Богатирське коріння у Козельці зародилося

Хвилюючою була зустріч срібного призера лондонської Олімпіади з вільної боротьби Валерія Андрійцева із земляками у Козелецькому будинку культури. В переповненому залі його щиро привітали голова селищної ради Петро Федченко, перша шкільна вчителька, учні навчальних і спортивної шкіл, хрещена мати Надія Романовська. Видатний український спортсмен розповідав про спортивний і життєвий шлях, відповідав на запитання присутніх, подарував юним вихованцям шкіл комплект м'ячів, щоденники, роздавав автографи, сфотографувався на згадку, а також люб'язно погодився дати інтерв'ю для газети «Деснянка вільна».

-    Приємно побувати в рідних місцях?

-    Звичайно. Тут я народився (як розповідали батьки, вагою майже чотири кілограми). Тато Олександр Миколайович приймав пологи у мами Олени Олексіївни разом із другом- анестезіологом, оскільки працював лікарем у районній лікарні. Мої батьки познайомилися в університеті і приїхали до Козельця на роботу за розподілом. Тато за професією хірург, мама - фармацевт.

Зростав міцним, ніколи не скаржився на апетит. (Сміється). Захоплювався футболом, легкою атлетикою, пробував грати на флейті у музичній школі.

Потім сім'я переїхала у Малин Житомирської області, і тут у мене з'явився потяг до боротьби.

-    Що до цього спонукало?

-    Тато познайомився з тренером Анатолієм Задорожним. Спочатку сам ходив до нього у секцію вільної боротьби. Одного разу взяв туди й мене. Невдовзі ми навіть спаринги організовували. Через два-три місяці почав перемагати батька, потім - однолітків, старших за себе. Вигравав у змаганнях. Але це були успіхи місцевого значення, більш серйозні здобутки з'явилися, коли перебрався в Київ.

-    Хто твої наставники?

-    Мене тренують Григорій Данько, Ігор Малинський. Щиро вдячний бронзовому призеру 0лімпіади-2008 в Пекіні Тарасу Даньку. З ним в одному залі тренувався. Коли він відійшов від боротьби, то став допомагати батькові у підготовці спортсменів. Отже, й мені.

-    Коли по-справжньому випробував себе?

-    У 2007-му, коли виграв першість Європи і чемпіонат світу серед юніорів. Тоді ж переміг на чемпіонаті Європи серед дорослих. Але весь час думав, як потрапити на Олімпіаду в Лондоні. Наполегливо тренувався, вносив корективи у підготовку через виступи на престижних змаганнях. Це дозволило стати чемпіоном України в 2011 році, а в нинішньому - здобути друге місце на чемпіонаті Європи. Проходив відбір до національної збірної у моїй ваговій категорії до 96-ти кілограмів. Врешті-решт тренери надали перевагу мені. Хіба я міг не виправдати сподівання успішним виступом на Іграх?

-    Серйозний суперник дістався тобі у півфіналі - чемпіон світу іранець Реза Яздані. Як склався із ним поєдинок?

-    Ще вдома детально вивчали всіх моїх можливих суперників і знали, що іранець часто симулює, чим він і гасить суперника. Передбачили, що в зустрічі зі мною він використає таку ж тактику, тобто, буде скаржитися на травму ноги. Перед поєдинком зі мною він і діяв так, спочатку програвав, симулюючи, але у підсумку виграв. У півфіналі все йшло за звичним сценарієм іранця, але все ж таки мені вдалося швидко розібратися із суперником.

-    А що сталося у поєдинку за золоту медаль із американцем Джейкобом Варнером?

-    Я допустив тактичну помилку. Це стало зрозуміло під кінець другого періоду, але час уже минув.

-    Як сприйняли батьки завойовану тобою срібну медаль?

-    Вони спостерігали за дійством на екрані телевізора. Щоправда, прискіпливо дивилися тільки тато і брат Олександр (старший за мене на чотири роки), а мама відвернулася у протилежний бік. Коли нагороджували «сріблом», вона плакала від радості.

Досьє
Валерій Андрійцев народився 27 лютого 1987 року в Козельці.
Майстер спорту міжнародного класу (2008).
Заслужений майстер спорту (2012).
Срібний призер Олімпіади в Лондоні (2012),
Освіта вища: закінчив Національний університет фізичного виховання і спорту України.
***

До речі, у групі підтримки в Лондоні був і дядя Юра, мій хрещений. Я живу в нього у Києві. Під час поєдинків він кричав з усіх сил, намагаючись щось підказати, адже раніше теж займався боротьбою.

-    Суперники кажуть, що боротися з тобою незручно?

-    У боротьбі є таке поняття - тягучий. Саме цієї тактики дотримуюсь. Люблю потягати по килиму суперника, імітувати захват чи кидок, а коли суперник повірить у мою пасивність, розслабиться, тоді стрімко доводжу справу до переможного кінця.

-    Яке враження справив на тебе Лондон?

-    Олімпійське селище чудове! Визначні місця столиці Англії не встиг оглянути, бо змагання відбулися в останній день Олімпіади. Після нагородження - на парад закриття. Зібрав речі і додому.

-    Англійська кухня задовольнила?

-    З натяжкою. Коли приїхав додому, мама три дні не відходила від плити. Знає мій смак, що на столі обов'язково має стояти борщ і млинці з сиром. За один присіст їх штук пятдесят з'їв. Це так... перекусив! (Жартує).

-    Уболівальники чекали нагород на олімпійському килимі від наших борців. Але вдача відвернулася від більшості представників греко-римської та вільної боротьби, і тільки ти завоював медаль. Як оцінили твій здобуток удома?

-    У святковій обстановці Президент України нагородив мене орденом «За заслуги» третього ступеня, а тренера Григорія Данька - «За заслуги» другого ступеня.

-    Успіхи завжди радують, а чи бували невдачі, травми?

-    Як і у кожного спортсмена. Невдачі тільки загартовують А травми... (Задумався). Пам'ятаю, як після двох років занять під час змагання зламав вуха. Боляче! Перший тиждень заснути не міг. Тато, як хірург, лікував. А пізніше були переломи ребер, травми шийного відділу.

-    Хобі в тебе є?

-    Добре розбираюся в комп'ютерах: можу полагодити поломку, встановити програму, а ще ходжу 8 театр на вистави, читаю пригодницькі повісті, любовні романи, люблю помилуватися природою, розвести вогнище, приготувати шашлик. А яка насолода вдихнути на повні груди свіже повітря! Із задоволенням їжджу в Карпати.

Тут на базі в Заросляку добре відновлюється фізична форма. Бігаю на Говерлу, так, саме бігаю, а не ходжу. Традиційно в Алушті відбувається тренувально-навчальний збір. Не пропускаю його. Ця місцевість має унікальні природні умови. Позмагаюся на килимі або пробіжу крос, покупаюся в морі - і вже готовий до другого тренування. Ось у чому привабливість цієї бази.

-    Маєш якісь плани?

-    Продовжувати й далі успішно виступати. А ще хочу піти в науку, але це, напевно, буде, коли перестану виходити на килим.

Віктор Береговий, газета "Деснянка вільна" №83 (382) від 18.10.12

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.