Правила автостопу, або як ми добиралися до Криму

Досвідчені автостопщики, які проїхали не одну тисячу кілометрів, кажуть, що хто хоч раз пробував подорожувати таким чином, уже відмовитися від траси не зможе. Я з ними повністю згоден. Відчуття, які ти переживаєш на трасі, свобода, романтизм і невизначеність того, де ти будеш найближчим часом — найцінніше, що є у такому способі пересування особисто для мене. Значно важливіше, ніж економія грошей на квитки на поїзд, автобус чи інший “цивільний” транспорт. Втім, і матеріальна сторона в умовах фінансової обмеженості для нас була важливою. Грошей було мало, і можливість зекономити близько 250 грн. на залізничних квитках зігрівала душу однозначно.
 
Отже, їдемо в Крим. Відпустки у нас всього десять днів, і за цей час планується зупинитися в Києві зустрітися в родичів, заїхати до Миколаєва до друзів, подивитися на гірські пейзажі центрального Криму із Білої скелі, постояти палаткою на пляжі Тихої бухти, відвідати Музей катастроф на водах у с. Малоріченське, де працюють давні друзі із чернігівської діаспори, і наостанок ще і заглянути на пару днів до Севастополю.
 
Моя супутниця Даша — автостопщиця з досвідом, відвідала таким чином уже багато місць по Україні, і навіть по Узбекистану подорожувала. Я теж поїздив немало, але автостопом нечасто. Тим не менше, складностей тут особливих немає, правила прості,  і я спробую коротко розповісти про основні з них у цій статті.

Правило перше - запастися в дорогу всім необхідним, якщо доведеться десь зупинятися на ніч вдалині від цивілізації. Тобто, треба мати мінімальний запас продуктів, побутових речей і палатку таку, щоб витримала натиск стихії за необхідності заночувати десь в полі біля дороги. І, звичайно, карту маршруту.

Після візиту до родичів у Києві, невиспані але веселі, зранку ми починаємо стопити автомобілі на Одеській трасі. Якщо хто не знає, робиться це дуже просто: друге правило автостопу - “голосувати” треба рукою, стиснутою в кулак, на якій піднятий вгору великий палець, як у жесті схвалення. Це сигналізує водіям про те, що людина подорожує автостопом, тобто безкоштовно. Втім, уточнювати, що грошей за проїзд у вас немає, у розмові з водієм треба теж обов'язково відразу, щоб не виникло неприємних ситуацій у майбутньому. Також заздалегідь заготовлений шматок цупкого паперу чи картону із назвою населеного пункту, куди вам треба доїхати, може значно полегшити процес знаходження необхідної машини.




Сонце немилосердне, в сотні метрів від нас стопить машини ще одна компанія із трьох чоловік. Таку кількість людей підбирати ніхто не хоче (або просто не може за браком місця). Тут доречно згадати про третє правило — подорожувати стопом  найзручніше самому, або вдвох, особливо якщо це хлопець із дівчиною. Водії охоче беруть пари. Особливо коли стопить дама. А от там, де їде більше двох чоловік, знайти машину може виявитися проблематичним, можливо, доведеться розділятися і зустрічатися потім в обумовленому місці.

Існує декілька стратегій автостопу. Деякі досвідчені подорожні зупиняють лише іномарки. Це дозволяє їм їхати набагато швидше ніж, наприклад, на завантаженій по вінця фурі. Втім, одночасно позбавляє можливість скоріше почати їхати, водії фур, як правило, беруть стоперів досить охоче, щоб не нудьгувати в дорозі. Хтось сідає лише в ту машину, яка їде до місця їхнього призначення (якщо це не дуже великі відстані), інші ж — сідають у будь-яку попутну машину, з тим, щоб проїхати хоча б якусь відстань і далі знову віддаватися на долю випадку.

