Чернігівські гімнастки йдуть до перемог через важкі тренування, дієти та зламані хребти

Понедельник, 29 Октября 2012 14:41 | Просмотров: 7676

Художня гімнастика у Чернігівській області останні роки знаходиться на підйомі. Красивий жіночий вид спорту, який тривалий час був у занепаді, зараз знову набирає популярності, і наші спортсменки регулярно привозять з різних турнірів відзнаки і нагороди, тільки на останньому чемпіонаті ФСТ України було завойовано декілька медалей у індивідуальних і групових вправах. Дехто зі спортсменок уже розглядається головною "художницею" країни Альбіною Дерюгіною серед кандидаток до збірної України. У Педагогічному університеті вперше за багато років на факультеті фізичного виховання знову відкрито спеціальність "Художня гімнастика", і з цього року там вчиться 5 студенток, які вирішили своє подальше життя пов’язати зі спортом. У Школі вищої спортивної майстерності відновлено відділення художньої гімнастики, на яке поступають кандидати у майстри спорту та майстри спорту.

До цього художню гімнастику я бачив лише по телевізору, і про зусилля, яких мають докласти спортсменки і тренери для досягнення своїх результатів, уявлення не мав. І тому, зв’язавшись зі старшим тренером Чернігівської обласної школи вищої спортивної майстерності, суддею міжнародної категорії Юлією Бориско, я напросився на тренування до гімнасток, з метою не тільки взяти інтерв’ю, а і подивитися на те, як гімнастки працюють над тим, що у майбутньому має стати сходинками на п’єдесталах.

Юлія – сама в минулому гімнастка, останніх 18 років працює тренером у ДЮСШ "Чернігів", і уже має у ній власну невелику династію - її 10-річна донька Настя тренується у мами у групі. І таких мам, що, позаймавшись у свій час, тепер приводять до школи дочок, вистачає.

У ДЮСШ гімнастикою займається близько 100 дітей, яких тренує 6 тренерів. Школа приймає дівчаток з 5 років, але у порядку виключення дитину можуть взяти і у 4, даючи спочатку ігрову підготовку, вправи на розтяжку і загальний розвиток.

Є батьки, які приводять і трирічних дівчаток, але для такого віку заняття можуть бути занадто важкими, і тренери радять прийти через рік-два. Тим більше, що у групах і так немає відбою від бажаючих тренуватися, кожного року школа поповнюється багатьма новими учнями. Втім, більшість із них, потренувавшись деякий час, не витримують зростання навантажень, і коли від загальних вправ тренування зміщуються у бік серйозної розтяжки і роботи з м’язами, багато хто кидає заняття. Спорт - це не просто приємні заняття заради задоволення, учениця має переступати через лінощі, власні неприємні відчуття, біль. Тому з часом у школі залишаються лише ті, хто дійсно вибирає гімнастику як шлях свого розвитку.

Але для початку до школи приймають майже всіх. Критеріями відбору для маленьких претенденток можуть бути хіба що фактурні дані: довжина рук, ніг, струнка худорлява статура, тобто ті якості, які є присутніми від народження. Адже гнучкість тіла, розтяжку, координацію можна напрацювати тренуваннями. Але якщо дівчинка має схильну до повноти фактуру, широкі кості і т.д. - їй радять вибрати інший вид спорту.

За великого бажання, у художню гімнастику можна прийти і пізніше. Вважається, що років після шести-семи уже починати пізно, час для розвитку розтяжки і гнучкості втрачено. Але практика показала, що дівчатка можуть бути успішними, навіть прийшовши до школи на пару років пізніше. Приклади дівчаток, які починали тренуватися у 9-10 років, показують, що за наявності таланту і великого бажання тренуватися цілком можна досягнути успіху. Головне, щоб дитина знала, що працювати їй доведеться більше, ніж ровесницям, і у перші роки постійно наздоганяти їх. Адже у художній гімнастиці 10 років - вік для цілком сформованої спортсменки, від якої тренери уже вимагають результату. Це абсолютно нормальна ситуація. Більшість гімнасток активно тренуються і виступають до 17-18 років. Лише ті, хто пов’язує своє життя зі спортом, тренерською кар’єрою, поступаючи до Школи вищої спортивної майстерності, тренуються і далі.

Маленькі дівчатка відвідують зал тричі на тиждень по півтори години. З часом тривалість занять збільшується, і тренування для досвідчених спортсменок тривають щодня по 4-5 годин в день, з одним вихідним у тиждень.
Програма тренувань дуже різна: це може бути хореографія, вправи на розтяжку, акробатика, робота з предметами. Тренери будують програму так, щоб ученицям було не нудно весь час робити одне і те ж.

Крім постійних інтенсивних тренувань, спортсменка, яка хоче досягати успіхів, має дотримуватися серйозних вимог щодо дієти, особливо це важливо у перехідний період, років 13-15, коли у дівчаток іде активна зміна тіла, округляються стегна. В цьому віці вага - найважча проблема для тренерів.

