
На ранковому автобусі з Полісся Ваня – єдина дитина. Кожного дня у шкільну пору 13-річний хлопчик встає на світанку та рушає у вже звичну подорож – 20 хвилин до Городні. Там на підлітка чекає його ліцей, його парта, вчителі та друзі – те, що робить життя дитини схожим на довоєнне.

Ірина Бострікова та її шестеро дітей живуть у Красному Іванівської територіальної громади тільки місяць. Цієї весни їх примусово евакуювали з селища Межова Синельниківського району Дніпропетровської області. До евакуації приєдналися всі — і влада, і поліція, і волонтери. Тож тепер 15-річний Артур, 12-річний Микола, 13-річний Станіслав, 17-річний Данило,

У невеличкому селищі Дружба, розташованому за п ’ять кілометрів від Ічні, живе чудова, талановита та чуйна людина. Попри пенсійний вік, вона продовжує працювати з дітьми та надихає їх на заняття музикою. Володимир Олександрович Сімашко - не просто військовий пенсіонер, а диригент, педагог і музичний керівник місцевого дитячого оркестру. Він на все життя

- Дмитро і Олександр Камишні. Корюківчани. Брати. Воїни. Справжні чоловіки. Дбайливі сім’янини. Гдні сини батьків і України. 24 лютого 2022-го разом стали на захист рідної землі. Разом служили, обороняли Чернігів. Разом і загинули — восени 2023року. На Луганщині, — розповідає про захисників начальник Корюківської РВА Павло Мірошниченко. Недавно він вручив

Ічнянка Ганна Дроботущенко - медикиня, поетка, мисткиня, яка закохана у поезію та навколишній світ. 50 років свого життя жінка присвятила медицині. Працювала медичною сестрою в Ічнянській міській лікарні, має вищу кваліфікаційну категорію. Однак, окрім медичної справи, пані Ганна має ще одну велику пристрасть - поезію та сцену, що червоною ниткою проходить

Минулими вихідними ми з надією в серці й невимовною вдячністю людям у білих халатах за їхню готовність щодня за покликом душі брати на себе відповідальність за життя і здоров’я українців, за їхню сумлінну працю, турботу та вміння навіть у найскладніших ситуаціях давати людям надію, радість і щастя відзначатимемо професійне свято медичних працівників

Щодо свого майбутнього професійного вибору шкільна «золота» медалістка з Великої Кошелівки, що на Ніжинщині, Ірина Легеза довго не вагалася. Просто була впевнена, що це точно буде педагогіка або медицина. Передавати знання й виховувати молоде покоління, піклуватися про здоров'я людей, лікувати їх та займатися профілактикою захворювань - саме

Юлія Миколаївна Матка із Срібного вже 19 років працює фельдшеркою у «Пункті тимчасового базування» (тепер таку назву отримали колишні ФАПи) села Лебединці. Обрала цю професію свідомо й серцем - ще в дитинстві вона «лікувала» своїх ляльок, і вже після школи твердо знала, ким хоче бути.

Доки реформатори медицини переконують, що фельдшер на селі зовсім непотрібний, ці віддані своїй справі люди впевнено роблять свою справу. Бо сільський фельдшер — це не професія, а покликання. Якщо медичний працівник середньої ланки у відділеннях лікарень різного типу працює згідно із графіком і виконує завдання лікарів, то фельдшер у селі ніколи не має ні

Валентину Сергіївну Кобзисту, сімейного лікаря Талалаївського КНП ЦПМСД, чи, просто кажучи, «первинки» у нашій громаді знає багато хто з дорослих та і малих пацієнтів. Адже саме до своїх сімейних лікарів ми звертаємося першочергово, коли якісь недуги тривожать наше здоров'я. Вони діагностують (за можливості умов), лікують, а за необхідності направляють нас до вузькопрофільних спеціалістів. Вони