: 9728
Метки:
Метки:
Мій батько, коли був молодий, состояв в переписці с секретарем КПРС України Щербицьким. Батько в того вибивав якісь фонди для місцевого музею, а Щербицький відповідав «В просьбе отказать». Тоді батько розізлився, і місяці три крив золотом купола Борисо-Глебського, чим, собственно, і медітірував. Господь допоміг матеріально, але діло не зрушилось. Тоді окончательно разуверившись і предавшись агностицизму, батько надів кремплінові кльоші і почав ходити з сочуствующими по портвейну на танцплощадку.
Ходити і танцювати танці потенціального противника під неправильну музику. Робили вони так – ще до самих танців вони башляли п`ятірку лабухам з ансамблю, а десь у разгар програми, під час якоїсь ліричного і ідеологічно видержаного вальсу про весну і молодість, подавали музикам знак і гармонійні звуки комсомольської мелодії змінювались дикою сумішшю з бугі-вугі, рок-н-ролу та іншої маловідомої тодішньому пересічному потребітелю музики. І не сказать шо та музика так і йшла від серця до серця, йшла вона скоріш від стакану до ніг, минаючи мозок, але цнотливі і честні комсомольські серця таки чіпляла і чіпляла таки добре. Перелякані пари тихо прижимались спинами до огорожі, а у світлі прожекторів у центрі танцполу компанія розбещених молодиків і розмальованих дівиць у рваних штанях і міні-юбках ізображала протест всіми доступними методами хореографї. З неба на них осуждающе дивились кремлівськи зірки і хрести преображенія господнего.
(у цьому вони якраз були заодно, ібо шо протівно царю, то протівно і богу, тим паче церква, танцплощадка і бувші застінки КДБ були на одному «пяточке»)
Зазвичай хвилин через п’ять появлялись «ті хто треба», тобто такі крепкі хлопці з пов’язками на рукавах, очах і душах , і викручуючи молодикам руки і злегка пиздячи, а заодно лапаючи дівиць, виводила тих за предели культурного досуга.
Як показала дальнейший хід історії прав був батько, а крепкі хлопці, як були гімном так і залишились, тіко кашляють сильно, та анонімками частіш попуківають. Такіе дела.
Оце ще подумав, а чи не опублікувати цю анонімку в своему профілі в Фейсбуці, а потім спомнім довлатовьке тіпа «я вже на задумуюсь, хто я – тобто таксист, письменник, чи владелець пароходов, я вже задумуюсь чи не гімно я». Ну шось таке сказав. І не захотів. Не захотів в Фейсбуці. Бо від тщеславія і марнославства все воно.
І мьюзіку. Батькову. Світлая пам’ять.
https://www.youtube.com/watch?v=T5Xl0Qry-hA
Ходити і танцювати танці потенціального противника під неправильну музику. Робили вони так – ще до самих танців вони башляли п`ятірку лабухам з ансамблю, а десь у разгар програми, під час якоїсь ліричного і ідеологічно видержаного вальсу про весну і молодість, подавали музикам знак і гармонійні звуки комсомольської мелодії змінювались дикою сумішшю з бугі-вугі, рок-н-ролу та іншої маловідомої тодішньому пересічному потребітелю музики. І не сказать шо та музика так і йшла від серця до серця, йшла вона скоріш від стакану до ніг, минаючи мозок, але цнотливі і честні комсомольські серця таки чіпляла і чіпляла таки добре. Перелякані пари тихо прижимались спинами до огорожі, а у світлі прожекторів у центрі танцполу компанія розбещених молодиків і розмальованих дівиць у рваних штанях і міні-юбках ізображала протест всіми доступними методами хореографї. З неба на них осуждающе дивились кремлівськи зірки і хрести преображенія господнего.
(у цьому вони якраз були заодно, ібо шо протівно царю, то протівно і богу, тим паче церква, танцплощадка і бувші застінки КДБ були на одному «пяточке»)
Зазвичай хвилин через п’ять появлялись «ті хто треба», тобто такі крепкі хлопці з пов’язками на рукавах, очах і душах , і викручуючи молодикам руки і злегка пиздячи, а заодно лапаючи дівиць, виводила тих за предели культурного досуга.
Як показала дальнейший хід історії прав був батько, а крепкі хлопці, як були гімном так і залишились, тіко кашляють сильно, та анонімками частіш попуківають. Такіе дела.
Оце ще подумав, а чи не опублікувати цю анонімку в своему профілі в Фейсбуці, а потім спомнім довлатовьке тіпа «я вже на задумуюсь, хто я – тобто таксист, письменник, чи владелець пароходов, я вже задумуюсь чи не гімно я». Ну шось таке сказав. І не захотів. Не захотів в Фейсбуці. Бо від тщеславія і марнославства все воно.
І мьюзіку. Батькову. Світлая пам’ять.
https://www.youtube.com/watch?v=T5Xl0Qry-hA