Співає дерево в руках Дубини – майструє для заможних і для... сина

Шахи, нарди, ключниці, вази, оригінальні обрамлення для годинників, підсвічники, панно для бані, сувеніри для рибалок і мисливців – усе це і багато іншого народжується у майстерні сільського умільця-самородка Дмитра Дубини. Він як ніхто знає, як перетворити шматок дерева у витвір мистецтва. Його замовники – заможні люди, відомі депутати і просто поціновувачі прекрасного. Композиції з дерева, що знаходяться в майстерні Дмитра, вражають, а ще більше потішило око те, що довелося побачити вдома у 31-річного митця із села Роїще Чернігівського району...



Економно і на совість

Коли ступила на подвір’я господаря – одразу кинулися в очі казкові дерев’яні сані. Аж захотілося повернутися в дитинство і «пролетіти» на них з великого пагорба, щоб аж вітер і мороз почеронили щоки...



«Це я синочку змайстрував, - повертає мене у реальність Дмитро. – Як тільки Андрійко народився все для нього виготовляю своїми руками: колиску, столик для годування, казковий годинник... Для своєї кровинки все робиться з особливим почуттям».

Дружина Тетяна своїм чоловіком пишається. І недарма. Коли деревина у його руках перетворюється у дуже потрібну річ для побуту тут не лише про красу варто говорити, а й про економію.

«Якби ми все купували, то мова б йшла не про одну тисячу гривень. Більше того, придбане в магазині не завжди якісне, а тут вже ні до чого не придерешся, бо зроблене на совість. Не одну дитину можна виростити, користуючись ліжечком чи санчатами. А може ще й онукам дістанеться. Більше того, Андрійко швидко засинає у колисці, яку зробив татко. Там енергетика особлива – дуже позитивна», - посміхається господиня.



Не було в господарстві такої речі, щоб не підкорилася Дмитрові. Він з нічого може з легкістю зробити корисний для побуту атрибут. Стіл, табуретки, вішалки для одягу та рушників, полички, кухонні дощечки... чого тільки немає у цьому будинку. І все ексклюзивне, бо змайстроване для своєї родини.

Хлопець зізнається, що раніше подобалося робити предмети декоративно-прикладного мистецтва, які мають практичний характер. Адже таку річ можна буде використовувати, вона не просто припадатиме пилом десь на горищі.

Поціновувачі прекрасного – депутати, посадовці...

Дмитро малював з дитинства, тож і професію обрав творчу. Після закінчення школи поїхав вступати до Ніжинського училища культури і мистецтв імені Заньковецької. Там із запропонованих обрав кафедру різьби по дереву. З того часу і виготовляє оригінальні вироби, які вражають своєю красою та вишуканістю. А нещодавно майстер взяв курс на новий творчий напрямок – скульптуру.

Його вироби знаходять власників по-різному: хто одразу приходить із замовленням, а хто, побачивши готову роботу, просить собі таку ж.

У творчому доробку самородка є і вироби, над якими довелося серйозно попітніти, зокрема над скульптурою Купальська ніч.

«Це уособлення дівчини, яка пускає вінок на воду, аби поворожити на судженого. Одна частина її вже готова, інша – у процесі розробки. Буде така-собі арка. Колись один заможний чоловік з Чернігова у мене просив зробити йому для окраси подвір’я, але на той час я ще не працював над такими об’ємами. Скульптура заввишки один метр дев’яносто сантиметрів. Дуже хочеться зробити усе як слід, тому не поспішаю. Працюю більше у вільний час. Сподіваюся скоро буде готова й інша частина», – зазначає майстер.



Мій співбесідник зізнається, що замовлення у нього неодноразово робили вельми шановані в області та столиці люди.

