ГРИЦЕНКО
На моє особисте глибоке переконання, він являється єдиним здравомислячий вітчизняний політик, з так званого „вищого ешелону”, державним діячем, для якого національні інтереси важливіші особистих, фінансових чи політичних амбіцій.
Минулий тиждень для мене вийшов досить напруженим, через що фактично не мав можливості слідкувати за загальнонаціональними новинами чи в деталях слідкувати за перебігом подій на Кавказі, але повз увагу не пройшло засідання комітету Верховної Ради з питань національної безпеки та оборони, яке відбулося в четвер. Після нього голова комітету провів брифінг для преси та дав кілька інтерв’ю.
Наполегливо рекомендую всім почитати інтерв’ю Анатолія Грищенко, яке сьогодні вийшло на сторінках газети „Дзеркало Тижня” – Анатолій Гриценко: «Більшої загрози, аніж ми самі, для України не існує».
Як на мене, акценти в ньому розставлені дуже грамотно. Аналіз Грищенка ситуації, що склалася в зв’язку з конфліктом на Кавказі, стану української армії, тенденціями в сьогоднішньому світі, питань національної безпеки, Чорноморського флоту тощо заслуговує на увагу.
Я давно симпатизую Анатолію та слідкую за його виступами та коментарями. Вважаю. Що в сьогоднішній ситуації, що склалася в країні у вітчизняному політикумі не вистачає саме таких, як він – принципових, здравомислячих, чесних та думаючих про країну людей.
Гриценко народився на Черкащині та отримав чудову освіту – після 8-го класу школи вступив до суворовського училища в Києві, потім закінчив Київське вище авіаційне інженерне училище, Інститут іноземних мов Міноборони США, оперативно-стратегічний факультет Університету військово-повітряних сил США, а в 1995-му Академію військових сил України.
Гриценко має за спиною 25 років військової кар’єри, полковник запасу збройних сил України. Кандидат технічних наук, автор більше 100 наукових публікацій, що друкувалися в багатьох країнах Європи.
Після завершення військової кар’єри працював керівником Аналітичної служби апарату РНБОУ, а в 1999 році очолив авторитетний центр економічних та політичних досліджень ім. Розумкова, крім того. Являвся позаштатним консультантом парламентського комітету, який сьогодні очолює.
В 2004 працював в передвиборчому штабі кандидата в президента Ющенко та брав активну участь в написанні та експертному обговоренні його програми (яка набиралася в останні дні перед презентацією на комп’ютері Гриценка).
Під час одного з таких обговорень я мав приємну можливість особисто познайомитися та поспілкуватися з Анатолієм Степановичем. Вже тоді він справив на мене враження високоінтелектуального, освіченого та інтелігентного аналітика.
До-речі, він уже тоді у вузьких колах критикував Ющенка за невміння системно і ритмічно працювати та неправильне планування робочого часу. Крім того, ще під час виборів Гриценко пропонував розробити конкретну програму дій на перші сто днів після перемоги Ющенка – проекти указів та Законів, які б дали старт справжнім реформам. Але, на жаль, його думки не дослухалися і в президентське крісло Ющенко пішов з пустими руками.
Гриценко наполегливо пропонував Ющенку застосувати напрацьовані Центром Розумкова об’єктивні критерії оцінки місцевих керівників: радили не робити кардинальних кадрових чисток, оскільки це призведе до провалу в управлінні плюс десятки, а то й сотні тисяч ворогів. Але не так сталося, як гадалося...
Анатолій Гриценко був міністром оборони в урядах Тимошенко, Єханурова та Януковича. Пам’ятаю, як після скандалу з дипломом Романа Зварича він першим опублікував на сайті Кабміну фотокопії всіх своїх дипломів.Гриценко - батько 4-х дітей, одружений на Юлії Мостовій (прекрасний журналіст, редактор найавторитетнішого українскього аналітичного тижневика "Дзеркало Тижня"). Цікавий матеріал про їх сімейне життя знайшов на скандально відомому в журналістькій тусовці сайті "Дуся" - В гостях у Юлии Мостовой
Після „другого пришестя помаранчевих” завдяки перемозі на позачергових виборах 2007 року незбагненний Віктор Ющенко з незрозумілих причин та без пояснень ні суспільству, ні самому Гриценку відмовляється вносити його кандидатуру на посаду міністра оборони. Переконаний, що це помилковий крок Віктора Андрійовича, про який він рано чи пізно пожалкує.
На фоні Гриценка його наступник на посаді голови міноборони Юрій Єхануров, який взагалі не служив в армії, виглядає смішно, а після його сліз про відсутність коштів на військовий парад до Дня Незалежності (близько 70 млн) він уже викликає не сміх, а ті самі сльози. При ганебно низькому фінансуванні армії (1% від ВВП) витрачати такі кошти на парад як мінімум нерозумно.
Завжди з увагою слідкую за всіма виступами, заявами та ініціативами Гриценка. Його підтримка глядачами на передачах в студії Савіка Шустера свідчить про те, він має шанс стати сильним лідером загальнонаціонального масштабу.
Після прочитання його інтерв’ю в Українській Правді (вам теж наполегливо рекомендую – „Анатолій Гриценко: Ющенку і його команді треба мати якщо не совість, то острах перед бумерангом” та „Анатолій Гриценко: Янукович особисто сказав мені, що домовився з Ющенком про широку коаліцію”) вже переконливо можу сказати – з задоволенням агітував та голосував би за нього на наступних президентських виборах. Сьогодні не бачу іншого політика, який зможе реально проводити реформи в цій країні та дійсно піклуватися національними інтересами, а не займатися політиканством та вирішенням особистихпартійних питань.
