Історія Чернігівщини

Гімназія чернігівська жіноча

Заснована у 1865 році як училище 1-го розряду. З 1871 року отримала статус гімназії. Деякий час містилася у власному будинку. Мала вісім основних, вісім паралельних і два підготовчих класи. У 1899 році за проектом архітектора Д.В.Савицького на території Дитинця було споруджено новий двоповерховий цегляний будинок, до якого і переїхала жіноча міністерська гімназія.

На початку двадцятого століття у Чернігові діяли 12 церковнопарафіяльних, 8 міських, 4 єврейські громадські школи, З приватні, одне міністерське початкове училище, а також школи сліпих та глухонімих. Крім цих навчальних закладів, функціонували чоловіча та жіноча гімназії, дві невеликі приватні гімназії, реальне училище, духовна семінарія, а також шість недільних шкіл для дорослих. 1 все ж за даними перепису населення, який проводився у Росії 1897 року, лише 53 проценти чернігівців уміли читати й писати.

1888 року курс гімназії закінчила Марія Вєтрова, яка згодом стала професійною революціонеркою, була членом "Групи народовольців". У 1896 році ув'язнена в Петропавловській фортеці. На знак протесту проти тюремного режиму спалила себе. У Петербурзі, Москві та Києві відбулися "вєтровські" демонстрації.

Серед вихованців гімназії і Софія Соколовська в майбутньому активна учасниця боротьби за владу рад. З перших років навчання Софійка значно вирізнялася з-поміж своїх ровесниць. Вона була напрочуд обдарованою дівчинкою: малювала, писала вірші, грала на музичних інструментах, захоплювалася спортом. Під час навчання в гімназії Соколовська вступає в один з учнівських революційних гуртків. За дорученням товаришів зберігає вдома нелегальну літературу. Після закінчення гімназії із золотою медаллю, Соколовська продовжує навчання у Петербурзькому медичному інституті, а через рік переходить на юридичний факультет вищих жіночих Безстужівських курсів. Бере участь у студентських революційних виступах, у 1915 р. вступає до партії, за партійним дорученням виїжджає до Фінляндії.

Після Лютневої революції Софія Соколовська повертається до Чернігова. У 1917 році вона - член Чернігівського губкому РСДРП (б) і губревкому, в 1918 її обирають головою Чернігівської міської ради робітничих і солдатських депутатів. Під час австро-німецької окупації України 1918 року - член Чернігівського підпільного губкому партії, голова губревкому.

Влітку 1918 року директор департаменту державної варти доповідав міністрові внутрішніх справ: "Найбільшим впливом і авторитетом у партійному середовищі Чернігова користується Софія Іванівна Соколовська, яка є керівником групи більшовиків... Зараз Соколовська продовжує служити центром, навколо якого групується найбільш активний і непримиренний більшовицький елемент... Я прошу вашого розпорядження про негайну ліквідацію як самої Соколовської, так і елементів, що групуються навколо неї..."
У червні 1918 року чернігівські більшовики обирають Соколовську делегатом на 1 з'їзд КП(б)У. який відбувся 5-12 липня в Москві. Опісля - вона на підпільній роботі: спочатку в Києві, потім Одесі. її двічі арештовували білогвардайці та кожного разу вдавалося втекти. З кінця 1919 працювала у виконкомі Комінтерну, з лютого 1921 - на партійній роботі в Москві. В останні роки - заступник директора, директор кіностудії "Мосфільм". У 1938 році СІ.Соколовську репресовано і розстріляно. У листопаді 1978 року на фасаді будинку встановлено меморіальну дошку.

Свого часу жіночу гімназію закінчила Л.О.Дельмас, якав 1911-1912 рр. разом з видатним російським співаком Ф.І.Шаляпіним виступала в зарубіжному турне. Восени 1919 року на базі жіночої гімназії створено трудову школу №2. З 1983 року - художній музей. Міститься по вул. Горького, 6. Заснований на базі художнього відділу Чернігівського історичного музею. За 25 метрів на північний захід від художнього музею 1985 року виявлено браму князівського двору. Археологи стверджують, що вона була споруджена наприкінці ХИ-початку ХНІ ст. Зруйнована в середині XIII ст. під час штурму міста ордами хана Батия. У свинцевих листах покрівлі виявлено татарські стріли. Давня будова складалася з двох паралельних стінок. Брама вела до князівського двору, який було перенесено сюди у другій половині XII ст. Знахідки уламків фресок, смальти, значної кількості свинцевих листів покрівлі і хрестів-енколпіонів дають підстави думати, що тут була надбрамна церква. З 1983 - Чернігівський художній музей.

