7-річний Владик, 4-річна Оля і 3-річний Діма можуть стати бомжами

Бомж — людина-безхатько, «без определенного места жительства».

Багатодітна родина Хархунів зі Скрипчина Козелецького району останні місяці живе в страху, що стануть саме такими, безхатьками. Малі ще всього не розуміють. Батьки бояться приїзду колекторів (колектори — люди, які «вибивають» борги). Молода родина з трьома дітьми нічого не винна банкам. Кредити оформив на себе дід, 49-річнии Микола Хархун. Згідно з письмовим повідомленням київської колекторської фірми, її співробітників слід чекати 24 або 25 квітня з 15 до 20 години.


Олена Мозгова з дітьми

«Підпоїли, попідписував папери»

Сім'ю зустріла у страсну п'ятницю. Мати вела старшеньких за руки. Найменшого батько віз на велосипеді до садочка. На велику висіло дві великі сумки. Хархуни зібралися на базар в Остер, торгувати молочним.

— І спати лягаю, і встаю — думаю, що буде з малими, — зітхає багатодітна мати 30-річна Олена Мозгова. — Хата свекрова. Якщо її заберуть за борги, нам нікуди буде дітися. Винаймати житло грошей немає. І я, і чоловік без роботи. Живемо з того, що виростимо на городі та вторгуємо за молочне.

— Я працював на пилорамі у Моровську. Вона закрилася. Могили у Острі копав, на біржі стояв. Тепер дружині допомагаю. На літо хочу найнятися пастухом громадської череди, — долучається до розмови 26-річний Костянтин Хархун, чоловік. — Я, мій брат Миша, мої діти народилися в цій хаті. Ми тут прописані. Тепер нас можуть викинути на вулицю. Хіба це справедливо? Замутили, повернули, а нам тепер що робити? — обурюється Костя. — Про те, що батько оформив на свій паспорт кредити, ми дізналися від чужих людей. Батько з Чалою (Сергієм Вереб'єм) випивали. Вже як там вони домовилися, щоб він узяв кредити, не знаю. Підпоїли, відвезли в Остер у магазин. Він попідписував папери. 600 гривень йому за це обіцяли. Ну, хіба можна давати кредити без довідок про зарплату, майно, врешті-решт, психічний стан? Усі знають, що мій батько хронічний алкоголік, це по ньому видно.

Холодильник, газова плита, пральна машина, два телевізори

— Кредити бралися під побутову техніку торік, влітку. Та цієї техніки ні батько, ні я в очі не бачили. Хто, куди її вивіз, невідомо, — продовжує Костянтин. — За кілька днів після оформлення кредиту у батька ще й паспорт пропав. Він написав заяву до Козелецької міліції. Ось яку відповідь отримав.

Чоловік показує. Висновок від 22 липня 2013 року: «Старший дільничний майор міліції Дорош М.В. розглянув матеріали перевірки по заяві Хархун М.І.
10.07.2013 року до Козелецького РВ надійшла заява Хархун М.І., мешканця села Скрипчин, який просить прийняти міри до Веребей С.В. та його сестри Марії, які з його добровільної згоди взяли кредит на побутову техніку в місті Остер.

Опитано Хархун М.І., який пояснив, що до нього приїхали Вербей С.В. зі своєю сестрою Семи-строк М.В. та її чоловіком Семистрок Д.В., і під час розмови із Семистрок Д.В. дана особа в нього попросила взяти кредит на побутову техніку. На дану пропозицію він згодився, і вони поїхали в місто Остер у магазин, де він оформив кредит на холодильник, газову плиту, пральну машину та два телевізори. Від даного факту Семистрок Д.В., його дружина Семистрок М.В. відмовляються, а Веребей С.В. свідчити по даному факту відмовився згідно зі ст. 63 Конституції України (особа не несе відповідальності за відмову давати покази чи пояснення стосовно членів сім'ї чи близьких родичів. — Авт.). На підставі вищевикладеного перевірку вважати закінченою. Рекомендую заявнику Хархун М.І. звернутися до суду в порядку приватного звинувачення».

— І все. А з осені почали приходити листи, ось у нас їх цілий пакет, — показує Олена. — Довго перебирала я ті листи. Наскільки з них зрозуміла, 27 липня 2013 року Микола Хархун оформив кредити на побутову техніку у двох банках — «Платинум Банк» та «ОТР банк». В одному — на 18 тисяч 969 гривень і в іншому — на 13 тисяч 474 (представники банку працюють в Острі Козелецького району). Кредити не погасилися, і на квітень 2014-го борг уже становить 21431 гривню та 15820,20 гривні. Право розбиратися з неналежним виконанням умов договору банки передали колекторським фірмам. Колектори слали, слали листи. Один з них починається так: «Хархун Микола Іванович, неужели родные должны нести ответственность за ваш долг? Мы неоднократно сообщали Вам о возможных последствиях в случае отсутствия оплаты. Но, к сожалению, Вы, являясь платежеспособным лицом, проигнорировали наши предупреждения. Своими действиями Вы вынудили нас принять радикальные методы. Вы избежали негативных последствий. Обращаем Ваше внимание, что взыскания будут продолжаться до момента полного погашения. Чем дольше Вы затягиваете с погашением долга, тем тяжелее окажутся последствия. Не перекладывайте последствия принудительного взыскания Вашей задолженности на своих родных».


Микола Хархун

«Яке він платоспроможне ліцо»?

