Побачив Париж і переміг

У чужій країні, з температурою, в бою проти чемпіона Франції, за якого переживали 99 відсотків уболівальників


Петро Іванов

Соцмережі переповнюють емоції:

Анатолий Сидоренко. Флаг Ніжина на ринзі в Парижі, у Франції!!! Давно такого драйву та гордості за рідне місто не відчував. Щось подібне було після перемоги Жанни Піктусєвіч на Олімпіаді років 30 тому...

Ирина Савченко. Без слів!!! Прославив наше місто на весь світ. ГОРДИМОСЯ ТАКИМ НІЖИНЦЕМ! ПЕТРО, ТИ КРАЩИЙ!

Сергей Мирошник (підпис під фото). Спасибо парням за их колоссальный труд, они сделали историю. Было круто!!!

Сергей Савченко. Спасибо родителям, которые воспитали такого Чемпиона!!!

Наталия Леонова. Гордість наша, я бокс не люблю, а то переживала за нього. Велике тобі дякую, уклін тобі до землі. За Україну дякую, ми переможемо всіх ворогів.

Олександр Кодола (находится в городе Париж). Ніжин та вся Україна отримали нового чемпіона світу з боксу по версії WBC. Мабуть, мало хто знає, що Петро виходив на цей бій з температурою, оскільки останні 5 днів хворів. Але він все одно переміг! Переміг на чужій території, де вся боксерська арена, а це 5 тисяч французів, уболівала за свого земляка. Неймовірна сила волі та характеру! Спасибі за емоції та перемогу!
Давайте подякуємо його батькам та тренеру Вячеславу Кожуховському!

Спочатку програвав, потім сталося «чудо»

Восьмого грудня ніжинський боксер 22-річний Петро Іванов став чемпіоном світу за версією WBC (серед юнаків). Наш Петро боксував у Парижі, столиці Франції, проти боксера Луї Тутіна.

21-річний Луї Тутін — чотириразовий чемпіон Франції та чемпіон Європи у ваговій категорії до 76,2 кг. На його рахунку — 12 боїв та 12 перемог, 11 з яких він завершив достроково.

У Петра Іванова це перший бій за межами України. Спочатку він вважався андердогом (слабшим суперником). Бій був важкий, наш Петя пропустив кілька ударів у голову. А на дев’ятому раунді відправив Тутіна в нокаут, після чого той далі битися відмовився.

Після перемоги Петро впав на коліна, перехрестився.

Батько возив на тренування в Чернігів чотири рази на тиждень

Розмовляємо в ніжинському кафе «Уно моменто» напередодні свят. Петро зі своїм тренером, обидва стомлені після зйомок для «1+1». Але настрій святковий. Ще й велика ялинка посеред зали кафе.

— Хто для тебе став Святим Миколаєм, допоміг здійснити мрію?

— Мабуть, Бог, — робить пряме посилання Петро Іванов.

Молодий боксер каже, найбільше для його боксерської кар’єри зробив батько. Олег Сергійович у молодості займався любительським боксом.


Олег Іванов, батько чемпіона

— То ви синів на бокс відвели? — питаю батька.

— Чого я? — заперечує. — Вони самі захотіли.

Батько Петра зараз не працює, доглядає за своїм братом-інвалідом. Був водієм маршрутки. Мама Світлана — подавець на базарі. В сім’ї троє дітей: старший брат Сергій і близнюки Петро і Павло (народились 12 липня, якраз на свято Петра і Павла). Боксом займались обоє з 11 років.

— Коли ніжинський тренер Сергій Кіркін не зміг з нами займатися, батько знайшов тренера в Чернігові. Своєю «Ауді» 1980 року возив нас із Павлом на тренування. Віз після своєї роботи або мінявся. І так чотири рази на тиждень. Потім ми в Павлом вступили до залізничного училища в Чернігові, щоб бути ближче до тренувань. Займалися в клубі «Бойові рукавички». У тренера Павла Примаченка. Вчились на будівельників.

— А мама? Вона була не проти? Адже бокс — жорсткий вид спорту.

— Бокс — чоловічий вид спорту. Мама, звичайно, переживала. Може, спочатку була й проти, а згодом змирилася. Бачила, як нам подобається це заняття, а для мами найважливіше, щоб її дитина була щаслива. Зате тепер їй є чим пишатися.

— Чого ж брат покинув займатися?