Гімназія чернігівська чоловіча

У 1804 - 1805 роках на території Дитинця за проектом архітектора А.Захарова було споруджено триповерховий будинок губернатора у стилі російського класицизму. Це була одна з найкрасивіших цивільних споруд того часу. Будинок являв собою прямокутник з двома виступами - ризолітами з боку двору.

Центральний вхід прикрашав шестиколонний портик дорійського ордера. Стіни першого поверху декоровані під кам'яну кладку, другого і третього - гладенькі. Головним у будинку вважався другий поверх. Цс засвідчували високі вікна, оздоблені наличниками і горизонтальними та трикутними сандриками згори.
У 1821 році сюди перебазувалася класична чоловіча гімназія.

Згідно з розпорядженням дирекції, в гімназії мали право навчатися діти як багатих, так і бідних. Однак за парту сіли діти чиновників, військових, купців, заможних міщан.
    У 1834 році гімназія з чотирикласної була переведена на семикласну систему навчання. Гімназисти вивчали математику, історію, географію, статистику, технологію і комерційну науку, а також німецьку, французьку, латинську мови. З 1859 - при гімназії відкрито підготовчий клас, у 1860 - недільну школу. А також землемірно-таксаторський клас. З 1843 при гімназії діяв шляхетний пансіон з лікарнею, аптекою і бібліотекою. 8 жовіня 1857 року гімназію відвідав Олександр II, котрий з дружиною їхав у Москву через Київ. Як свідчать записи, "он гимназией и пансіоном остался отлично доволен как чистотою и порядком во всем, так и видом воспитаников".
    З 1858 року в стінах гімназії з'явився Леонід Глібов, який прибув сюди після вчителювання на Поділлі. У гімназії Леонід Іванович до 1863 року викладав географію. Серед його учнів був і Гліб Успенський, в майбутньому відомий російський письменник, який навчався тут з 1856 до 1861 року. Автор багатьох книг, в яких показав процес зародження протесту у робітників проти буржуазних порядків, відобразив життя міської бідноти, селян тощо. Співробітничав у журналах "Современник". "Отечественньїе записки".
    Серед викладачів гімназії значиться й ім'я українського поета й педагога Миколи Вербицького (літературний псевдонім - Миколайчик, Білокопитний) Публікувався в антологіях "Вік", "Українська муза" й альманасі "З потоку життя". У творах, зокрема, "Невільник", "Паняночка" та інших гнівно засуджував соціальний гніт, тяжку панщину.
    У 1877 році із срібною медаллю гімназію закінчив Микола Волкович - український радянський хірург, академік АН СРСР, професор Київського університету. Свої наукові праці він присвятив вивченню зобу, риносклероми, апендициту, жовчнокам'яної хвороби, раку гортані, питанням травматології та інших. У 1908 році заснував Київське хірургічне товариство.
    У гімназії здобували освіту вчений-єгиптолог О.Л.Коцейовський, Василь Варзар - учасник народного руху, основоположник промислової, земської статистики, страйків в Росії, автор революційної пропагандистської брошури "Хитрая механика".
    З 1891 по 1899 рр. у гімназії навчався Іван Кочерга - український драматург, заслужений діяч мистецтва України. Опісля він закінчив Київський університет і знову повернувся до Чернігова, в якому жив до 1914 року. На фасаді будинку колишньої гімназії встановлено меморіальну дошку. Свого часу в гімназії навчалися відомий дипломат і вчений Григорій Щербина, Петро Косач - громадський діяч, батько Лесі Українки. Василь Срмаков - професор Київською університету, член-кореспондент Петербурзької АН, російський композитор Ілля Сац (співробітничав з Костянтином Станіславським та Леопольдом Сулержицьким. написав музику до вистав "Синій птах" Морха Метерлінка та "Гаилет" Уїльяма Шекспіра, завідував музичною частиною та був диригентом МХАТу). радянські письменники Зіновій Давидов, Олександр Соколовський (автор поем Чкар", історичних романів і повістей "Перші хоробрі", "Нова зброя", "Роковані на смерть", "Бунтарі"), журналіст Олександр Тищинський, Д.І. Каченовський - вітчизняний вчений-юрист, міжнародник, Григорій Нерода - скульптор, член- кореспондент АМ СРСР (з 1967), Костянтин Кошевський (Скляр) - український актор, режисер, драматург, заслужений діяч мистецгв Узбецької РСР, Ісронім Ясинський - письменник-публіцист. Серед вихованців цього навчального закладу - український радянський театрознавець Олександр Кисіль. Навчався на історико-філологічному факультеті Петербурзького університету. З 1917 року жив і працював у Києві. Викладав історію українського театру, проводив науково-дослідну роботу. Першу друковану працю "Украинский вертеп" видав 1915 року в Чернігові Згодом у Києві вийшли книги "Шляхи розвитку українського театру", "Український театр", "Український актор Карпо Соленик" та інші. У гімназії навчалися державний, партійний і військовий діяч, організатор і командир Червоного козацтва на Україні Віталій Примаков, радянський державний, партійний і військовий діяч Юрій Коцюбинський.
    До Великої Вітчизняної війни в будинку містився історичний музей. У серпні 1941 згорів, в полум'ї загинуло багато експонатів, зокрема, унікальна фреска зі Спаського собору, на якій була зображена св.Текла. З 1951 року - ветеринарний зоотехнікум, з 1964 - філіал Київського політехнічного інстигуту, а з 1979 року - сюди переїхав історичний музей. Реставрований у 1975 - 1977 рр Міститься на вул Горького, 4. На фасаді встановлено меморіальні дошки Леоніду Глібову. Івану Кочерзі. Юрію Коцюбинському,- Віталія Примакову, Глібу Успенському.

