Хотіли купити будинок у Ялті, а купили в Ніжині

83-річна Наталія Лелюшок з села Піски Бахмацького району несміливо торкає мене за рукав:
— Ви їх на учот візьміть, щоб назад не потіпали. Коли діти вдома — добре.
— Та куди ми дінемось? — заспокоює стареньку 58-річна дочка Надія Різанова.
— Мені той Крим уже в печінках, — відмахується 59-річний зять Олександр.
Вони приїхали в село Піски з Великої Ялти*. Прожили в селищі Гаспра, під Ялтою, понад 35 років. Там народилася дочка, дочекалися внука. Все життя відкладали гроші, щоб будувати власний будиночок на узбережжі, жити там великою родиною. І раптом мрії рухнули. Крим став чужим


Надія та Олександр Різанови

Закохалася з першого погляду

У Пісках живе мама Наді. Олександр — з Миколаївської області. Колишній моряк. Познайомились багато років тому в Ялті на танцях.

— У 20 років від заводу по путівці попала в Алушту, в санаторій. У вересні два тижні відпочивала. І була вражена: який клімат, яка природа, море, гори — яка краса! Я за своє життя нічого подібного не бачила, вперше далі села кудись виїхала, — згадує Надія Іванівна.

Надя повернулась на завод, але все мріяла про Крим. На консервний завод у Великій Дочі Борзнянського району дівчина пішла одразу після школи.

— А Наташа, знайома з Пісків, поїхала в Крим по вербовці. Тоді куди тільки не вербували: і в Ростов, і на БАМ. І та подалась на стройку працювати. Поки я тут, в Дочі, працювала, вона вже заміж вийшла за кримчанина, жила в Ялті у свекрухи.

Подзвонила Наташі, вона запросила: «Приїжджай, роботу знайдемо». Я звільнилась. Мама в крик: «Ти що! Куди так далеко?» Та я вже вирішила. Поїхала в саму Ялту. Знайома влаштувала санітаркою в Лівадійську лікарню. Потім працювала на роздачі. Дали гуртожиток. Поки там жила, зустріла майбутнього чоловіка.

Олександр після армії закінчив Херсонське морехідне училище торгового флоту. Направили матросом в Ялтинський порт.

Рік погуляли, розписалися влітку 1982-го. Пишного весілля не було, влаштували вечірку в гуртожитку, чоловік на 20. Наречена була без фати, зате в білому платті і білих босоніжках. Приїхали найближчі родичі та сусіди по гуртожитку.

«Привезла з собою й зятя»

— Як заміж йшла, вже працювала в санаторії «Актор». Відомчий, Союзу театральних діячів Російської Федерації. Від санаторію нам з чоловіком дали малосімейку: дві кімнати в гуртожитку. Кухня, душ, туалет, умивальник — спільні на три сім’ї. Житло відомче, — згадує Надія Іванівна.

А в грудні вже народилася донька Оксана. Як виросла, вивчилася в Ялтинському торговому технікумі, поїхала працювати в столицю, вісім років там прожила. Коли вже чекала дитинку, повернулася народжувати додому. Привезла з собою й зятя. Вирішили жити в Криму. Дві кімнати по 18 квадратів, в одній ми, в іншій — вони. Ясик народився в 2012-ому.

Зять хороший плиточник. Влаштувався охоронником в санаторій «Респект Холл». І ще халтурив трохи. Ми збирали гроші, і вони теж. Хотіли разом щось зметикувати. Може, купити будинок в Ялті, може, своє щось побудувати. Тільки рік діти з нами прожили, як Росія півострів захопила.

«Ваше житло — власність Російської Федерації»

— За законом, треба було 10 років відпрацювати в організації, аби малосімейка була за тобою. Я відпрацювала в «Акторі» 14 років. Але після розвалу Союзу «Актор» став приватною власністю (ЗАТ), і нам не дали узаконити наше житло. Живи скільки хочеш, але продати або передати у спадок — ні.

— Якби ж не той бардак, то, може б, ми чого й добилися, — вважає Олександр. — Суди сказали: «Актор» — це нерухомість Російської Федерації, Союзу театральних діячів. І гуртожиток також. Нічого ми не висудили.

Заощадження були. Не бідували. Хоч зараз там говорять, мовляв, при Україні погано було. В Криму, звичайно, завжди набагато дорожче, ніж деінде.