Художня гімнастка харчується часто і потроху. Ніякого мучного. По мінімуму води. Багато овочів і фруктів, суп, творог, м’ясне. І ніякої їжі після сьомої вечора.

Заняття для учениць безкоштовні, адже робота школи, оплата тренерів, виїзди на офіційні змагання фінансуються з міського бюджету і за рахунок товариства профспілок. Але для молодих учениць, які виїздять на свої неофіційні турніри, витрати на поїздки лягають на плечі батьків. Такі поїздки можуть обходитися, в залежності від відстані подорожі і тривалості турніру, від 300 до 1000 грн. Щодо витрат, до яких треба бути готовим батькам, щоб їхнє чадо могло займатися художньою гімнастикою, - для початку вони зовсім невеликі, в районі 200 грн. на форму. Але якщо дитина буде займатися далі, доведеться тратитися на покупку предметів: м’ячі, булави, стрічки, обручі і т.д., і все це коштує не одну сотню гривень, плюс треба пошити декілька костюмів для виступів на змаганнях.

Сама школа теж потребує серйозних грошових вкладень, у кожен зал треба купувати килими, снаряди, акустичні системи. З покупкою цього іноді сильно виручають спонсори, а також батьки дітей, які займаються у школі.

Заняття з гімнастики проводяться у спортзалах 19-ї школи на вул. Мстиславській, 76. Великий зал готувався до виборів, в ньому засідали, перебираючи стоси паперів, якісь серйозні чоловіки з жіночками. А спортсменкам тимчасово доводилося задовольнятися двома меншими залами. Один із них зовсім крихітний, площею всього може метрів із 25, зі встановленим дзеркалом і шведськими стінками. Тут звичайно тренуються наймолодші гімнастки. Другий - значно більшого розміру. У ньому в основному я і спостерігав за заняттям.

А поки діти мають перерву між тренуваннями, задаю Юлії Бориско свої питання.

- Скажіть, будь-ласка, як ви оцінюєте успіхи вашої школи на сьогодні, і які плани подальшого розвитку.
- За моїми оцінками, на даний час Чернігівська область займає по Україні приблизно сьоме-восьме місце. І це дуже великий успіх. Адже декілька років тому серед близько 30-и команд зі всієї України ми були в самому кінці. За останній час нами проведена дуже велика робота, спортсменки регулярно привозять медалі з турнірів, і на сьогодні перед командою нашої області поставлена задача потрапити до збірної України. У мене уже було три дівчинки, які показували гарний результат, їздили до Альбіни Дерюгіної, але кожен раз із різних причин щось не склалося, щоб далі потрапити на Олімпіаду. Анна Кликова була навіть кандидатом на участь у Іграх, але, травмувалася, особливо образливо, що це не було пов’язано з тренуваннями. Юля Степаненко гарно працювала у групових вправах, була запасною. Але вона за зростом нижче, ніж зазвичай вимагається від гімнастки. А Дерюгіна підбирає дівчаток тільки з ідеальними даними. Тому Юлю до команди не взяли.

- Як часто ви виступаєте, які досягнення маєте за останній час?
- На змагання ми виїжджаємо по два рази на місяць, крім липня-серпня. Не завжди для всіх вікових груп і рівнів майстерності, але наші діти виступають регулярно. А влітку їздимо на збори на море, там і відпочинок, і тренування, дітям це дуже подобається. Із останніх досягнень - наші майстри стали чемпіонками України у групових вправах на турнірі Товариства профспілок, а Юля Степаненко і Діана Спєшилова стали призерами змагань у індивідуальних заліках. Діана Спєшилова зараз єдина у нашій школі, яка має всі дані для того, щоб тренуватися більше і займатися у школі Альбіни Дерюгіної. Дівчинка дуже хоче цього, треба лише бажання батьків, адже дитина має відірватися від сім’ї, і жити в Києві у інтернаті самостійним життям, а їй зараз лише 14 років.


- Бути спортсменкою, постійно тренуватися, виїздити на змагання - це важко. Чи встигають діти приділяти увагу навчанню в школі?
- Я Вам скажу навіть більше: дуже багато наших дівчаток вчаться на відмінно або близько того. Принаймні, всі вчаться добре. Учителі йдуть назустріч, допомагають, дають можливість здати тему пізніше, якщо дитина десь була на змаганнях і пропустила. Часу вчитися вистачає. Адже у тих, у кого день розпланований, час є на все. А хто не знає, куди себе подіти, то і просидить день за комп’ютером, нічого не зробивши.