— Через травму. Ні, не професійну. Взимку на ожеледиці зламав ногу. В Ніжині невдало наклали гіпс, зрослося неправильно, знов ламали. Складно пройшла реабілітація. Це брата підломило трохи, до боксу він не повернувся. Припинив займатися у 18 років. Заочно, як і я, закінчив Переяслав-Хмельницький університет (факультет фізкультури). Працює в Києві по будівництву.

— Хто кого в дитинстві «боров»?

— Ні в житті, ні на ринзі з братом ніколи не билися.

Мріяв стати чемпіоном світу

— Звичайно, перемога була б неможливою без мого тренера В’ячеслава Кожуховського. Він - більше ніж тренер.

— Хто кого знайшов: ви тренера чи тренер вас?

— Я знайшов. Тобто ми давно один одного знали, але запропонував займатися я, — каже Петро.

— Петя попросив допомогти підготуватися до бою. Кажу: ну якщо серйозно, то давай. Я бачив у нього це бажання, — підтверджує тренер 36-річний В’ячеслав Кожуховський. — А все, що треба спортсмену для результату, — це здоров’я і бажання.

— З дитинства мріяв стати чемпіоном світу, — говорить Петро.

— Я можу підтвердити, як сильно він того хотів: за три з половиною року, що я з ним займаюся, ні разу не пропустив тренування. Ні на хвилину не запізнився.

У професійному боксі Петро з 2014 року. Всі бої були в Україні. 12 боїв, жодного програшу. Тільки два закінчилися нічиєю.

За 2-3 місяці до цього Петі пропонували бій у Південній Африці. Телефонував той самий менеджер. То мав бути бій за титул чемпіона світу за версією ІВО. Але суперник травмувався, і бій відмінили. А ми вже почали готуватися. І тут пропонують цей бій, за чемпіонство за версією WBC. Вийшло, що готуватися ми вже почали, були спаринги в Швеції, Варшаві, Києві.

Їх мало, але з Ніжина

— Хто з рідних літав з тобою до Франції?

— З родини ніхто. Подорож до Парижа дорога (літаком — 200 євро на одного в один бік. Житло — 300 на добу). Вболівали вдома перед екраном.

— А твоя дівчина?

— Вона якраз здавала екзамени в університеті. Їздив друг, Максим Удовенко. Він літав своїм коштом. Був у кутку рингу, допомагав секундувати. І ще три-чотири наших знайомих з Ніжина (можливо, в них були там ще якісь справи). Був Олександр Кодола, народний депутат, зі своїм товаришем, він вів пряму трансляцію з матчу, і це дуже підтримувало.

— Були у вас «помічники Святого Миколая»? Поїздка ж не дешева.

— Організатори частково оплатили наше проживання, харчування, — розповідає В’ячеслав Кожуховський. — Більше допомогли свої. Наш друг, київський бізнесмен Ігор, він родом з Ніжина. Не хоче піару, просив прізвище не називати. Директор фірми «АБК Днепр» підтримав, їх логотип був вишитий у Петі на формі, інші хлопці-підприємці допомагали: Геннадій Штанько і його друзі, Юрій Балаховець.

«Усього добилися самі. Хай вони стільки попрацюють, щоб ми їх боялися»

— Суперника, Луї, хвалять, він знаменитий у своїй країні. Було страшно? Якось себе налаштовував?

— Ні, мені ніколи не страшно. Є спортивне хвилювання, азарт. Я досить давно на ринзі, щоб боятися суперника.

Петя перед боєм захворів ангіною. Антибіотики чи інші засоби приймати не наважився. Боксував з температурою.

— Суперник, звичайно, був складний. За титул чемпіона не буває легких боїв, — упевнений Петро.

— Погані думки перед боєм гонимо геть, — каже тренер. — Те, скільки там за кого вболіває, тримати в голові — це тільки заважає і не дає зосередитися. А за француза в тому бою вболівали 99 відсотків глядачів у залі. Це треба дивитися той бій, щоб зрозуміти, скільки було у Петі бажання до перемоги. Ми все зробили по максимуму.

У нас не було контракту ні з однією промоутерською компанією. Насправді наша команда — це нас двоє. Самі пробивали, самі шукали, як краще здійснити нашу мрію. Дуже довго і важко до цього йшли. Так складно, як нам, нікому з них не було. Тож ні один нам суперник не страшний, — каже тренер Кожуховський.


Тренер В’ячеслав Кожуховський та новий чемпіон світу Петро Іванов

«Як у кіно — все перевернулося в останні хвилини»

— Якби всі 10 раундів обидва суперники просто протримались, а час закінчився, була б нічия?

