Чемеров Валерій – директор кафе-ресторану "Хуторок"

     Вік: 47 років. 
     Освіта: вища - Чернігівський державний педагогічний університет ім.Т.Г.Шевченка, історичний факультет.
     Сімейний стан: одружений, син, дочка.
     Улюблена книга: Михайло Булгаков, "Собаче серце".
     Улюблена музика: класика і шансон.
     Життєве кредо: "Нехай буде добре мені і всім іншим!" 
     

 Інтерв'ю

     - Валерію Миколайовичу, про Вас говорять, як про справжнього господаря, який усього досягнув сам.
     - Мої батьки - прості люди. Тато працював зварювальником, мама - страховим агентом. Уся наша сім'я (а я маю ще брата та сестру) мешкала у "хрущовці". Коли у 1980 році я прийшов з армії, то вирішив,, що зроблю усе можливе, аби допомогти близьким. Наша сусідка шила шапки та інші хутряні вироби. Я зацікавився, попросив мене навчити. І вже за кілька днів опанував нову професію. Це був мій перший, чесно зароблений тяжкою працею, капітал. Я працював адміністратором у ресторані і шив шапки - трудився з раннього ранку і до глибокої ночі (лягав спати о другій-третій годині). На той час пошиття однієї шапки коштувало 20 - 25 карбованців. Я міг за день пошити дві. Таким чином, уже в 1982 році, без будь-якої сторонньої допомоги, придбав свій перший автомобіль. А у 1985-му став директором ресторану - в 26 років. 
     

- У такому молодому віці?
     - Повірте, що за мною, так би мовити, ніхто не стояв. Просто оцінили мою працелюбність, організаторські здібності, бажання щось змінювати на краще. І в 1987 році я побудував власний будинок на Бобровиці. Потім продав його. На виручені кошти купив квартиру, а частину капіталу вклав у бізнес. Також мені в усьому допомагають брат Сергій і сестра Людмила. У нас, можна сказати, сімейна справа. Ми взяли кредит. Спробували займатися оптовою торгівлею - не сподобалось. Врешті-решт, "потягнуло" в рідну для мене сферу обслуговування. У 1992-му почали працювати в ресторані "Хуторок". Відтоді це - не лише бізнес, а моя улюблена робота, без якої не мислю уже свого життя. Мені дуже подобається спостерігати як від плодів нашої справи люди отримують задоволення.  
     

  - Що, на Вашу думку, потрібно робити порядному підприємцю, аби вижити за нинішніх обставин?
     - Перш за все, дуже багато працювати, о шостій ранку вже не спати, а о першій годині ночі - ще не спати. Необхідно оперативно та гнучко тримати руку на пульсі свого підприємства, вирішуючи багато найрізноманітніших проблем, (зокрема і особистих проблем своїх підлеглих), іноді достатньо просто підбадьорити людину добрим словом! Адже якщо, наприклад, у одного з наших кухарів - поганий настрій, він не зможе приготувати дуже смачну страву. 
    

    - А що заважає нормальному розвитку бізнесу в нашій державі?
     - На жаль, наше законодавство - надзвичайно недосконале! Воно провокує страшенну бюрократію та чиновницькі хабарі і заганяє підприємництво "в тінь". Держава повинна, якщо не допомагати підприємцям, то хоча б не заважати їм. Зокрема, бізнесмену-початківцю, щоб відкрити власну справу, зараз потрібно мати солідний капітал. Інакше нічого не вийде. Але, якщо у людини - солідний капітал, який же це початківець? Розумієте, який парадокс?! Наприклад, я свого часу власну квартиру переобладнав під магазин. Ці роботи обійшлися мені в півтори тисячі доларів. А тепер за подібний ремонт потрібно заплатити десять тисяч "зелених". Ось так у нас, в Україні, "поліпшується життя". 

        - Кому ж сьогодні в Україні жити добре?
     - Добре сьогодні живуть безпринципні люди - ті, хто вважає: "Усе, що навкруги, це - моє!", ті хто заради власної вигоди, може переступити через інших людей. Хто краде, розштовхує усіх ліктями, ходить по трупах. Усі інші, зокрема і чесні підприємці, живуть, за мірками цивілізованих країн, погано. Але я оптиміст. І вважаю, що все реально можна змінити на краще. 
  

