«Йти вперед!», або Рецепт успішності від Тетяни Скрипкіної
Фото Ксенії Лім, Швейцарія.
- Тетяно, перше питання – чим професійно займаєшся наразі?
- Перекладами. Загалом я – гуманітарій і у першу чергу – філолог. Дуже люблю іноземні мови. Десь з 14 років почала активно вивчати англійську: у школі, університеті, на курсах, з репетиторами, беручи участь в англомовних клубах. Німецьку – у вузі й теж на курсах. За останні 2 роки на курсах осилила також іспанську.
Займаюсь літературною творчістю – пишу прозу.
Спочатку – для вузького кола людей, а потім один зі знайомих почитав матеріал, дуже похвалив і просто допоміг повірити у себе й свої здібності. Поступово стала брати участь у літературних вечорах, фестивалях, клубах, форумах, інших різноманітних проектах. Перемагала у конкурсах на місцевому й всеукраїнському рівнях. Планую видати власну книгу.
- Я знаю, що тобі вдалося спробувати свої сили і у такому виді мистецтва, як відеопроза. Розкажи, будь ласка, про свій досвід.
- Роки 4 тому також один знайомий запропонував зробити відео за моєї участі, змонтувати, й накласти на готовий кліп аудіо, де я зачитую один з моїх творів. В Інтернеті є три основні таких відео – «Мовчання», «Чекати» і «Chernigiv Espresso Trip». Хочу зняти ще!
- Тетяно, чим взагалі ти ще займалася серйозно, як то кажуть, у житті?
- Працювала в піар-відділі одного з місцевих рекламних агентств. Круто, весело, але не моє. Забирало весь час.
Три роки присвятила журналістиці, стала членом Національної спілки журналістів України, планувала писати для закордонних видань. Нещодавно поки що покинула цю справу.
На обласному телебаченні – журналістом (писала тексти, робила начитку для відеорепортажів).
Якийсь час грала у чернігівському аматорському театрі «23».
Люблю співати, слухати сучасну українську музику, захоплююсь екстремальними видами спорту, такими як дюльфер, стрибки з мосту, пейнтбол.
Чоловіки (куди мені без них!) повірили, що можу бути моделлю. Подруга-фотограф організувала фотосесію. Коли один чілієць побачив «сирі» фото, які опублікувала в Інтернеті, то зробив якісну обробку, сказав, що маю всі дані для фешн-подіумів. Але мене цікавлять лише фотозйомки. Зараз просто цим займаюся, але згодом сподіваюся це переросте у щось серйозніше.
Подобається подорожувати, бо пізнаю життя. Вважаю, що набагато краще самій організувати відпочинок – знайти, де переночувати, де поїсти, куди вирушити – аніж комусь заплатити і цей хтось тебе відвезе, нагодує… Необхідність самій вирішувати завдання – ось це цікаво!
- Звідки береш натхнення для творчості?
- З подорожей, спілкування, музики, літератури… Та взагалі – з самого життя, його подій! Тому, до речі, пишу автобіографічні твори, прообразами героїв яких є реальні люди.
- Не так часто трапляються інтерв’ю, в яких співбесідник сам колишній журналіст. То як воно, перебувати у цій професії?
- Це коли ти знаєш, як тобі у кафе роблять торт, але сама його печеш!
- Тетяно, як ти взагалі спромоглася поєднати і знайти у своєму житті місце для стількох занять?
- Я не намагаюся розділяти власне професії та хобі. І не можу займатися літературою відокремлено від вивчення мов і перекладів. Це все – моє життя, моє самовираження, засоби для самореалізації. Інколи роблю акценти на тому чи іншому занятті. Завжди маю вибір. Навіть якщо тебе з’їдять, маєш два шляхи!
- Як вдається при цьому вдовольняти свої фінансові потреби, адже далеко не всі можуть дозволити собі такий стиль життя, як у тебе?
- Все просто. Хобі перетворюю на професію і вона приносить прибуток. Якщо не приносить – то або недостатньо зусиль, або не тим займаєшся.
- Які поради загалом ти даси тим, хто хоче щодня казати собі: «Так, життя вдалося!»
- Ти – це те, що з собою зробив. У ранньому віці ти можеш цього не усвідомлювати, але зрозумій – якщо собі не допоможеш, то ніхто не допоможе. Все у твоїх руках. Роби те, що тобі близько, віддавайся не на 80 і на 99, а на всі 100 %. Дихай і живи цим. Прагни стати професіоналом у певній справі – наразі таких мало. Йди вперед, роби свою справу все краще і краще. Коли тобі не везе – звертайся за порадами до тих, хто вже «набив руку» у цій справі. В будь-якому разі, отримувати оцінку твоїх дій від інших – це добре.
