Дискжокей Петро Великий Чернігівський

Петро Великий

Петро Великий — актор обласного академічного українського музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка. А по вечорах він — дискжокей Піт БК «Золотий берег».

У дитинстві був товстуном і мріяв стати далекобійником
На дверях 77 гримерки читаю «П. Великий». За адресою, значить.

— Це у вас справжнє прізвище чи сценічний псевдонім? — запитую.
— Справжнє-справжнє, — усміхається Петро.—І батько мій був Великим, і дід, і брати Великі. Пішло з Дніпропетровщини.

— А що у вас, крім прізвища, велике?
Петро задумується на кілька хвилин.
— Та, крім зросту, мабуть, нічого.

— Може, дружина допоможе, підкаже щось?
Актор тільки усміхнувся.
— Серце у мене велике.

— Більше, ніж у всіх?
— З розмірами усе в нормі.

— Може, квартира чи зарплатня?
— Квартиру ми разом з дружиною знімаємо. Маленьку, однокімнатну. А зарплатня... На зарплатню актора особливо не проживеш. Тим паче, зважаючи на темперамент. Сьогодні витратив усе, а завтра сидиш, як то кажуть, на бобах. Тому доводиться працювати додатково. Більшість акторів це робить. Я, наприклад, працюю у кафе «Золотий берег» дискжокеєм.

— А яка ваша найбільша перемога?
— З дитинства я був дуже-дуже товстий. Такий собі колобок.
Мама, а особливо бабуся старалися, щоб я не схуд ні на грам, — продовжує. — Бабуся навіть називала мене Богданом. Улюбленцем.
Я ріс і у висоту, і у ширину. Не знаю навіть куди більше. З мене навіть однолітки та родичі почали сміятися. А деякі перестали дружити.
Переломним періодом стали 15-17 років. Почав менше їсти, спортом займався — рукопашним боєм. Бігав, стрибав. От такий рецепт. Це, мабуть, моя найбільша перемога.

— Чому вирішили вступати до театрального?
— Я ходив у школу мистецтв. Учився грати на акордеоні. А старший брат займався у театральній студії. Одного разу пішов до нього на заняття. Після того почав прогулювати акордеон, перейшов до студії. Було це у п'ятому класі.
А от зі вступом одразу не склалося. Школу закінчив у 1992-ому, а вчитися Пішов тільки у 2000-ому. Сім'я у нас була велика. Мусив працювати. І запчастини продавав, і машини на СТО ремонтував. У дитинстві мріяв бути далекобійником. А потім зрозумів, що без театру не зможу.

— Прізвище чимось допомагало у житті чи навпаки — заважало?
— Особливого впливу на мою долю ніколи не мало. Увагу на нього звертали лише у школі. Учився я переважно на трійки. То вчителі дорікали, мовляв, і це Великий.

— А до історичного Петра як ставитеся?
— Він прорубав вікно у Європу. Я теж хочу зробити щось визначне.

Велика роль ще попереду
У Петра та Вікторії дочка Катруся. У липні дівчинці 4 роки виповниться.
— І дочка у мене Катерина Велика, — хвалиться Петро. — Вона навіть уже у спектаклі грала. Циганочку у масовій сцені спектаклю «У неділю рано зілля копала». На вистави наші ходить. Зараз уже дві дії повністю дивиться.

— Складно в одній сім’ї  двом акторам?
— Спільність професії допомагає розуміти одне одного. А найбільша акторка у нас Катруся. Далеко піде. Якщо чогось не хоче, то придумає купу причин. Розіграє будь-яку комедію.

— У кіно знімалися? Важко потрапити у телевізор актору з провінції?
— Знімався у серіалі у масовці. Потрапити у кіно не важко. Тим паче, що у Чернігові люблять знімати режисери не лише столичні, а й російські. Тому, маючи велике бажання, пробитися можна. І нас з дружиною запрошували на зйомки до Москви. Але постала проблема з житлом.

— Яку роль вважаєте найбільшою?
— Сподіваюся, вона ще попереду. Дивні речі відбуваються напередодні вистав «Панночка» за Гоголем. У мене одного разу так скрутило шию, що без лікарського втручання обійтися було неможливо. Навіть спектакль відклали. Тоді ще скабку загнав у руку. Теж довелося лікарям попрацювати.
Побачити Петра Великого можна у виставах «Панночка» у ролі Хоми Брута, «Лісова пісня» — Перелесник, «Скляний звіринець» — Том Уінгфрілд, «За двома зайцями» — Голохвастов. У травні має вийти «Миргород», де Петро Юрійович зіграє Городничого.

Піт у «Золотому березі»
Суботній вечір. Прямую до кафе «Золотий берег». Воно відкрилося минулого літа за сто метрів від берега Десни. Сам будинок дерев'яний, двоповерховий. На другому поверсі — кафе, а на першому БК «Золотий берег». Біля входу — соціалістичні гасла типу «Власть — трудящимся». Таксофони радянських часів.

«Ксюша, Ксюша, Ксюша» — звучить старий хіт дев'яностих.
Радянські шпалери, меблі, вино з гранчастих склянок. Повний антураж «совка».

О двадцять першій годині з танцювального майданчика чую:
— И снова с вами дискжокей Пит.
Великий стоїть за пультом у навушниках. Спортивна куртка, джинси. Ставить найвідоміші пісні 70,80, 90-их років.

— Яку найчастіше замовляють?
— Антонов, «Летящей походкой».

— Ви знайшли роботу чи робота вас?
— Скоріше робота мене. Наші звукооператори у театрі запропонували. А я після школи працював дискжокеєм. Тому це не нове. Найцікавіше, що пісні зараз ставлю ті ж, що і десять років тому.

Марина Забіян, тижневик „Вісник Ч”, 14/1194

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.