— У батька, крім хати, нічого немає. І яке він платоспроможне ліцо, якщо вже більше 10 років ніде не працює? Це знає все село, бо ходить по людях, підробляє. Коло хати у нас 40 соток родючої землі. Нині вартість хати залежить від наявності біля неї землі. Ще більше 10 років тому її оцінювали в 150 тисяч гривень, тоді долар був по п'ять гривень. Тепер скільки вона коштує, хтозна. Ніхто і не думав її продавати. Бо нам нема куди дітися. Ще і брат Миша скоро з поселення (відбуває строк) має повернутися, — журиться Костя.

Крім Олени, Костянтина і трьох дітей, в хаті вже 4,5 року живе мати Олени 69-річна Валентина Орищенко.
— Мама заслабла на ноги. Брати померли, і ми її до себе забрали, — розказує Олена. — Мама жила в Острі. Там у нас малюсінька хатка на хуторі. Вона і до того була благенька, без ремонту, а нині і поготів. Батько помер ще 1999 року. Хату після нього взялася оформляти бабуся, та і вона померла. Після бабусі спадщиною займалася тітка, батькова сестра. І вона померла. Після тітки житло перейшло її донькам. Вони у Києві живуть. От така історія.

Тут у нас три великі кімнати, веранда, дві груби, піч, колодязь у дворі. Хочеться ремонт зробити, та грошей бракує. Корову тримаємо, в'єтнамське порося, ось, курчата з власного інкубатора, — показує жінка. — Стараємося, щоб і у нас, як у людей було. Тільки прижилися. І що тепер буде? Думки, що нас викинуть з хати, свердлять голову. Я вже старшенькому Владику натякала: «Синочку, а якщо нам доведеться поміняти місце проживання?» Він: «Ні-ні, мамо, я учительку свою люблю і друзів, нікуди не хочу». Менші в садочку звикли. Забрати їх звідти — стрес для малих.

«Вони обіцяли платит»

Миколу Хархуна знайшла на чужому городі, допомагав. В обідню пору був уже напідпитку.
— Вони повезли мене в Остер. У машині дали випити. Зайшли в магазин я і Маша, і її чоловік з дитятком на руках. Мене там фотографували, я все попідписував. Сказали, що я дальнобойщик. Який з мене дальнобойщик? Я говноразнощик. Он на городі гній розкидаю. Справку про доходи в мене не питали. Так оформили, — розповідає чоловік.

— Договір де?
— Мені на руки його ніхто не дав і техніки при мені ніхто не забирав. Як привезли легковою машиною, так і назад відвезли. Обіцяли заплатити, та нічого не дали.

— Навіщо ж ви погодилися брати на себе кредит?
— Вони обіцяли: «Ми будемо платити». Наступного дня до мене Сергій Веребей, брат Маші, прийшов з пляшкою і каже: «Покажи паспорт». Я дістав. У ньому ще фотографії лежали. Подивилися. Випили всього по дві чарки, і мене вирубило, чого раніше так скоро ніколи не бувало. Прокинувся від того, що горю. Вискакую з хати, кричу. Хлопці прибігли, диван винесли. Припускаю, диван підпалили, щоб я крякнув і все. Кинувся, фотографії на столі лежать, а паспорта немає. Побіг до Вереб'я:
— А де паспорт?
— Ти його під подушку поклав, — каже.
Диван же не весь згорів.
Ось поїдем, покажу. На дивані дірка. А паспорта і досі немає. Я про це теж в заяві в міліцію написав.

— Миколо Івановичу, питали у прохачів, чому вони кредит на себе не взяли?
— Ні.

— Поговорити намагалися?
— Ніяк не вдавалося. Люди мені казали, коли цікавились, відповідь одна була: «Хай не буде лохом». Ходять чутки, що я не один такий, ще є троє.

— Окрім вас, ще когось просили взяти кредит?
— Коля Миненко мені казав, що йому пропонували.

Щоб підтвердити слова Миколи Хархуна, поїхали до Миненка. Дорогою Микола Іванович побачив Сергія Вереб'я. Спитала його про кредити.
— Усі вопроси до сестри, — відповів.
— А де вона?
— У Козельці. Попросила номер мобільного. Поцікавилася паспортом Хархуна.
— Ти ж сам його тоді під подушку поклав, — звернувся Сергій до Миколи. — Не знаю я, де твій паспорт.

Ідемо далі.
— Ось! Ось! Маша у двір пішла. Я її спину з гадюкою (татуюванням) впізнав, — закричав Микола Харкун.
Під'їхали.
— А ось і чоловіки. Тільки вже машина у них інша, не та, на якій мене в Остер возили, — розхвилювався Микола Іванович.

Поговорила з чоловіком Марії.
— Я нікого нікуди не возив, — спокійно відказав він.
Сама ж Марія, яка вийшла з двору, накинулась на мене. Отож розмови не вийшло.
Якби знайшлася побутова техніка, її можна було б продати і вирученими грошима погасити частину боргу.

Думаю, щоб з'ясувати, хто забрав товар, міліції варто було б спитати у магазині, у продавців. Стільки побутової техніки за раз не часто купують у магазині невеликого міста Остра.
Історій з оформленням кредитів з'ясувати не вдалося. Представник одного банку, Ольга Авраменко, сказала, що працює з осені. Представник іншого, Людмила Баришнікова, того дня поїхала до Чернігова. Хто ж захистить багатодітну родину?

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №17 (1459)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.