Те, чого я досягла – результат зусиль і бажання. Життя – це рух, а ще важливо вміти «не паритись».
- Ти – перекладач і мовознавець. Інколи, особливо від школярів, чуєш: «Навіщо нам та англійська мова!». Що можеш на це сказати?
- Якщо людина планує спілкуватися виключно з українцями, то нехай вчить виключно українську – це ж державна мова, її слід знати! Але такі ситуації дедалі рідшають, позаяк світ стає більш відкритим. Знання мов не стільки допомагає при подоланні фізичних кордонів, скільки розширює ментальні.
Серед моїх друзів багато хто жалкує, що у школі не вчили англійської, хоча можливість була.
- Я знаю, що ти цікавишся не лише іноземними мовами, але й спілкуєшся з їхніми носіями, тобі не байдужа культура й традиції інших країн, хоча ти – українка і тобі близьке все українське. Як вдається бути патріотом і разом з тим бути відкритою світу?
- Я не розділяю категорії «Україна» і «Світ». Хтось зветься Україною, хтось – Чехією… Є кордони, встановлені кимось, але всі ми – єдине людство. І якщо вже руйнувати кордони і об’єднуватися, то всім світом. При цьому проявляти толерантність, яка у моєму розумінні означає повагу до думок інших… Загалом щастя кожного – це мій ідеал світобудови.
- Логічно запитати - щоб ти, можливо, хотіла змінити у цьому світі?
- Люди люблять ускладнювати життя і створювати собі проблеми. Я хотіла би, щоб кожний зрозумів – треба починати з себе. Коли чистиш зуби і тобі непотрібна вода – вимкни її!
Є досить глобальні проблеми на планеті – СНІД, екологічні… Про них треба знати кожному, бо це все – наше життя. Світ у цій площині розуміння – система замкнута, всі елементи залежні один від одного. Робиш щось погане – отримаєш це назад. «Рука руку миє», як то кажуть, тому починаємо з себе, думаємо про оточуючих – і проблем стане менше.
- Знаю, що ти об’їздила майже всю Україну або просто мандруючи, або беручи участь у різноманітних проектах, особливо літературних. Чи відчувала, що ми є одне ціле, одна держава, чи, можливо, ми у чомусь розділені?
- Наприклад, на Західній Україні є люди, які роблять вигляд, що не знають російської, а на Східній – що не знають української. Я спілкуюся останньою, тому були неприємні моменти… Власне, чи ми кажемо про мовне чи не про мовне питання вважаю, що нас найперше роз’єднують ЗМІ. Людина каже щодо «східняків» щось неприємне; коли запитую чому, відповідає: «Ми бачили по телевізору, де такий-то сказав, що це саме так».
І це сумно, бо такі речі псують дружелюбне ставлення один до одного, яке я зустрічала не раз.
…Якось одного вечора я просто вирішила: завтра їду на Західну Україну. Виїхала з другом на машині о 5-й ранку, навіть не знаючи точно куди саме, де зможу переночувати... Але нічого – питання вирішилися! Мати справжніх друзів, знайомих, відчувати люб’язне ставлення оточуючих – це кльово!
- Доводиться чути думку – багато хто із сучасної молоді не має життєвої позиції, живе задля задоволення, керується далеко не «високими» цінностями. Іноді складається враження, що пляшка пива, випита ввечері у компанії, є невід’ємною частиною стилю існування на цьому світі. Яке твоє, як творчої особистості, ставлення до цієї проблеми?
- Кожен з нас вибирає свій шлях. Такі люди були і будуть. Можливо хтось з них нап’ється так, що наслідки змусять шукати кращого стилю життя. А такий стиль, про який ти говориш – звичка, з якою боротися важко і, на мою думку, не слід її забороняти, бо «заборонений плід солодкий». Слід донести до людини думку, що це їй просто непотрібно.
- Чи взагалі представники «творчих професій» мають майбутнє в Україні? Здається, зараз – епоха менеджерів, юристів, бізнесменів…
- Ми читаємо книги паперові або в «електронці» – це ж все написане живими людьми! На їхню роботу є попит, звичайно. Але, нажаль, у нас за це багато не платять. Є музиканти, які працюють вночі, аби заробити гроші для випуску альбому…
- А які твої плани на майбутнє?
- Хотіла б далі займатися літературною творчістю, перекладами, та й взагалі знаходити застосування мовам, які знаю… Взагалі я не можу прокинутися завтра і сказати: «Ось тепер працюю у модельному бізнесі». Кожного дня я різна й вільна займатися різними речами. Моє життя – це «holiday» (з англ. – свято)! І нехай у вас буде те ж саме!
Автор – Олександр Житніков
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.