Лимонний гай у підземеллі

Олена Патій та Сергій Кущ: "Ось такі ростуть лимони"

Лимонні дерева по два метри зросту, з широким, дебелим листям, з плодами вагою по півтора кілограма, ростуть у селі Сокирин Козелецького району. У теплиці-термосі, що на глибині 2,5 метра. Власники теплиці - киянка, 54-річна Олена Патій та сокиринець, 54-річний Сергій Кущ. У них спільний бізнес і щаслива сім'я.

Теплицю-термос придумав, розробив інженер, винахідник, селекціонер, киянин Анатолій Патій. Свій винахід він запатентував у Німеччині ще в 1990 році. 3 того часу продав більше 300 теплиць по всьому світу. А починав тут, у Сокирині.

Спускаємося сходами вниз, у теплицю. За ворітьми садиби непривітна лютнева погода: розлились калюжі, грязюка чвакає, чорні дерева, рештки брудного снігу. Настрій відповідний. А тут у підземеллі в очі вдаряє буйна, соковита зелень. Контраст разючий. Коли сніг лежить — пірнаєш з білого в зелене, ще більш вражає. Олена Іванівна тільки збризнула листя водою — і в повітрі розлився аромат лимонів.

— Анатолій Васильович, на той час мій чоловік, вручну викопав дві
теплички, — розповідає Олена Іванівна. — Цю викопали, коли ми, дві сім'ї, Патіїв і Кущів, об'єдналися, щоб спільно вести справи. Найняли трактор. Довжина цієї теплиці до 100 метрів, глибина 2,5. Ми з Патієм 30 років прожили разом. А коли ми, дві сім'ї, почали спільно працювати, вийшло так, що я весь час, вісім років, їздила всюди (добувати, що треба, торгувати) разом з Сергієм. Весь час відправляли мене і Серьожу, мене і Серьожу. Я казала його дружині: «Валя, ти з ним їздь». Ні. Так ми доїздились, що полюбили друг друга. Нам було тоді по 45 років. І сталося те, що сталося, ви розумієте? Таке життя... Я закохалась, хоча про Анатолія Васильовича слова поганого не скажу. Сергій мотався, розривався на дві сімї. Треба було визначатись. І визначились. Разом ми з 2000 року. Поділили бізнес. Тепер ми власники цієї теплиці, невеликого будиночку біля неї.

Це було хобі мого чоловіка і моє. У 1993-1995 роках тут уже все розкупили. Ми з Патієм ще встигли за 1,5 тисячі рублів купити старесеньку хатку. Поламали її і побудували нову. Люди будують хати великі, а ми звели теплицю. Росли банани, інжир, фанати, папайя — чого тільки не було! У Толі тепер теплиця у Київській області.

Сергій Михайлович залишив дружині і синам усе майно, в тому числі високу добротну хату. І грошима не обділив. Але сини все ще не простили. Донька Олени Іванівни зрозуміла матір, приїздить гостювати, привозить онуку.
Йдемо теплицею. 70 великих дерев, а малят — сотні.

— Ці всі лимони скоро зацвітуть, — говорить Олена Іванівна. — Отакі прості бочки в нас стоять, бачите? Підкидаємо лимонам коров'ячого перегною. Це їх основна підкормка — гній від баби Галиної корови. Кожне дерево треба підживити, щоб росло, а хімії ми не використовуємо. Тричі на рік цвітуть лимони. Білим цвітом. Врожай теж тричі на рік.

На деревах стільки висіло різних лимонів, малих і великих, що я подумала: господарі по три врожаї на рік збирають і плоди продають. Не треба й з Туреччини возити.

— Ви врожай ящиками рахуєте чи на кілограм?
Сергій Михайлович пояснив:
— Ми вирощуємо саджанці лимонів. Для нас головне не плоди, а саджанці. Вони підходять для квартир, приватних будинків, зимових садів. І теплицю тримаємо за рахунок саджанців.
— Де продаєте?
— Тут, удома. У Козельці. Виїздили і в Чернігів. Приїжджаємо, ставимо на капот чи на столик чимале сформоване дерево, показуємо, що от з такого маленького лимончика може ось таке вирости. Який хочете сформувати, такий і буде. Якщо не обрізати, може і два метри вирости. Сезон продажу саджанців цілий рік.

Якщо лимон цвів у листопаді, плід поспіє за дев'ять місяців. Якщо зацвів у травні — до нового року буде стиглий, за шість місяців.
У цій теплиці ростуть апельсинове, мандаринове дерева. Залишились дві бананові пальми.

Їх було тут чимало. Але банановий гай викосила ціна на солярку.
— Ось, погляньте, стаття в журналі про Анатолія Васильовича, — показує Олена Іванівна. — «Садок, банани коло хати». В той час солярка коштувала по гривні, теплицю обігрівав котел, що працює на солярці. Зараз її ціна така, що ми перейшли на газ.
— Чи швидко росте лимонне дерево?
— Дуже швидко, — каже Олена Іванівна. — Серьоженько, покажи,
— звернулась до чоловіка. — Принеси рослинку. Через два-три роки з цього маленького лимона будуть крупні плоди. А хто хоче, купує дрібноплідні. У теплиці їх два сорти.
Олена Іванівна і Сергій Михайлович порядкували у своєму лимонному гаю, і я мимохіть сказала в голос те, про що подумала:
— Ви красиві, щасливі і молоді! У вас треба проводити антидепресивні сеанси. Дивитись на зелень і на вас.
Жінка розсміялася:
— Що щаслива, то щаслива. Патій приїхав з Єгипту. Каже мені одна жінка: «Оце була б ти з Анатолієм Васильовичем, була б ти в Єгипті». А я їй кажу, нащо мені той Єгипет. Я щаслива тут з Серьожею, вам цього не зрозуміти.
Подарували мені саджанець. Я відмовлялась: а ну як він у редакції пропаде?
— Чого б він пропав? Це треба постаратися. Беріть, буде рости!
— Головне, перегній хоч би раз у місяць додавати. По дорозі в селі проїхали, взяли трохи, навіть сухим поклали, замульчували, будете поливати — буде грунт промочувати. — порадив Сергій Михайлович. — Бачили у нас бочку?

Ольга Макуха, щотижневик «Вісник Ч», № 8/1188

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.