GOROD.cn.ua

Ієромонах Нестор: «Не втрачаю надії, що церква в Подині буде»

Ієромонах Нестор
Ця гірка новина облетіла всю Україну. У ніч з 28 на 29 грудня згоріла хата ієромонаха Нестора в селі Подин Менського району. Як припускають МНСники, причина пожежі — підпал. На думку самого ієромонаха Нестора, це застереження і помста противників відкриття в селі храму Різдва Пресвятої Богородиці Української православної церкви Київського патріархату, за яке він узявся і за яке проголосувала місцева громада. Хто ж ця людина — ієромонах Нестор?

«Я ріс звичайною радянською дитиною»

— Я родом з Кіровограда, — розповідає 42-річнй ієромонах Нестор (у миру Сергій Назаров). — Одна дитина в сім'ї. Батько працював інженером, мати — секретарем директора медичного училища. Звичайне радянське дитинство, яке перервала рання смерть батьків. Мені було одинадцять, коли від астми померла мама, а через два роки відійшов у інший світ і хворий на серце батько. З тринадцяти літ я жив у бабусі Марії. Закінчив школу, у профтехучилищі здобув професію зварювальника. Працював на виробництві. Одружився. Але сімейне життя не склалося. Через кілька років ми розлучилися.

На роботі я познайомився з цікавою людиною. Він працював слюсарем, а за суттю своєю був філософом. Значно старший за мене, ділився думками про життя, давав читати цікаві книги. Бесіди з ним наштовхували на власні роздуми про навколишній світ, примушували замислитись над питаннями, які мене давно хвилювали. З часом я зрозумів, що відповіді на них знайду тільки в релігії. Почався пошук істини для себе. Виникло бажання поспілкуватися з якимось релігійним авторитетом. У Кіровограді, місті порівняно молодому, релігійних святинь не було. Та я вже знав, що є Чернігів, є Київ, древні міста з древніми храмами. І вирішив побувати там, аби прилучитися до світу, який нестримно вабив.

«З матінкою Амвросісю ми спілкувалися до самої її смерті»


— У 2000 році я вперше побував у Києві і Києво-Печерській лаврі. Не знаючи нічогісінько про церковну ієрархію, запитав, де можна знайти патріарха. Мені відповіли, що патріарх у Москві. Я здивувався і запитав про місцевого главу церкви. Спасибі добрим людям на вулиці, які підказали, де резиденція Філарета. Розшукавши її, попросився на прийом.

І Філарет прийняв мене! Уважно вислухав і сказав, що може направити в семінарію, де я знайду відповіді на всі мої запитання.

— Хочу поїхати в Чернігів, — признався я.
— Добре, їдь, — погодився святий отець.

Начитавшись книг про древні міста, я й Чернігів уявляв билинним містом, забудованим величними храмами і монастирями. З вокзалу йшов пішки. Перший храм, який побачив, була Воскресенська церква. Я ж шукав монастир. Мені відповіли, що в Чернігові один діючий монастир — Єлецький, і той жіночий.

Це мене дуже здивувало. І все ж я пішов у Єлицю. Потрапив на прийом до ігумені Амвросії, людини надзвичайно цікавої, яка пам'ятала ще преподобного Лаврентія. Я ж на той час ще нічого не знав, слухав матінку Амвросію уважно, ловив кожне її слово. Ми спілкувалися з нею до самої її смерті. Бережу в пам'яті все почуте.

Матінка Амвросія направила мене до Домницького чоловічого монастиря, де я зустрівся з ігуменом Варфоломієм. Тоді, 2000 року, я й став послушником. Був ним майже три роки. 20 вересня 2003-го прийняв постриг, став монахом Созонтом.

Домницький монастир Різдва Богородиці заснований ще в кінці XVII століття. Йому належали навколишні села. І до цього часу збереглася традиція, коли на Йордань монахи об'їжджають ці села, кроплять святою водою хати, а люди несуть продукти для монастиря, складають на підводу овочі, консервацію. Ввечері повна підвода повертається в обитель. Чи збереглася така традиція в іншій місцевості, не знаю. Може, ще в Мак-саках. З тамтешнім Спасо-Преображенським монастирем зв'язане ім'я письменника, церковного і культурного діяча Данила Туптала (Дмитрія Ростовського).

Хресний літ над Україною


— Яскравою сторінкою в моєму житті послушника Домницького монастиря була участь у хресному льоті над Україною з іконою Домницької Божої Матері.

Це чудотворна ікона. її зберегла котрась із старих монашок у себе вдома і повернула монастиреві вже в наші часи.

Хресний літ над Україною у серпні 2003 року був здійснений з ініціативи народного депутата Юрія Болдирєва. Літаком АН-24 летіли представники українських монастирів з легендарними іконами. Маршрут з Києва пролягав у Крим, Луганськ, Луцьк, Ужгород, Одесу і знову Київ. У кожному місті ми були по одному дню. На зустріч з легендарними іконами приходило багато людей, прикладалися до них, несли гроші для монастирів. На мою думку, з тих грошей почалося матеріальне відродження Домницького монастиря. Ікону Домницької Божої Матері і тепер возять по Україні, збирають кошти на монастирські потреби.

Прозріння

— Моє прозріння почалося пізніше. Не можна поклонятися спочатку російській нації, а тоді вже Богові. Я почав казати, що таке не закінчиться добром. Відкрито виступив проти великоросійського шовінізму, коли священики у своїх проповідях говорили, що нема ніякої України і ніяких українців.

