GOROD.cn.ua

Собаче місто

Собаче місто
«Щодня близько десяти українців стають жертвами нападів безпритульних собак. Травмпункти ледве не щодня реєструють такі випадки. І нерідко поранення від такої зустрічі закінчується трагедією.
«Переважно десь дві-три людини звертаються на день, буває більше, буває менше. Були випадки смерті від укусів, були переломи від укусів, тобто, собака перекушував кістки»,– розповів лікар-травматолог Андрій Аксютін…»

ТСН, 23.11.2011

Ану, хто тут „цар природи”?!


Чи бачили Ви, шановний читачу, фільм „Планета мавп”? Така собі історія про те, як на одній з планет еволюція розвивалася таким чином, що „царем природи” замість людини стала... мавпа. Люди ж натомість жили по лісах та печерах дикунами і боялися виткнути свого носа зі сховків.
Але то все фантастика, від якої ні холодно, ні жарко. А от в Україні, де людина, яка досі вважалася „вінцем еволюції” і „царем природи”, все частіше побоюється вийти на вулицю, бо там реально царюють не двоногі, а чотирилапі. Не мавпи, а... собаки. І саме тому все частіше я, згадуючи „планету мавп”, подумки називаю рідний Чернігів „собачим містом”.

Кілька десятків років тому бродячих собак у місті майже не було. Якщо ж випадково представник собачого царства забрідав сюди, на це швиденько реагували представники комунальних служб. Цуцику швидко ставало зрозумілим, що він зробив велику помилку в своєму собачому житті.
Тепер же пси рідко ходять поодинці. Собачі зграї покинули смітники на околицях і перейшли в центр міста, – в районах Красного мосту, Валу, Центрального ринку та багатьох інших можна бачити загони чотирилапих, які іноді нараховують до двох десятків особин. Що вже казати про т. зв. „спальні” райони – Ремзавод, Шерстянка, Рокосовського, де рано-вранці людей замість гімну з радіодинаміків, давно будить виття й гавкіт псів, які гризуться між собою і лякають поодиноких перехожих

У нас не Англія

Вони вже не „спальні” – ці райони. Вони – „собачі”, тож громадяни почали проводити дітей та онуків до шкіл, не пускати малюків гуляти самих на дитячий майданчик, носити з собою газові балончики, щоб захиститися від оскаженілих псів. А дехто вже почав... стріляти. В деяких виданнях іноді (проте, все частіше) з’являються „сльозливі”, зініційовані, гадаю, т. зв. „захисниками тварин”, матеріали про те, що там чи сям підстрелили нещасного песика. А якщо „дістало”?! Якщо вчора на вашу маленьку доньку чи неповнолітнього онука напали пси і, якщо не погризли, то перелякали точно?! До того ж, всім відомо (і собачим „захисникам” – також), що вони можуть не лише погризти, а й загризти. Пригадуєте інформації в теленовинах про мертву жінку, загризену псами, чи дитину, скалічену ними ж. Страшні інформації – не проплачені!
А от на прес-конференціях чи просто конфренціях, проплачених здебільшого їхніми західними колегами, такі „захисники прав тварин” люблять піднімати догори пальчик і казати: „А от у них в Англії...” Ну, так, звісно, у них, в Англії, люди ще є господарями як псів, так і міст, якими водять своїх чотирилапих, на щелепи яких натягнуто намордники. В одній руці поводок, а в іншій – пакетик, куди господарі акуратно прибирають лайно, якщо їхнім улюбленцям захочеться дорогою „накласти купу”. Хай лише спробує англієць вигуляти пса без намордника, поводка чи пакетика – штраф буде таким, що більше не схоче.

А у нас?! Пси бойових порід до речі, заборонених в тій же Англії) не лише „кладуть купи”, де їм заманеться”, а й бігають (без намордників!) поруч з дітьми у парках та скверах. Мало того, захочеться поміняти пса на іншого, – викинуть з квартири та й по всьому. І потім нашими вулицями ходять ротвейлери та бультер’єри, розмножуються скільки заманеться, – врешті-решт на світ з’являються потвори з мізками дурнуватої дворняги і зубами піт-буля. Це нормально?

Собакам – права виборців!