Можливо я помиляюся, але б не хотілося.
Минулий тиждень для мене вийшов досить напруженим, через що фактично не мав можливості слідкувати за загальнонаціональними новинами чи в деталях слідкувати за перебігом подій на Кавказі, але повз увагу не пройшло засідання комітету Верховної Ради з питань національної безпеки та оборони, яке відбулося в четвер. Після нього голова комітету провів брифінг для преси та дав кілька інтерв’ю.
Наполегливо рекомендую всім почитати інтерв’ю Анатолія Грищенко, яке сьогодні вийшло на сторінках газети „Дзеркало Тижня” – Анатолій Гриценко: «Більшої загрози, аніж ми самі, для України не існує».
Як на мене, акценти в ньому розставлені дуже грамотно. Аналіз Грищенка ситуації, що склалася в зв’язку з конфліктом на Кавказі, стану української армії, тенденціями в сьогоднішньому світі, питань національної безпеки, Чорноморського флоту тощо заслуговує на увагу.
Я давно симпатизую Анатолію та слідкую за його виступами та коментарями. Вважаю. Що в сьогоднішній ситуації, що склалася в країні у вітчизняному політикумі не вистачає саме таких, як він – принципових, здравомислячих, чесних та думаючих про країну людей.
Гриценко народився на Черкащині та отримав чудову освіту – після 8-го класу школи вступив до суворовського училища в Києві, потім закінчив Київське вище авіаційне інженерне училище, Інститут іноземних мов Міноборони США, оперативно-стратегічний факультет Університету військово-повітряних сил США, а в 1995-му Академію військових сил України.
Гриценко має за спиною 25 років військової кар’єри, полковник запасу збройних сил України. Кандидат технічних наук, автор більше 100 наукових публікацій, що друкувалися в багатьох країнах Європи.
Після завершення військової кар’єри працював керівником Аналітичної служби апарату РНБОУ, а в 1999 році очолив авторитетний центр економічних та політичних досліджень ім. Розумкова, крім того. Являвся позаштатним консультантом парламентського комітету, який сьогодні очолює.
В 2004 працював в передвиборчому штабі кандидата в президента Ющенко та брав активну участь в написанні та експертному обговоренні його програми (яка набиралася в останні дні перед презентацією на комп’ютері Гриценка).
Під час одного з таких обговорень я мав приємну можливість особисто познайомитися та поспілкуватися з Анатолієм Степановичем. Вже тоді він справив на мене враження високоінтелектуального, освіченого та інтелігентного аналітика.
До-речі, він уже тоді у вузьких колах критикував Ющенка за невміння системно і ритмічно працювати та неправильне планування робочого часу. Крім того, ще під час виборів Гриценко пропонував розробити конкретну програму дій на перші сто днів після перемоги Ющенка – проекти указів та Законів, які б дали старт справжнім реформам. Але, на жаль, його думки не дослухалися і в президентське крісло Ющенко пішов з пустими руками.
Гриценко наполегливо пропонував Ющенку застосувати напрацьовані Центром Розумкова об’єктивні критерії оцінки місцевих керівників: радили не робити кардинальних кадрових чисток, оскільки це призведе до провалу в управлінні плюс десятки, а то й сотні тисяч ворогів. Але не так сталося, як гадалося...
Анатолій Гриценко був міністром оборони в урядах Тимошенко, Єханурова та Януковича. Пам’ятаю, як після скандалу з дипломом Романа Зварича він першим опублікував на сайті Кабміну фотокопії всіх своїх дипломів.Гриценко - батько 4-х дітей, одружений на Юлії Мостовій (прекрасний журналіст, редактор найавторитетнішого українскього аналітичного тижневика "Дзеркало Тижня"). Цікавий матеріал про їх сімейне життя знайшов на скандально відомому в журналістькій тусовці сайті "Дуся" - В гостях у Юлии Мостовой
Після „другого пришестя помаранчевих” завдяки перемозі на позачергових виборах 2007 року незбагненний Віктор Ющенко з незрозумілих причин та без пояснень ні суспільству, ні самому Гриценку відмовляється вносити його кандидатуру на посаду міністра оборони. Переконаний, що це помилковий крок Віктора Андрійовича, про який він рано чи пізно пожалкує.
На фоні Гриценка його наступник на посаді голови міноборони Юрій Єхануров, який взагалі не служив в армії, виглядає смішно, а після його сліз про відсутність коштів на військовий парад до Дня Незалежності (близько 70 млн) він уже викликає не сміх, а ті самі сльози. При ганебно низькому фінансуванні армії (1% від ВВП) витрачати такі кошти на парад як мінімум нерозумно.
Завжди з увагою слідкую за всіма виступами, заявами та ініціативами Гриценка. Його підтримка глядачами на передачах в студії Савіка Шустера свідчить про те, він має шанс стати сильним лідером загальнонаціонального масштабу.
Після прочитання його інтерв’ю в Українській Правді (вам теж наполегливо рекомендую – „Анатолій Гриценко: Ющенку і його команді треба мати якщо не совість, то острах перед бумерангом” та „Анатолій Гриценко: Янукович особисто сказав мені, що домовився з Ющенком про широку коаліцію”) вже переконливо можу сказати – з задоволенням агітував та голосував би за нього на наступних президентських виборах. Сьогодні не бачу іншого політика, який зможе реально проводити реформи в цій країні та дійсно піклуватися національними інтересами, а не займатися політиканством та вирішенням особистихпартійних питань.
Можливо я помиляюся, але б не хотілося.