Про Тимошенко

Тимошенко справді не може бути президентом України. І не тому, що, як казав КУчма, вона жінка. У Вітренко на виборах 1999 року, якби не загнуздала її влада наприкінці виборчої кампанії, були всі, тобто абсолютно всі шанси вийти в другий тур. І навіть не тому, що в Тимошенко не найбільш прозоре минуле. А в кого з опонентів його немає? У нас така країна: каміння в грішників кидають ті, над ким час споруджувати шотландську могилу (з каміння. — Ю. М.). Зрештою, якщо Юлії Володимирівні надати інформаційну підтримку в масштабах країни і дозволити проявити свої харизматичні, ораторські та фінансові можливості, то вирішити можна й це питання. Ставали ж у нас депутатами в мажоритарних округах політики навіть без харизми, але з таким самим каламутним минулим і набагато каламутнішим теперішнім. Причина в іншому. Таким людям, як Юлія Тимошенко і Віктор Медведчук, взагалі не можна давати необмежену владу, закріплену за президентською посадою. Як відомо, міра — це найскладніша філософська категорія. Люди, котрі її не знають, на цій посаді можуть бути просто небезпечними. Зовсім інша річ — другі і треті ролі. І Юлія Тимошенко абсолютно однозначно довела, що в умовах невсипущого контролю вона справді може бути корисною для держави. Результати її роботи на посаді віце-прем’єра з ПЕКу —підтвердження того.

Інакше кажучи, Тимошенко — це ядерна енергія, що в багатьох ситуаціях не контролює себе, і від умов її діяльності й існування залежить, перетворюється вона на атомну бомбу — чи на атомну електростанцію, яка дає мирну електроенергію. Дати їй право з президентської висоти самостійно визначати свою поведінку — означає приректи країну на існування з лідером, діапазон непередбачуваності якого неприпустимо великий.

Юлія МОСТОВА, "Дзеркало тижня", номер від 7 квітня 2001 року, стаття ОСЛІПЛЕННЯ СОНЦЕМ