      - Які проблеми в нашому місті Вас турбують найбільше?
     - Це - звісно, тарифи - на газ, електроенергію, опалення, гарячу та холодну воду, комунальні послуги. Я вважаю, потрібно ще раз дуже ретельно вивчити обґрунтованість такого їхнього різкого підвищення для населення. Також мене дуже хвилює проблема Стрижня. Мені просто соромно перед гостями нашого міста за неприємний запах, який стоїть, особливо влітку, в центрі Чернігова. Я переконаний, що цю проблему можна вирішити вже найближчим часом. Для початку - запустити насосну станцію. Вона там є, але чомусь не працює. Я впевнений, для цього потрібні не якісь астрономічні суми, а цілком реальні кошти. Потрібно лише бажання це зробити - не на словах, а на ділі. І я вважаю, нам потрібно якомога швидше розвивати туризм. В усьому світі це - дуже прибутковий бізнес, на якому тримаються навіть бюджети у деяких країнах. З тієї ж Пізанської вежі зуміли зробити пам'ятку світової культури до якої з'їжджаються туристи з усього світу, витрачаючи шалені кошти. А у нас у Чернігові, - собори 11 століття та інші, справді, унікальні пам'ятки - шедеври світової архітектури. Але, на жаль, поки що про наше прекрасне місто за кордоном практично нічого не знають. 
  

      - "Жабки", яких демонтували у сквері ім. Попудренка, з'явилися у Вашому дворі. Декому це не сподобалося...
     - По-перше, їх не демонтували, а по-звірячому збили, можна сказати, майже знищили. Вони були безжально розтрощені. Тому я дві жабки фактично врятував. Думаєте, я не міг замовити собі яку-небудь нову скульптуру? Але для мене ось ці жабки - справжня реліквія! Я народився у Чернігові, в центрі міста, і мама постійно водила гуляти мене в цей сквер. Для мене і багатьох чернігівців "жабки" - дорогі, як пам'ять. Ви знаєте, я ще в такий же спосіб порятував скульптури ведмедиці з маленьким ведмежатком (вони стояли в піонерському таборі і були "приречені" бути схованими за великим приватним парканом). Тепер ці ведмеді знаходяться по-сусідству із жабками. І багато чернігівців приходять фотографуватися на їхньому фоні. Іноді навіть наречені сюди приїжджають! 
   

    - Часом доводиться чути таку фразу, що всі підприємці - люди жадібні...
     - Свої кошти я заробляю тяжкою працею. І зайвих мільйонів у мене немає. Тому, як би мені цього не хотілося, я не можу одночасно допомогти всім, хто цього потребує. Але коли до мене звернулися з проханням інваліди війни, я не міг відмовити цим людям. Ми орендували магазин (унизу, під "Хуторком") і там виділили для цієї громадської організації приміщення, а також створили у магазині відділ для обслуговування інвалідів війни. Всі витрати ми взяли на себе. А в святкові дні накривали безкоштовні столи. Також надавали допомогу конкретним людям. Нещодавно перерахували кошти для міської ради ветеранів. 
   

    - У Вашому колективі, в основному, працюють жінки. Як Ви ставитесь до прекрасної статі?
     - Я жінок поважаю і люблю. Вони це відчувають. На жаль, жінки в Україні змушені, прийшовши додому після тяжкої роботи, трудитися, так би мовити, у "другу зміну" - займатися домашніми справами. Тому ми, чоловіки, повинні в усьому допомагати нашим жінкам. 
  

     - А як допомагаєте конкретно Ви? Скажімо, хоч іноді готуєте вдома їжу?
     - Так, в основному, тільки я і готую. Дуже люблю цю справу! Коли я це роблю, то відпочиваю, відволікаюсь від щоденної рутини. Улюблена страва - солянка збірна м'ясна. 
    

    - Щоб так працювати, як Ви, потрібно увесь час перебувати в дуже хорошій спортивній формі. Що Ви робите для цього?
     - Залюбки займаюся рибалкою та гірськими лижами. А ще люблю ходити в баню та з дружиною щодня, за будь-якої погоди, і влітку, і взимку, купаємося у Десні - "моржуемо". Це дає дивовижну енергію, загартовує організм від усіх недугів і дозволяє почуватися молодим не лише душею, а й тілом!
    
    
    По материалам еженедельника "Чернігівські відомості"

Статья №2  
     Дом Чемерова возле музыкальной школы знают многие в городе из-за небольшого дворика, подобного нет ни у кого. Помните "жабок" в парке на площади, на которых сидели дети? - Сейчас они фонтанируют в этом дворике. 
   

    - Валера, как случилось, что эти лягушки переместились к тебе во двор?
     Этот фонтан разбили кувалдами, лягушек вывезли в Зеленхоз и свалили в кучу. Мне захотелось их сохранить. Перевез пару сохранившихся, смонтировал фонтан... Еще во дворе стоит скульптура медведя в натуральную величину, доставленная сюда из бывшего пионерского лагеря в Яловщине. Там она была никому не нужна, поэтому тоже перекочевала во дворик.
     Проблемы создают жители города, которых, очевидно, "душит жаба" -часто по утрам во дворе лежат переброшенные пакеты с мусором, а на заборчике нанизаны бутылки и стаканы. 
 