Глібов Леонід

Пам'ятник Л. Глібову

Десь за рік до кончини Леонід Глібов почувався погано. З оселі він майже нікуди не виходив, багато часу просиджував на канапі, інколи його страшенно душив кашель. Лікарського консиліуму не визнавав, мовляв, "нічого вони не допоможуть". Єдиний, до чиїх порад він прислухався, це був лікар І.Лагода.

Леонід Іванович хворів астмою, останнім часом заслаб на серце, легені і печінку, а насамкінець долучилася ще й брайтова хвороба.
У неділю, 24 жовтня 1893 року, за старим стилем до нього в гості завітав старий приятель Олександр Тищинський. Леонід Іванович прочитав нову байку "Огонь і Гай", яку той записав і з часом видрукував у журналі "Дзвінок".

26 і 27 жовтня Глібову стало погано, а 28 - і зовсім погано. Останні два дні хворий нічогоне їв, сили підтримувало лише вино розбавлене водою. І все ж пам'яті не втрачав, пізнавав усіх, хто переступав поріг його кімнати. Лише за півгодини до смерті з вуст зринуло щось неясне: "Фантазія... рятуйте... покинули... пустіть, йду додому".

Через кілька хвилин його не стало. На календарі значилося 29 жовтня 1893 року за старим стилем. Незважаючи на недугу, Леонід Глібов з допомогою сина Олександра до самої смерті завідував земською друкарнею, яка містилася поряд з його будинком. Земська управа виділила на похорони 300 карбованців. Це тоді були значні гроші.

Недільний день 31 жовтня виявився напрочуд теплим і сонячним. О першій годині тишу сколихнули міські дзвони, залунала тужлива церковна мелодія, і тисячі шанувальників його таланту рушили в напрямку Троїцького монастиря. Всю дорогу друзі несли на руках домовину з тілом Глібова.
Прощальне слово біля могили виголосив український поет Володимир Самійленко: Прощай, поете наш! Ти чесно в світі жив; Працюючи, не знав ти зради: Із шляху певного тебе не відхилим Ні острах, ні життя принади. Про останні прижиттєві хвилина і похорон поета-байкаря мовили словЛ львівські журнали "Дзвінок", "Правда, "Зоря"..
Прогресивна громадськість міста почала збирати кошти для спорудження пам'ятника Леоніду Глібову. Активну участь у цій кампанії взяв письменний Михайло Коцюбинський. Влітку 1898 року відбулося його відкриття. У дописі "Освящение памятника на могиле Л.Глебова", опублікованому в одному із жовтневих номерів журналу "Киевская старина", зазначалося: "'Вечером, 30 июня, в ограде Черниговского Троицкого монастьіря собралась группа людей, явившаяся присутствовать при освячений надгробного памятника на могиле известного украинского баснописца Леонида Глебова.