Представники ж влади тільки руками розводять та плетуть байки про якісь міжнародні стандарти і договори, про те, що в України можуть відібрати право на проведення ЄВРО-2012, якщо ще раз почують, що у нас зайвого (в прямому сенсі цього слова!) цуцика прибили дошкою. Розумніші ж із чиновників розповідають про „права тварин”. Щоправда, це зовсім зайве, адже і без них видно, що пси в Чернігові (та й не лише тут) мають набагато більше прав, аніж люди – точніше, прості громадяни. Ну, правильно, чиновник випхне вранці праву ногу з п’ятнадцятикімнатного будинку, а лівою ступне в автомобіль „Лексус” (не набаго менший за будинок) і поїде на місце служби народу, де проведе ту ж процедуру – тільки навпаки. Він же – високопосадовець – навіть по землі, де людям не стало життя від псів, не ступає, йому все „до лампочки”.
Коли думаєш про все це, то, слово честі, складається враження, що і за мерів, і за депутатів усіх рівнів на виборах голосували не люди, а... собаки... Я вже називав і місто і вулицю „собачими”, тож не втримаюсь, щоб не приліпити цей самий епітет до слова „влада”.

Тупцяння на місці

Так-от, щодо Англії, де, пригадуєте, „собака – друг человека”. Можливо. А нам, продовжуючи тему „Діамантової руки” і акторки Мордюкової, вже й „управдом” давно не друг. Бачачи переляк влади, яка, неначе ота собака в Англії, йде на повідку у т. зв. „захисників тварин”, комунальники, не маючи ані дозволів, ні коштів на боротьбу з чотирилапими потворами, махнули на них рукою.
А ще нам вішають локшину про якусь „стерилізацію”. Нібито вона акуратно здійснюється. Не вірю! Зате вірю в те, що на стерилізацію акуратно виділяють гроші з бюджету. Але куди ті гроші потім потрапляють, цілком можу здогадатися.

Ще одна цитата від згаданої вчора інформації ТСН: «Захисники тварин взагалі сумніваються в тому, що ветеринари справді стерилізують собак. Хоча на рік ця процедура коштувала 250 тисяч бюджетних гривень...» Зверніть увагу, що це говорять не раз згадані мною тут „захисники”!
І ще одне, – мені взагалі не зрозуміла ота „стерилізація”. Що, після неї цуцик кусатися не вмітиме, чи на дітей не кидатиметься? Тож пропоную „захисникам” інше – замість „стерилізації” хай вимагають спрямування бюджетних коштів на створення та функціонування спеціалізованих стоматологічних кабінетів, де псам, замість стерилізації, видалятимуть зуби. А що? Потім хай ще просять грошей на кашку для своїх беззубих і вже зовсім безпечних улюбленців... Може, дадуть. Якщо УЄФА чи Бриджіт Бардо допоможе.

Розпорядження пішло

Жарти жартами, але днями ця французька акторка, яка останніми роками більше спілкується з собаками, аніж з людьми, лякала українського Президента, що спробує вчинити скандал і відібрати оте ЄВРО-2012, якщо, мовляв, в Україні не стануть „по-людськи” ставитися до собак. Президент, у свою чергу, так налякав Прем’єр-міністра, що той невідкладно (цитата „Lenta.ru”): „отдал Министерству регионального развития, строительства и ЖКХ распоряжение обеспечить меры по предупреждению бесконтрольного размножения бездомных животных, а также создать нормальные условия отловленным и помещенным в приюты особям”.

Ну, віддав розпорядження. І що? Притулки ж оті слід спочатку збудувати. А у нас хто цим займатиметься? Чиновники. А якщо вони, то куди гроші, виділені на будівництво і подальше утримання, підуть?... Ото ж бо й воно. І виходить, що... нічого у нас не виходить, тож проблема залишиться, і ніяке ЄВРО не допоможе.
Відповіді на одвічне запитання „Що робити?” я не маю. На те є влада, яка поглинає мільярди бюджетних коштів, тож нехай і вирішує. Може, прочитає цей матеріал, який би можна було поставити під рубрикою „Крик душі”. Не ставлю, бо не люблю банальностей. Але ще більше я не люблю бачити зграї брудних і злих чотирилапих, які, не забуваймо, можуть загрожувати людям не лише зубами, а й – бактеріями, переносниками яких є. І не лише я цього не люблю.

Олександр Супронюк, тижневик «Чернігівщина» №49 (324)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: собаки, напад, «Чернігівщина», Олександр Супронюк