Створив Чернігівське православне товариство для заняття місіонерською діяльністю. Ми збирали молодь, говорили з нею про Бога.

Мене оголосили бандерівцем, українським фашистом тільки за те, що я говорив: не можна в Україні вести антиукраїнську діяльність.

Конфлікт із служителями Московського патріархату загострювався. Я почав віддалятися від нього. Повний розрив стався, коли дізнався, що в монастирі у Слов'янську на Донеччині Гіркін зберігав зброю, з якої убивали наших хлопців. Зрозумів, що з монастиря треба йти.

Невеличку хатку я купив собі на околиці Подина ще в 2004 році. Матінка Амвросія розповідала, що у свій час преподобний Лаврентій радив монашкам мати власне житло, яке дає людині особисту незалежність і захист. Ось таким прихистком стала для мене ця хатинка на відшибі, подалі від мирської суєти. У ній я прочитав багато книг, міг залишитись наодинці зі своїми думками.

Вирішивши відійти від Московського патріархату, зустрівся з архієпископом Євстратієм (Зорею), поділився з ним наболілим.

Рішенням Євстратія і його благословенням був прийнятий до Київського патріархату, прийняв чернецький постриг і одержав ім'я Нестор.

Повернувся до своєї хати в Подині і вирішив відкрити в селі храм Різдва Пресвятої Богородиці Київського патріархату.

Будинок фельдшерсько-акушерського пункту в селі давно стоїть порожній. Усе, що можна було з нього винести, винесено. Побиті шибки у вікнах, зруйнована грубка, розвалені сходи, прогнила підлога. От саме його я й попросив для майбутнього храму. Сходка жителів Подина проголосувала за відкриття церкви.

А діячі церкви Московського патріархату зібрали у Миколаївці, де наша сільська рада, свій сход. Про мене на ньому було сказано, що я відступник, перейшов у католицизм, хочу захопити Домницький монастир, а в Миколаївці відкрити свою церкву. Що взагалі я — бандерівець і бандит. Чи не смішно? Я — з Кіровограда, батько мій Валерій Назаров — росіянин. А ті, хто називає мене бандерівцем, — з Івано-Франківщини.

Тепер же мені погрожують. Люди переказували: «Тебе або приб'ють, або спалять».

Загорілася хата о першій ночі

— І ось у ніч з 28 на 29 грудня, десь о першій годині, я прокинувся від якогось незрозумілого тріску на горищі. Подумав, може, ураган, як попереджав Гідрометцентр. Коли ж тріск не стих, кинувся до дверей. Коридор був заповнений димом, а горище вже горіло. Встиг винести з палаючої хати документи, книги по богослужінню, дещо з одягу.

Пожежна приїхала з Березни швидко, але хату врятувати не вдалося. Згоріло все. Одна грубка залишилася.

Пожежа почалася з горища, на якому лежала солома. Хату я топив уранці, а загорілася вона майже через добу. Явний підпал.

Спасибі добрим людям, які дали мені прихисток. Віруючі допомагають харчами. Ось із Чернігова привезли продукти.

Сьогодні про те, що сталося, знає уся Україна. На Сході у Кіровоградському спецназі служать мої родичі. Зателефонували і сказали, що коли і далі будуть якісь неправедні дії з боку тих, Хто чинить зло, вони приїдуть сюди і поговорять з ними по-фронтовому.

Надію, що буде в Подині церква Київського патріархату, я не втрачаю. Дочекаємося рішення сесії сільської ради про передачу будиночка ФАПу, почнемо збирати кошти на його відновлення. Вчора приїздили друзі з Чернігова, засклили шибки у вікнах. Я ще подав до сільради заяву про передачу церкві землі навколо приміщення. Відбудуємо сарай, з якого вже знімають дах, приведемо в порядок туалет. Роботи тут багато, але все зробимо як слід. А далі, може, відкриємо церкву Київського патріархату і в Березні. Бог нам допоможе.

* * *

Пожежа у Подині нині в усіх на вустах. Про неї розповіло київське телебачення, написали газети.

Ми вирішили поцікавитися думкою про те, що сталося, у людини авторитетної, депутата Менської районної ради, благочинного храмів Менського округу отця Василя Дендака. Ось що він сказав:

— Не можна навіть припустити, що пожежа в Подині якимось чином зв'язана з громадою Української православної церкви Московського патріархату. Я розмовляв з пожежними, які брали участь у ліквідації пожежі, зокрема з Григорієм Васильовичем Галенком. Місцеві жителі говорять про те, що пожежа виникла всередині хати, що дим з труби люди бачили вдень. Гадаю, що буде проведене сумлінне розслідування причин. У цьому насамперед зацікавлені ми, бо не допускаємо ніякої наруги з нашого боку по відношенню до будь-якої людини чи конфесії. Колишній послушник розповідає, що пішов з Домницького монастиря з політичних мотивів. До чого тут політика? Смію запевнити, що до монастиря ідуть рятувати душу. Наскільки мені відомо, згадану людину відсторонили від монастиря ще сім років тому. Я б не радив сліпо вірити усьому, що він каже.

Лідія Кузьменко, тижневик «Вісник Ч» №2 (1496)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Теги: Ієромонах Нестор, пожежа, Менський район, «Вісник Ч», Лідія Кузьменко