Все зто бьіли почитатели таланта покойного и его привлекательной личности. Скромньш мраморньш бельїй памятник с крестом вверху исполнен Рицолатти в Києве. На лицевой стороне памятника помешен прекрасно исполненньій на фарфоре, изготовленньїй в Вене портрет позта и под ним подпись: "Леонид Глібов, поет-байкарь, народився 19 лютого 1827. Умер 29 жовтня 1893"..

На протилежному боці обеліску викарбували уривок з вірша поета Володимира Самійленка, прочитаного на похоронах: ...і от замовк твій голос, погас огонь ясний, що в темному світі околі; Але не вмре поет у пам'яті людській. Згадаєм ми тебе в недоленці лихій І в кращий час нової долі. Нині цей пам'ятник встановлено на подвір'ї садиби М.М.Коцюбинського.
Пам'ятник, який сьогодні знаходиться на могилі визначного українського байкаря і лірника, встановлено у 1938 році.

Гармати на Валу

Наприкінці XVIII сторіччя фортеця втратила своє стратегічне значення і в 1799 році була ліквідована. Згідно з новим планом забудови і реконструкції на місці колишніх укріплень з'явився Костянтинівський бульвар. Значно пізніше, з ініціативи місцевих властей, у південно-західній частині було вирішено встановити-фортечні гармати.

До речі, під час перебування в Чернігові у лютому 1846 року Тарас Шевченко побував на Валу, оглянув визначні пам'ятки архітектури, історії, культури, зробив записи про цитадель, Спаський та Борисоглібський собори. "В цитаделях древней крепости, - зазначив Шевченко, - без лафетов лежаттрибольшие крепостньїе пушки, довольно грубой работьі, без украшений и надписей, к которому времени они относятся - неизвестно, такие же пушки єсть и в Городнє".

На картині, що нині експонується в Чернігівському художньому музеї, художник Іван Рашевський зобразив гармати такими, що лежали на землі. У 1896 році з артилерійського складу Київського військового округу надійшло чотири фортечні, непридатні для бойових дій лафети системи Венгловського і Несвєтовича зразка 1856, 1865 років. На них і встановили чавунні гармати.
    Газета "Чернитовские губернские ведомости" в номері від 18 лютого 1896 року писала: "Останні два-три дні в Чернігові пожвавлено йшли роботи по покладанню важких гармат Петра Великого на подаровані з високого дозволу Чернігову фортечні лафети.
    Першу гармату поклали на лафет учора, 17 лютого вранці, і зразу ж виставили на Валу. Серед дня на тому місці, де гармати покоїлись на землі кілька десятків років, підкотили лафет, і тут же зброю поклали на нього, а на вечір гармата була на Валу у всій бойовій красі". Неподалік знаходився меморіальний обеліск з написом, який повідомляв про час встановлення гармат. На жаль, до наших днів не зберігся. Чотири гармати спеціалісти відносять до першої чверті XVIII сторіччя.
    Народні перекази їх появу пов'язують з відвідинами Петром І Чернігова у липні 1706 року під час Північної війни. Згодом на Валу встановили ще вісім гармат. Стволи мають неоднакову довжину: 1,42 м, 1,64 м, 1,83 м, 2,07 м, 2,22 м, 2,47 м, 2,8 м. Гармати датовані XVII, XVIII, XIX сторіччями. Співробітники Військово-історичного музею артилерії, інженерних військ і військ зв'язку м. Ленінграда у 1975 році склали датування і опис гармат. За їхніми даними, крім наземних, на Валу знаходиться і ствол 3,5-футової (2,2 м) морської гармати початку XIX сторіччя. Довжина ствола 1,83 м. Стволи всіх гармат чавунні, лафети - стальні. Заводські клейма на стволах гармат відсутні. Відбудовані і реставровані після Великої Вітчизняної війни. Сьогодні стародавній Вал неможливо уявити без символів військової доблесті.

У святкові і вихідні сюди приходять сотні чернігівців і гостей міста, щоб помилуватися мальовничим Придесенням, пограти в шахи просто неба, а чи сфотографуватися на згадку. А якщо ви - гість Чернігова і до нашого міста прибули вперше, і чарівна полісянка призначила вам побачення біля тринадцятої гармати, не ображайтеся, сприйміть це, як жарт. Бо на стародавньому Валу на чатах минувшини і сьогодення стоїть всього 12 гармат. І не більше.
А в колекції Чернігівського історичного музею зберігається близько п'ятдесяти гармат ХУП-ХІХ сторіччя. Це невеликі мідні та чавунні гармати довжиною 0,5-1 метр, калібром 20-40 мм. Найстарішою є польська тринадцятипудова мідна гармата, датована 1631 роком Історики вважають, що свого часу її відбили у поляків воїни війська Богдана Хмельницького.

