Про ядерні відходи, політику та гречку… (частина 2)

Поки ще не приборкана моя молоднеча імпульсивність інколи стає на заваді прийняттю раціональних рішень. Так було і з петицією про обмеження використання поліетиленових пакетів e-dem.in.ua/chernihiv/Petition/View/1599. Те, що наболіло, відразу дало поштовх до дії, не підготувавши, так би мовити, надійного фундаменту для реалізації своєї ідеї. Я вважав, що зібрати необхідних 250 голосів буде досить легко, адже проблама очевидна, "електрорат" у вигляді друзів на Facebook - майже достатній, і тому жодних проблем у реалізації свого проекту я не вбачав. Але… реальність, як під час ice bucket challenge, охолодила моє завзяття. Повільними темпами поповзла шкала моїх однодумців, змушуючи мене замислитись, а чого так?
Перше, з чим я вирішив розібратись, це з очевидністю проблеми. У себе на сторінці провів маленький екскурс про небезпечність поліетиленового сміття, про важкість його утилізації, про можливі альтернативи, якими користується світ, а результат голосування був схожий на передсмертну конвульсію. Я людина, яка не схильна думати про інших погано, типу всі пофігісти, яким начхати на своє майбутнє (це ж не так? 😀), і тому вирішив більш глибоко проаналізувати дане питання. І як на мене, таки дійшов до певної істини.
По-перше, це людська безпечність. Те, що для нас не являє прямої загрози, чи видається не загрозливим, провокує неуважність, наївність та безвідповідальність. Саме через безпечність трапляється найбільше нещасних випадків у електричних мережах 0,4 кВ у порівнянні з високовольтними мережами (хоча висока напруга, сама по собі, є більш небезпечною), саме через людську безпечність відбуваються ДТП на пішохідних переходах (коли окрім зеленого сигналу світлофора людина навколо себе більше нічого не бачить), саме через безпечність я отримую найбільше опіків силіконовими формами для випікання, адже такі гарні різнокольорові пасочки не можуть бути небезпечними 😀.
По-друге, люди часто не розуміють, що ризики, які лякають і ризики, через які відбуваються нещасні випадки, це зовсім різні ризики. Так одне дослідження проведене в Каліфорнії показало, що батьки набагато частіше відпускають своїх дітей до друзів, у яких вдома є басейн, ніж до друзів, у батьків яких вдома є вогнепальна зброя. Хоча, за статистичними даними, смертність дітей у басейнах набагато вища, ніж смертність дітей при випадковому необережному контакті з вогнепальною зброєю. Те саме й у нас. Коли нам говорять про те, що на території нашої країни створять полігон ядерних відходів, це викликає шквал обурення у громадськості (як правило, далі обурення не доходить), а те що територія полігонів з побутовим сміттям становить від 5% до 7% (за різними даними) від загальної території України - нікого не хвилює. Проте ядерні відходи при правильному захороненні і належному утриманні, ще не завдали шкоди довкіллю, а поліетиленове сміття робить свою "брудну справу" щоденно.
По-третє, це повна зневіра й страх. Люди не голосують, тому що не вірять в результат, не довіряють створеним державним інститутам та інструментам громадського управління і контролю за роботою влади, в тому числі і Єдиній системі місцевих петицій. Люди бояться надавати свої персональні дані в систему, "підконтрольну" державі, проте з легкістю надають їх таким гігантам, як Google та Facebook (питання ризиків, які лякають, і явних ризиків відкрите). Нашу з вами українську свідомість за стільки років "заточили" так, що ми не віримо у власні сили, але це вже роздуми, що переходять у політичну площину… (далі буде)