Чернігівці подорожують автостопом навколо світу

Сашка в Чернігові знають просто як Мілана. Або як Мілана Гагаріна, чиє ім’я символізує потяг до підкорення нового, незвіданого, надзвичайного. У житті графічний дизайнер, а за потягом душі мандрівник, Сашко або подорожує автостопом, або, пересиджуючи вдома, заробляє гроші на нові подорожі. У Європі, Росії, навіть далекій Монголії він топтав черевиками дорожній пісок та ставив свого намета. Кілька днів тому чернігівець нарешті відкрив візу та заїхав до Судану, продовжуючи свій багатомісячний шлях до центру Африки і далі світом. Куди? Не знає точно поки і сам. Але погодився розповісти по "Скайпу" про те, що уже встиг побачити і пізнати за останні чотири місяці безперервної подорожі по трьом континентам.

Подорожі для мене - це звична штука, вони зі мною все життя. Якщо я все правильно пам’ятаю, то із 2005-го року я подорожую таким чином. Правда, такої довгої, як зараз, подорожі, у мене ще не було. Найдовше я їздив по світу у 2010 році, через Прибалтику до Норвегії, потім через Росію до Монголії, десь чотири з половиною місяці. Враховуючи, що нинішня подорож триває вже майже чотири місяці, і поки що припинятися і не думає, то свій рекорд я поб’ю точно. А починалося все із поїздок на футбол на матчі збірної України. Раніше я цим спортом дуже захоплювався, так поїдки на матчі переросли у більш серйозне захоплення подорожами взагалі. Саме до цієї подорожі ми готувалися досить довго. Збиралися гроші, я чекав, поки моя дівчина Катя закінчить навчання і отримає диплома в своєму музичному коледжі, щоб поїхати зі мною. Врешті решт приготувалися, і поїхали.

Африку як місце, куди одразу хотілося поїхати, я вибрав тому, що це незвіданий континент не тільки для мене. Африка для мене - невідома земля. Багато людей вважають, що це щось таке на зразок однієї великої країни, Африка та й годі. А може, її взагалі не існує. Так, на картах малюють щось. Але Африка неймовірно різноманітна, це величезний континент. Тому вона є для нас дуже цікавою. Спочатку планувалося їхати через Європу, і далі із Франції в Марокко та по західному узбережжю вниз. Але в силу неспокійної обстановки у Нігерії та закриття кордонів кількох країн довелося змінити маршрут та їхати через Туреччину, більш звичним для мандрівників маршрутом.

Виїхали із Чернігова ми 24 вересня минулого року, якщо я не помиляюся. Так давно це було... Заїхали до Новгород-Сіверського. Потім була звична Росія, по ній ми добиралися до улюбленої мною Грузії. Враховуючи політичну обстановку, думав, що в Росії у нас можуть бути якісь проблеми, бо ми із України. Але проїхали на диво нормально. Єдине, що бачили - це блокпости із важкою технікою: танки, зенітки. А ще два винищувачі явно на наших очах залітали на територію України у районі Луганської області.

Грузія - моя улюблена країна, я тут уже, певно, що сьомий раз. Вона маленька, але, яка кажуть місцеві: "Якщо гори вирівняти, то Грузія буде як Україна". Провели ми в Грузії досить довгий час. Були у виноробній області Кахетії, там такі гори, що скільки в них не живи - ніколи не набридне, особливо враховуючи гостинність місцевих жителів. Менталітет грузинів досить схожий на український, із поправкою на більш сильну релігійність. Море у Грузії так собі, а от гори тут дійсно поза конкуренцією. Загалом - Грузію треба відвідати хоча б раз у житті кожному, вона того варта.
Після Грузії ми поїхали до Туреччини.

Туреччина - прекрасна країна для автостопу. Іноді враження таке, що можна вийти десь серед дороги, тут же зупиниться фура, тебе відвезуть, нагодують, покатають, покажуть цікаві місця, і привезуть назад, висадивши на сусідній вулиці. Я вражений доброзичливістю турків. Показова історія - я десь у забитій глушині забув у водія, що нас підвозив, свою сумку із документами та грошима. Він мене знайшов і повернув все!     Єдине, на що треба звернути увагу тим, хто подорожує із дівчиною, це всім представляти її як свою дружину. Для турків дружина - це святе, і ніяких питань більше у місцевих не виникне. А якщо просто друг-жінка - можуть бути.

Місяць ми каталися по азійській Туреччині. А із Туреччини вже хотіли потрапити до Єгипту морем, якимось паромом абощо. Але виявилося, що він там лише один, вантажний, і просто так пасажирів туди не беруть, треба летіти літаком. Так що єдиним варіантом, що лишався, був якийсь лоукост-авіарейс, і ми ним скористалися, потративши дорогоцінні 150 доларів на двох за квитки. Так літаком ми і добралися до Шарм-ель-Шейху.