Готель "Царьград"

Жителі дореволюційного Чернігова пам'ятають невеликий одноповерховий будиночок – готель "Царьград", який містився на розі колишніх Шосейної і Воздвиженської (теперішніх проспекту Миру, 17 і вулиці Родимцева). Ще на початку XIX століття селяни-кріпаки Сидір Сорокін та Олексій Сидоров з Ярославської губернії, яких поміщиця відпустила на вільний заробіток, торгували тут квасом. З часом виник трактир з готельними номерами "Царьград". У ньому двічі зупинявся великий російський поет О.С.Пушкін.

Перший раз Олександр Сергійович прибув сюди, коли його вислали до Катеринослава (Дніпропетровська). Трохи більше, ніж через чотири роки – 4 серпня 1824 року – Олександра Пушкіна, як неблагонадійного, було звільнено зі служби і вислано у псковський маєток батьків - під нагляд місцевих властей. Дорога знову пролягла через старовинний Чернігів. Того разу у готелі "Царьграл" Пушкін несподівано зустрівся і розговорився з випускником Петербурзького університетського пансіону Андрієм Івановичем Подолинським. Дізнавшись з розмови, що останній їде в Київ до рідних, поет написав записку і попросив передати її генералу Раєвському. А.І.Подолинський про цю зустріч залишив такий запис; "Ранком, увійшовши до залу, я побачив у сусідній буфетній кімнаті молодого чоловіка, який спускався уздовж прилавка і якого за місцем походки та за одягом прийняв за лакея".

Наприкінці лютого 1846 року в готелі зупинялися Т.Г.Шевченко і О.С. Афанасьєв-Чужбинський. Про цю зустріч Тарас Григорович залишив такий спогад: "Бьіл у меня во время оно приятель в Малороссии, некто Афанасьев или Чужбинський. 1846 году судьба столкнула нас в "Царьграде", не в Оттоманской столице, а в единственном трактире в городе Чернигове".
    Свого часу в готелі зупинялися Микола Гоголь, Олексій Горький та інші видатні діячі вітчизняної культури. У другій половині XIX ст. на місці дерев'яного будинку з'явився кам'яний, можливо, старий дерев'яний обклали цеглою.
    У справі за 1880-й рік, що зберігається в Санкт-Петербурзькому сенатському архіві, г документ, в якому помічений готель "Царьград", який належав Візенталю. З нього дізнаємося, що готель мав два поверхи з номерами для пожильців нагорі і харчівнею внизу.

На початку XX сторіччя купець Лагутін в одному з приміщень готелю, яке головним фасадом виходило на центральну Шосейну вулицю, відкрив продуктовий магазин. До Великої Вітчизняної війни в ньому містився гастроном міськторгу.
На одному з простінків будинку з ініціативи письменника Олекси Десняка було встановлено меморіальну дошку: "Тут у 1846 р. жив великий український поет-революціонер Тарас Григорович Шевченко". Нині ця дошка зберігається у фондах обласного історичного музею.

Після відвідин Чернігова 1937 року теплі рядки про колишній готель "Царьград" у "Чернігівських сонетах" написав видатний український радянський поет Максим Рильський:

Тут був готель ''Царьград".

Спинись, людино! Він Пушкіна,

вигнанця і співця,

Приймав колись.

Низенька зала ця

Найвищу привітала верховину.

Фашистські варвари під час авіаційних нальотів зруйнували скромний, але такий дорогий і пам'ятний старшому поколінню чернігівців будиночок. Ось як згадує про той час письменник Ілля Еренбург у книзі "Люди, годьі, жизнь": "В Чернигове бьшо тихо... Разрушенньїй дом, осталась только мемориальная доска: здесь помешалась гостиница "'Царьград", где останавливалея Пушкин. жил Шевченко. Я думал о красоте старьіх церквей, о мире. Вдруг начали бомбить. Убили девочку..."
Після Великої Вітчизняної війни територію було звільнено від уламків цегли, металевих конструкцій. На тому місці, де стояв будинок готелю, споруджено магазин "Янтар".

А Б В Г Д Є З І К Л М П С Т У Ч Я

Версия для печати