Говерла

Кілька років поспіль в ці дні я здійснював сходження на найвищу точку України - Говерлу.

На жаль, в 2008-му не судилося...
Вперше піднімався на Говерлу в 2004 році. Тоді в Татарові (поблизу Яремчі)  проходив перший табір менеджерів Громадської кампанії "ПОРА!". На день проголошення Деклараії про державний суверенітет України (16 липня) ми здійснили колективний підйом на висоту 2061 м над рівнем моря. Йшли найлегшим шляхом (з боку Франківщини) трохи менше двох годин. Враження - неймовірні. Краса - очі розбігаються! Кілька різних абсолютно ділянок, спека, холод і нестача води. Струмок за кілька десятків метрів до вершини - як порятунок!
"Команда рухається зі швидкістю найповільнішого її члена" - це гасло було головним. Тому, хлопці несли разом зі своїми рюкзаками речі дівчат, протягували руку та допомогали своїм слабшим колегам. Був туман і холодно, а на горі страшенний вітер. Всі замерзли та втомилися, але були щасливі та веселі.

Як зараз пам'ятаю останні кроки перед вершиною. Я протягую руку своїй дівчині і ми майже разом стоїмо на висоті 2061 метри. Кажу: "Я тебе люлю. Ніколи так високо тобі про це не казав!". Там, в горах, навіть почуття якісь інші - більш справжні, чи що.

Ми спеіально піднімалися рано, тому було холодно. Після обіду мав підніматися тоді ще кандидат в президенти України зі всією кампанією. Ми не хотіли ієї суєти, тому пішли рано вранці. На горі всі основні менеджери "ПОРИ" (десь 30 людей) вперше створили команду, яка і зараз успішно праює, вже в форматі ОПОРИ. І всі так само прагнуть досягти ілей, які поставили один перед одним на найвищій точі України - зробити все від нас залежне для того, щоб жити в заможній, демократичній, розвинутій європейській країні, незалежності і добробуту якої нічого не загрожувати. Тоді, як і зараз, ми були свідомі, що найбільше ьому заважають вітчизняні політики. 

З того часу  і почалася в мене традиія сходити на Говерлу 16 липня, в день, коли в 1990 році Україна зробила серйозний крок до незалежності.

В 2005 році наш табір перекочував в Закарпаття. Ми піднімалися на Говерлу вже не по найлегшому, а по найважчому шляху. Більше 5-ти годин, і знову команда рухається зі швидкістю її найповільнішого гравця. Тоді піднімалися в спеку. І не рано вранці, а в час, коли мав сходити вже президент Ющенко. Тоді ще йому вірили і ві хотіли привітатися і щось сказати "народному президенту". Разом з нами піднімалися тисячі людей. Але сталося лихо. Коли Ющенко прилетів на гелікоптері майже до вершини (він піднімався метрів 400) почалася страшенна гроза та дощ. Блискавка вбила кількох людей на вершині.

Ми спускалися по грязюці, геть мокрі і дуже швидко. Тієї ж ночі вже поверталися до Львову. Потім в новинах сказали про загибель 16-ти людей та травмування ще кількох десятків. Пощастило!

В 2006 році після операції підніматися по найважчому шляху не ризикнув. 17 липня ми знову йшли зі сторони Франківщини. Сильно не напрягалися - всі зважали на мій стан. Цього разу я був найповільнішим гравцем в команді. Піднімалися незважаючи на заборону (після трагедії влада наклала мараторій на масові сходження). Відчуття були такі ж , незважаючи на те, що піднімався вже втретє. Коли ти стоїш на найвищій точці країни, у тебе таке враження, що ти підкорив чергову вершину. На горі я традиційно згадував і оцінював все зроблене за рік після минулого сходження. Щось планував, обіцяв... 

Хочу сказати, що Говерла - це неперевершено. Як і Українські Карпати вцілому. Хто не був - хоча б раз в житті відчуйте е, і не забудете на все життя.

А ось в 2007 році в зв'язку з позачерговими виборами Верховної Ради на табір не поїхав і відпустки не мав. Говерла залишилася без мене, було не до того.

В 2008 знову маю купу справ. І знову лишається тільки з настольгією згадувати, як в і дні підкорював найвищу точку України - красуню Говерлу...