У Єгипті на пару тижнів ми залишилися на курорті Дахаб, щоб попірнати та перепочити. Майже три місяці у постійному русі трохи нас вимотали. Крім всього, там був інтернет, який мені потрібний для моїх фрілансерських замовлень. Я в дорозі ще встигаю підробляти графічним дизайном. Тому ми сиділи на одному місці певний час. Єгипет відомий своїм хаотичним рухом на дорогах, коли, здається, всі їдуть без будь-яких правил і куди хочуть. Спочатку це жахає. Але якщо влитися в атмосферу і розслабитися, з часом починаєш спостерігати в цьому якусь систему і розуміти, що задавити тебе ніхто не хоче. Головне, не напружуватися і нікого навколо не напружувати.

У Єгипті офіційно заборонено автостоп і ставити намети. Для автостопу це одна із найгірших країн. Ми, правда, ховаючись, трошки і в наметі пожили, і стопом проїхалися. Нам пощастило із парою росіян, які їхали із Дахаба туди, куди було потрібно нам, орендованою машиною. Так ми і проїхали із ними на авто весь Єгипет. А в принципі Єгипет достатньо монотонний і великий, особливо дивитися в його центральній частині нічого.

Зараз ми на кордоні із Суданом у Асуані, сидимо у хостелі, і чекаємо, поки нам видадуть візи до цієї країни, а поряд араби дивляться футбол. Сподіваємося, це станеться завтра.

Подорожі - це порівняння суспільних норм. У нас щось може бути нормальним, а у іншій країні зовсім неприйнятним, і навпаки. Дивлячись і порівнюючи, ти змінюєш і свої власні норми поведінки, які з віком стають твоєю звичкою. Коли ти в подорожі, особливо в такій довгій, коли країни навколо відрізняються попередня від наступної доволі сильно, кут погляду на багато речей міняється. І якщо в тебе є бажання чомусь вражатися і чомусь вчитися, ця зміна кута зору на речі є дуже позитивною.

У автостопі є дві заборонені теми, про які не варто розмовляти, якщо хочеш, щоб все було нормально: політика і релігія.  Із водіями про це краще не говорити, бо можна договоритися до чогось не дуже хорошого. Тому такі розмови краще одразу переводити на щось інше.

Не варто від подорожі, особливо такої довгої, очікувати якихось постійних вражень. Подорож, в принципі, це те ж саме побутове життя, і якщо ти готовий сам шукати щось гарне, відкривати, знаходити, воно буде знаходитися всюди.

Проблеми, які можуть трапитися у автостопі, точно такі ж, які можуть трапитися і у тебе під домом. Тому що гопників можна зустріти у будь-якій країні, і вони всюди однакові. Тому і заходи безпеки є звичними для України.

Є люди, що пишуть цілі книги про автостоп і його правила. Я ніколи нічого подібного не читав. Для того, щоб зрозуміти, чи це тобі подобається, треба спробувати. Хоча б по Україні, хоча наша країна і не найкраща для такого виду подорожей. Але до Києва проїхати для проби можна. А так, головне, одразу попереджати водія, що ти їдеш стопом, тобто, без грошей. Говорити чи не говорити про щось із водієм в дорозі - буде видно по ситуації.

 Необхідність грошей в подорожах автостопом залежить від того, наскільки тобі потрібен комфорт, або наскільки ти можеш обходитися малим. Якщо тобі багато не треба, якщо можеш прожити без їжі якийсь час і харчуватися простими продуктами, то проблем ніяких немає. Деякі люди взагалі їдуть без грошей, хоче це, звісно, уже екстрим на любителя. Взагалі, достатньо уявляти порядок цін на харчування в кожній країні, плюс якісь ще кошти на можливий транспорт, яким доведеться скористатися. Ось це  і буде необхідним витратами. Загалом, у подорожах такими країнами, якими їздимо ми, необхідна сума на життя буде меншою, ніж в Україні. Продукти тут дешевші, за житло платити не треба, маршрутка десь по місту коштує стільки ж або менше.
   
Додому повертатися планів поки що не маємо. Будемо дивитися по нашому бажанню далі всотувати дорожні враження, наше здоров’я, наявність грошей, загальну ситуацію в Африці, яка постійно змінюється. Але принаймні найближчим часом додому не збираємося. У нас двомісячна суданська віза, тут є на що подивитися, нова цікава культура... Навіть приблизно не можу сказати, скільки триватиме подорож. Попереду в планах приблизно такий маршрут: Ефіопія, Кенія, Танзанія, Замбія та Намібія. А там будемо дивитися, може ще кудись звернемо.

Життя подорожнього не вибирають. Просто відчуваєш в собі якийсь чи пропелер вмонтований, чи циганську кров, я не знаю. Ось і тягне тебе. Один раз спробував - і все. Ну і - це дуже цікаво, звісно.

Богдан Гуляй

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.