      - А почему дом такого ярко-зеле ного цвета?
     - Потому что мне нравятся разноцветные дома, такие я видел в Испании, они веселые, рацноцветные, выполнены в разных стилях. А наш прежний архитектор требовала покрасить его в розовый цвет - чтоб как у всех.
     
     Мой дом - моя КРЕПОСТЬ
     Чемеровы занимают второй этаж особняка, на который поднимаются по крутой лестнице. Просторные комнаты с высокими потолками, добротная мебель из ясеня и дуба, выполненная черниговскими мастерами по эскизам хозяина. Везде, где можно, лежат памятные сувениры - хозяева любят путешествовать и уже побывали в Германии, Австрии, Испании, Таиланде. Хозяин любит музыку. В доме - старинный рояль, который открывают не часто и гитара известного мастера. Впрочем, музыки в его жизни всегда было много, сам научился импровизировать на фортепиано, гитаре, ударных, еще и поет. 
    

     Валера, у вас, наверное, бывает много гостей?
     - Да нет. Я, вообще-то, человек компанейский, но благодаря работе перезнакомился, наверное, с десятками тысяч черниговцев, и этого мне достаточно. Я поэтому не люблю широко отмечать свои дни рождения, чтобы не напрягать многочисленных знакомых для произношения хвалебных речей. Мы, как правило, на эти дни уезжаем к друзьям в Одессу или в путешествия, а потом празднуем тесной компанией. 
   

     - Кто готовит для вас?
     - Готовим сами, но я - шеф-повар, а Валентина - на подхвате. Я при готовке посажу пятно, а она тут же его вытрет. Я умею делать все, но особенно люблю борщи и могу их есть на завтрак, обед и ужин. Валентина у нас бережет фигуру, мяса не ест вообще, принимает мюсли и пьет чаек с медом. И дети лет пять тому назад стали вегетарианцами.
     
     УДИВИТЕЛЬНОЕ постоянство
     Дети у Чемеровых уже взрослые и живут в Киеве. Дочь Настя учится на четвертом курсе института культуры, будет режиссером - постановщиком массовых сцен. А сын Александр - серьезный рок-музыкант, вокалист, композитор, - его группа "Димна суміш" выпускает клипы и диски. И оба ориентируются на восточную философию, без фанатизма, но, во всяком случае, у них много друзей - кришнаитов. 
     

  - Что делаете в свободное время?
     - Валя в свободное от своего бизнеса время занимается английским и фитнесом. И каждое утро мы вместе с ней ходим на Десну "моржевать", так уже лет десять. 
     

  - Как сложился ваш союз?
     - Сразу после армии я приехал к брату Сергею в село под Борисполем, где он отрабатывал после института. Мы решили организовать танцы. Туда и пришла Валя, она тогда работала стюардессой, была такая же кудрявая, как и я. Тогда все девушки, скажем так, легко шли мне навстречу, а Валя повела себя по-другому, чем и зацепила. И симпатичная девушка, скромная, с достоинством, как, впрочем, и сейчас.
     Потом мы виделись раз десять и как-то сразу решили пожениться. Так и живем уже 27 лет. 
     

  - Ругаетесь?
     Валентина:
     - Мы спорим, особенно по политическим вопросам, Валера не сдается, считает, что надо продолжать бороться. И вообще, он генератор разных идей, вот только он излишне открытый и доверчивый.
     
     "МНЕ НРАВИТСЯ ЧТО-ТО СОЗИДАТЬ, НЕ ОГЛЯДЫВАЯСЬ"
     Валерий Чемеров - один из самых богатых людей в городе. Его владения - ресторан "Хуторок", земля, кафе на "Ниве", которое недавно подожгли "добрые люди". Завершается строительство гостиничного комплекса в Новоселовке, есть уже супермаркет, сауна, автостоянка, гостиница на 25 мест. Так он создает инфраструктуру для развития туризма, о которой в городе говорится уже многие годы. 
   

    - Валера, как ты из довольно легкомысленного юноши превратился в крепкого хозяина?
     - Вы же не думаете, что Чемеров сразу стал богатым? Мы, между прочим, прожили с Валентиной в 9-ти метровой комнате родительской квартиры 11 лет. После окончания техникума советской торговли я работал администратором в ресторанах, заведующим производством, директором ресторана и так далее. Заочно закончил исторический факультет пединститута. В начале 90-х с коллективом взяли "Хуторок" в аренду, потом выкупили. Мне нравится что-то созидать, не оглядываясь, как это делают многие, особенно при власти. Может, надо изначально брать реальные обязательства? Я, к примеру, обещал положить "лежащего полицейского" возле 3-й школы - и сделал это. Сейчас проезжаю мимо и вижу, насколько безопасней стало на этом беспокойном переходе. Все гораздо проще, если не оглядываться, а смело делать задуманное.
     
     Беседовала Лариса Добрынина

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.