- Гімнастика - дуже заангажований вид спорту у плані суддівства. Ми не раз чули про подібні скандали, і ще більше, здогадуюся, залишилося під поверхнею. Розкажіть про це трохи.
- Так, ця проблема постійна. І це не тому я так говорю, що мої діти, і я на їх боці. Другі тренери можуть мене підтримати. Наприклад, на дружній турнір приїжджаємо, наші виграють у ряду дітей. А потім на Чемпіонаті України ми виступити ще краще можемо. Але будемо десь далеко за ними. Виступ оцінює чотири бригади суддів: роботу з тілом, роботу з предметом, виконання, артистичну цінність. І кожна бригада, всього 12 чоловік, ставить свої оцінки. От як вони там поставлять оцінки, так вони й складуться. Та ж артистика - лазівка для того, щоб нижче чи вище поставити бали, зовсім необ’єктивна. Зараз, на 2013-2016 рік, вводяться нові правила, мені здається кращі більш красиві для глядачів, і з передумовами для більш справедливого суддівства.

Перше, що кидається у вічі під час заняття - дуже приємна дружелюбна атмосфера у колективі. Дівчатка разом уже не перший рік, адже зазвичай цим видом спорту починають займатися у 4-5 років, і видно, що за цей час вони встигли міцно здружитися. І ще - всі дуже люблять свого тренера. Видно, що її авторитет поставлено не на командному голосі (хоча з цим у Юлії все в порядку), а на чесному, вимогливому, і в той же час теплому ставленню до своїх підопічних.

Весело було спостерігати, як юні спортсменки позували мені для фотографій. Вони не просили відкрито, щоб я зняв саме їх. Взагалі, порівняно із тими ж спортсменами-хлопцями, дівчата ведуть себе напрочуд спокійно, тихо і скромно. Але в кадр потрапити гімнасткам дуже хотілося, і то одна, то інша, знаходячись поряд зі мною, приймала якусь красиву складну позу, яка мала б мене привабити зробити знімка. Звісно ж, я тут же вівся на цей нехитрий прийом, повертаючи до гімнасток свого об’єктива, і натискаючи на спуск.

Познімавши вдосталь, беру міні-інтерв’ю у наших зірочок.

Аня Кликова, 18 років, майстер спорту:

- Аня, чому ти вибрала саме гімнастику?
- Це дуже красивий вид спорту, жіночний. Я дуже маленькою почала займатися, у 5 років. Мене батьки привели. А потім я сама вирішила, що це для мене.

- Гімнастика, я вже зрозумів, це дуже важка робота. У тебе виникало бажання кинути все це?
- Було таке, кидала я двічі. Дуже втомлювалася, мені нічого не хотілося робити. Але я розуміла з часом, що хочу займатися гімнастикою, і поверталася все-одно. У мене не вийшло поступити на фізвиховання, але я все-одно переведуся, і буду вчитися та працювати тренером. Зараз у мене є група маленьких дітей, яких я треную, планую і далі працювати в цьому напрямку. Хоча і виступати я збираюся продовжувати далі. Я була кандидаткою на поїздку до Лондона, але у мене взимку сталася дуже важка травма, перелом хребта, і я була у лежачому положенні. Зараз у мене все добре, я вже виступала, виконала майстра спорту. Але після такого випадку важко сказати, скільки часу я ще зможу виступати. Тільки коли трапляється така важка травма, починаєш цінити все те, що ти робиш, що вкладає у тебе тренер. Я коли вперше після травми прийшла у зал - заплакала.

- Від чого відмовляється дівчина, яка присвячує себе художній гімнастиці?
- Мабуть, менше уваги приділяє різним розвагам, походам на заходи. З батьками доводитися нечасто бачитися, адже буває так, що ти йдеш у зал, коли вони ще сплять, і повертаєшся, коли вже сплять. У особистому житті. І, звичайно, у деяких продуктах харчування - за цим треба дуже строго слідкувати, та і тренер контролює постійно.

Діана Спєшилова, 14 років, гімнастикою займається 9 років, кандидат у майстри спорту.

- Що має зробити людина, щоб стати кандидатом у майстри спорту з художньої гімнастики?
- Дуже багато і вперто тренуватися.

- Скільки часу в день ти тренуєшся, і чи вистачає тобі часу на навчання у школі?
- Я тренуюся по 5-6 годин в день, мені дуже подобається. На навчання часу вистачає, у школі я вчуся на відмінно.

- У тебе ніколи не було заздрощів до подруг, які можуть собі багато що дозволити, а ти замість цього ідеш у спортзал?
- Хіба що стосовно дієти.

- За той час, що ти займаєшся гімнастикою, що принесло тобі найбільше задоволення, а що - найбільше розчарування.
- Задоволення, що цього року я на чемпіонаті України зайняло третє місце. Виконала норматив кандидата у майстри спорту. А розчарувань я навіть і не пригадую. Працювати важко завжди, але я цього хочу, мені це подобається, і я буду цим займатися.

- Про що ти мрієш, Діана?
- Я хочу потрапити до збірної України. І потім - стати олімпійською чемпіонкою.

Чим же відрізняється чемпіонка з художньої гімнастики від звичайної школярки? Талантом, звісно. Але, крім цього, незламним духом волею, та величезною працездатністю. Будемо сподіватися, що хтось із наших спортсменок таки потрапить до збірної України, і принесе славу Чернігову не тільки на рівні країни, а і перед усім світом.