Нами було вирішено сідати у будь-яку попутну машину. Стояли ми недовго. Хоч і кажуть, що український водій жадібний, і безкоштовно підвозити тебе охочих небагато, але вже через хвилин сорок сорокатонна фура заморгала біля нас правим поворотом. Водій — веселий хлопець, який їхав до Одеси, пообіцяв довезти нас до Умані, але йому треба по дорозі “Зробити невеликий гачок кілометрів сорок”. Як виявилося, сідати до нього було нашою тактичною помилкою. Але тоді ми ще цього не знали :)

Водії-дальнобійники, які постійно в дорозі, зазвичай підбирають стоперів із однією метою — щоб було не нудно і щоб не так хилило у сон. Відповідно, наступне, четверте правило, говорить про те, що з водіями, які тебе підвезли, треба розмовляти і якось розважати їх, вони саме цього від вас і чекають. Звичайно, це не абсолютно правило, але у більшості випадків так і є. Почесний обов'язок розважати веселуна дальнобоя взяла на себе Даша, а я вивчав пейзажі з вікна та іноді вставляв слово-друге.

Вище я писав про нашу помилку із цим водієм. Йому дійсно було нудно, і він взяв собі попутників, щоб розважатися у довгій дорозі. Але його “невеличкий гачок” полягав у тому, що він заїхав у містечко Звенигородку, далеко від траси, щоб завантажити фуру. Коли ми це зрозуміли, було вже пізно. Авто вантажилося чотири години. А ми так і провели цілий вечір там, нудячись і гуляючи по типовому райцентру. Водій, зрозумівши наше розчарування, пригощав кавою і морозивом.

Врешті решт, коли ми їхали повз Умань, було вирішено на ніч на трасі не лишатися, а їхати до Одеси. Там нас чекала ночівля у фурі з водієм, який чекав ранкового розвантаження і пив пиво, а на ранок ми вже стояли на виїзді в Миколаїв.

Тут було все просто — їхати трохи більш сотні кілометрів, ми швидко зупинили дядька на легковушці, і от уже нас зустрічають друзі, і ми гуляємо понад Південним Бугом.
Зранку нас чекав останній ривок до Криму. Він теж виявився не зовсім легким. На виїзді із Миколаєва нас довго ніхто не хотів брати, і довелося чапати з нашими непідйомними рюкзаками кілометрів шість до об'їзної траси.

Отож, чергове, п'яте правило автостопщика говорить: “Місце важливе”. Вибирати точку, на якій ви будете зупиняти авто, треба відповідально, інакше можна простояти півдня і нікуди не поїхати. Найзручніше це робити там, де, само собою, великий потік машин, тобто, магістральній трасі, але не там, де вони йдуть на повній швидкості — ніхто не стане. Вибирати слід місце, де машини підгальмовують і мають можливість звернути на узбіччя і зупинитися. Це може бути місце за залізничним переїздом, за постом ДАІ, за поворотом, за заправкою чи дорожнім кафе, де часто зупиняються дальнобої.
Погані місця: перед підйомом, куди, наприклад фура, що зупинилася, може потім не заїхати чи після спуску, де всі ідуть розігнавшись, на великій швидкості.

Вийшовши на трасу, чекали ми недовго. Спочатку нас підвіз до Херсона молодий хлопець на “Ланосі”, а на херсонській об'їзній ми зупинили дальнобія, який і довіз нас до Сімферополя. Тут автостоп закінчувався, до Білої скелі і далі по Криму ми вже їздили маршрутками і платили як всі.
Як сказала Даша зі свого досвіду, в Криму автостопу практично немає. Є, звичайно, профі, які умудряються робити це безкоштовно. Але місцеві жителі та автомобілісти сприймають будь-яку людину з рюкзаком як джерело доходу, тому всі хочуть за проїзд грошей. Водіїв, які підвозять “за так” дуже мало.
Незапланований заїзд в Одесу збив нам дещо плани, ми вибивалися із графіка, тому врешті-решт скоротили заїзд до Севастополя лише до одного дня, зранку до вечора.

Назад нас чекав вечірній поїзд, Даші треба було на роботу, і вона не могла покладатися на непевність траси. Тут наостанок доречно згадати останнє на сьогодні, шосте правило автостопу — якщо у вас ліміт часу, це не ваш спосіб. Прогнозувати в ньому нічого не можна, і час на дорогу може бути розтягнутий на будь-яку величину.

У зв'язку із тим, що розмір комфортної для сприйняття статті має свої обмеження, про подорож по самому Криму і його принади на початку сезону я розкажу вам іншого разу. Додам лише одне. Автостоп — це ще й прекрасна можливість навчитися знаходити спільну мову і теми для розмов з будь-якими людьми. У кого є якісь психологічні комплекси з цього приводу — можна потренуватися.

Богдан Гуляй

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.