Поїхали в гості, і тут почався Майдан

У відпустку Надія Іванівна завжди їздила до мами в Піски. А оскільки в Криму літні місяці рік годують, відпустки були тільки в холодну пору. Восени 2013-го поїхали з Оксаною та Ясиком (дочка ще була в декретній відпустці). Не знали, що назад у сонячну Ялту вже не повернуться. Почався Майдан.

— Ми спочатку нічого не розуміли, що воно діється. Повернутися до Криму побоялися.

— А ми з зятем залишалися, — говорить чоловік. — Думали, побунтували там, в Києві, та і все. Розберуться.

У Криму якось на події на Майдані реагували?

— Було щось у Сімферополі. Ми в цьому участі не брали, до ЮБК** не доходило. За подіями в Києві ще можна було слідкувати, ще ж наші передачі були, «1+1» йшов. Це потім «рубонули». Згодом і в нас «запахло жареним». Та борзота кацапська почала бігать. Місцева босота, екстремісти, які проти України настроєні. Росія цапонула Крим у березні 2014-го. Основні події відбувалися в Севастополі і в Сімферополі. В Севастополі воєнно-морська база Росії. Там і батальйон морської піхоти, і чого тільки нема. Звідки ж взялися ті «зеленые человечки», і вони почали пересуватися до Сімферополя. Підбурили місцевих жителів. Усе це давно було сплановано.

Як тільки російські чєловєчки зайняли Крим, муж дзвонить: що робить, пенсію получать? Мені положена по інвалідності. Кажу, не получай, не хочу зв’язуватися з ними. Поїхала в Пенсійний, ще тоді можна було запити давати. Вони мені вислали «Новою поштою» всі документи. Зразу переоформилася на українську. Не знаю, скільки там давали.

— Та здався нам той Крим, — каже Олександр. — Я знав, що я уїду. Чисто з цікавості залишався. Працював на українському підприємстві — а навіщо мені пачкать трудову. А в квітні всі організації змусили перейти до Росії. Печаті мінялися на російські, з орлом. З червня 2015 року не витримав, поїхав до своїх. Осталось все, одяг тільки переслав. Телевізор успів продати.

Гаспра — це посьолок між Лівадією і Кореїзом. В кожному були свої посєлкові совєти. При Росії всіх розігнали. У них ні сільських, ні посєлкових советов нема. Один працівник сидить, папірці виписує.

«Прописка кримська, двері замкнули. Прийде час...»

— Що з квартирою, не знаємо. Дзвонити стало дорого. Вона відомча. Може, віддали вже кому. Нехай оддають, — каже Олесандр, — нам вона геть не надо.

Надивився, наробився на тому морі. Вже й купатися не ходив. Добре туди приїжджати на відпочинок з отакою пачкою грошей. Желательно, доларами.

— Ну все одно, жили б ще в Криму. Я сумую за тою природою, — не згодна Надія Іванівна. — Прописка кримська. Двері ми замкнули.

— Прийде час, мо’, вже не доживем, що заберуть Крим назад, — розмірковує Олександр, — Ми то навряд-чи. А дочка каже: «Принципіально буду з кримською пропискою. Як дасть Бог, я туди повернуся і покажу, хто хазяїн!» Як тільки Україна Крим назад забере, Оксана сказала, буде вертатися.

Чекає?

— І я чекаю, — сумно говорить Надія Іванівна. — І я хочу поїхати. При Росії не поїду.

Хотіли в Ялті, купили в Ніжині

А збереження, що відкладали на будиночок в Ялті, не пропали. Дочці та зятю Різанови купили приватний будинок у Ніжині. Молода сім’я вже заселилася. Зараз Ярославчику чотири роки.

— Тільки-но переїхали. До того жили в Пісках, у хаті, що дочка купила за «дєтські» гроші. У Ніжині хороший будинок. У садік Ясика безплатно взяли, без черги, як переселенця. Оксана курочок завела, є город. Поки дочка там, а на старість ми житимем, — говорить
Олександр. Упевнений, що діти коли-небудь повернуться в Крим.


* Велика Ялта — адміністративний район Криму. Простягається смугою вздовж Південного берега на відстань 70 км і об’єднує понад 30 населених пунктів: Гурзуф, Нікіту, Масандру, Ялту, Лівадію, Гаспру, Кореїз, Місхор, Алупку, Сімеїз, Форос та інші.

** Південний берег Криму, російською.

Олена Гобанов, тижневик «Вісник Ч» №44 (1591)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.