«Чернігівські та київські депутати приїздили. Хтось обирав панно для бані, дехто – ножі для полювання, ще хтось – нарди. На подарунок посадовцю з обласної адміністрації замовляли картину з дерева, яка уособлює любов до рибалки. Обрамлення дерев’яне, а посеред – чучело справжньої великої щуки. Я взагалі не цікавлюся прізвищами тих людей, кому подобається моя творчість і хто бажає щось замовити. Звісно, бачу, що приїздять на дорогих авто. Вони мене й додому до себе запрошують. Наприклад, в баню, щоб я зміг подивитися, оцінити і вже з побаченого думав-гадав, що туди краще підійде. Через деякий час люди самі говорять, що то був якийсь народний обранець. Декого знаю в обличчя. Але, яка різниця, який у людини чин, коли вона обирає щось для себе, свого дому або на подарунок...».

Нині у Дмитра чимало замовлень, але це прийшло з часом. Раніше хлопчина працював у столичній фірмі, яка займалася виготовленням та декоративним оформленням сходів для приватних будинків та квартир.

«Набридло, що на мені заробляють гроші. Цілий день працюєш, а тобі аж сто гривень за твій труд, - обурюється майстер. – Я вирішив, що зможу й сам заробити на кусок хліба і звільнився. Не одразу до мене повалили з великими замовленнями, але без грошей ніколи не сидів. За два роки заробив собі на автомобіль».

За грушу пляшку, як результат – шашки

Частину робіт майстер продумує до дрібниць ще на підготовчій стадії, зважуючи кожну деталь, а частину вирізає спонтанно. Хлопець розповідає: захопливо працюється і так, і так.

«Із деревом цікаво працювати, спостерігати, як воно видозмінюється і перетворюється у задуману річ. Якось їду, дивлюся, хлопці грушу пиляють. Питаю, стовбура дасте? Вони, мовляв, пляшку вези. Ось так за грушу виставив пляшку, в результаті зробив шашки. Покрив лаком і вже є людина, яка хоче придбати. Часто допомагаю комусь дрова пиляти і тоді мені дозволяють щось вибрати для себе. А загалом на пилорамі купую».

Працює різьб’яр із різними породами дерев: вільхою, дубом, сосною, ясенем, липою... Часто для передачі кольорів їх доводиться поєднувати. Щоб створити щось варте уваги, яке б сподобалося багатьом, зовсім не обов’язково мати екзотичний матеріал, дорогий інструмент і особисту майстерню, запевняє наш герой.

«Ось я, наприклад, переобладнав невеличкий сарайчик і мені доволі зручно працюється. Сам зробив токарний верстат. Іншим старезним станкам також дав друге життя і працюю. У мене дідусь був теслею, тому розігнатися є де».

Нещодавно одна київська крамниця зацікавилася роботами сільського самородка і відібрала на продаж з десяток дерев’яних витворів мистецтва. Роботи Дмитра можна побачити і на «Седнівській осені». Туди його традиційно запрошують щороку.

Ще одним захопленням і заробітком хлопця є аерографія. Малює, загалом, на авто, мотобайках, кухонних меблях. Між іншим, кожен образ має свій стиль, характер, колір і декор, яскраву гаму кольорів та оригінальні візерунки.

Художник каже, що у великих українських містах і за кодоном аерографісти мають куди більше клієнтів, ніж він. Однак і в нас потроху люди йдуть до того, щоб робити свої речі неповторними. Щодо тем малюнків, вони можуть бути абсолютно різними: якщо це байк, то й аерографія, як правило, більш агресивніша: якісь герої із фільмів жахів або хижі тварини. Якщо кухня чи холодильник, здебільшого, квіти.



Майстер визнає: наразі більше розвивається масове виробництво, однак поціновувачі виробів ручної роботи завжди є.

«Я щасливий і вважаю, що живу недарма, адже знайшов себе у мистецтві, – усміхається Дмитро Дубина. – Із думками про роботу лягаю спати і прокидаюся вранці. Хіба ж це не ейфорія! Я не женуся за дипломами, грамотами, подяками, медалями. Найбільший здобуток – вдячні очі тих, кому презентую свою роботу».

Сніжана Божок, "Чернігівщина" №8 (617) від 23 лютого 2017

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.