— Ні, в чужій країні ніколи б не дали нічию, — пояснює Кожуховський. — Рахуються очки, перемогу нарахували б по балах. По-перше, суперник хороший був. Ми програвали йому шість перших раундів.

— А потім що сталося?

— Ми бачили, що суперник взяв дуже високий темп, я зрозумів, що він втомиться. Луї не звик боксувати на довгі дистанції, всі бої свої закінчував достроково в перших раундах. Кажу: «Петю, більше захисту. Не давай йому розганятися. Перетерпи ще пару раундів, і буде твій бій». Так і сталося. В дев’ятому раунді француз двічі впав і боксувати далі відмовився.

У суперника заплило око. Він піднявся і повідомив рефері, що не може продовжувати бій.

— Бій всім дуже сподобався, — продовжує Кожуховський. — Ті, хто мене знає, а я в боксі більше 20 років, — кажуть: ціла драма, як у кіно. Спочатку програєш, ще й удари пропускаєш. А в кінці, коли вже нема сил, нокаутуєш суперника.

— Після бою ми потисли одне одному руки, в роздягалці поговорили і подякували за бій, — продовжує Петро. — Сфотографувалися на пам’ять. Після бою ніякої ворожнечі, ми займаємось однією справою.

— Ой, ви обоє такі побиті були...

— Це бокс.

— На рингу ти ж маєш ненавидіти суперника?

— Просто виходиш і технічно виконуєш своє завдання. Кожного я поважаю — він так само, як і я, важко трудиться. З деякими (наприклад, з найпершим суперником) добре дружимо.

Квартиру — за чемпіона. А скільки чекають обіцяного в Ніжині?

Жили п’ять днів в отелі в центрі Парижа. Бій був в останній день. До того — прес-конференції, зважування. Після перемоги — додому. Ми навіть не спали. Прийшли в номер о першій ночі.

— Пили шампанське?

— Я з тренерами трохи, — признається Кожуховський. — А Петя взагалі не п’є спиртне.

— Емоції переповнювали, — пояснює Петро. — Ми обговорювали бій.

О шостій — аеропорт, близько дев’ятої вже були в Борисполі.

— Хто зустрічав?

— Мама, батько, брати обидва приїхали, Паша і Сергій. Знайомі, друзі батьків. Кодола раніше нас прилетів і теж зустрічав. Мер міста Анатолій Линник, Олександр Шалай — президент федерації боксу в Ніжині. І брат його, Ігор Шалай.

— Вам щось обіцяли подарувати?

— Квартиру в Ніжині.

Хлопець молодий, зараз вони всі живуть в одному будинку: батьки, брати. Мер пообіцяв, що наступного року закладуть ці витрати на квартиру для Петі в бюджет. А наскільки це буде реально, не знаю. Поки що тільки розмови.

— Де і з ким зустрічатимеш Новий рік?

— Якщо чесно, поки що не знаю. Хотілося б вдома, в сімейному колі.

— Що отримав за перемогу?

— Титул чемпіона світу за версією ШС серед молоді (до 24 років). Він залишається у мене. А на пояс можуть претендувати інші боксери: будуть битися зі мною, а я захищатиму. Поки не переможуть, пояс буде в мене.

А я боксуватиму за інші титули.

— Як відпочиваєш? Відсипаєшся?

— Ні, більш в моральному плані. Відпочиваю вдома. Телевізор не дивлюся, до Інтернету байдужий. З друзями можемо на каток сходити, в кінотеатр, у кафе посидіти, чаю попити. Можемо на екскурсію в інше місто виїхати або в аквапарк. Скільки продовжиться мій відпочинок — такі питання вирішує тренер. Максимум без тренувань можна місяць.

— Багато заробив за цей бій? Менше, ніж Усик?

— Звичайно. Це не ті гонорари, де заробляють десятки тисяч чи навіть мільйони.

— Ну, хоч на спортивне авто вистачить? — допитуюсь.

— Ні. Хоча люди думають, що там мільйони. Навіть ті 10 мільйонів, що заробив Усик, вважаю, що за той пекельний труд, яким він досяг усього цього, — то ніщо.

— Що означає твоє татуювання?

— Боксерські рукавички, медаль за перше місце і надпис «Честь» англійською. Медаль — то не якась конкретна, то стимул прагнути завжди бути першим. Зробив татуювання років у 20. Воно в мене одне.

Олена Гобанова, тижневик «Вісник Ч» №51 (1701), 20 грудня 2018 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.