Знову на ті ж граблі… або Як один хлопчина до в’язниці «ходив»

Близько 20% звільнених із місць позбавлення волі незабаром повертаються до ув'язнення через соціальні проблеми й невлаштованість. Принаймні, так це пояснюють правозахисні організації.
Мабуть, до цих відсотків можна віднести і Михайла Медведика, який вже чотири рази відбув покарання у колоніях на заході України, звідки сам родом. У пошуках кращої долі нещодавно перебрався на Чернігівщину і знову не втримався... Днями Носівський районний суд засудив хлопця на п'ять років позбавлення волі.
Першу судимість Михайло Медведик із Івано-Франківської області отримав у 2000 році. Тоді він був «нагороджений» виправними роботами на строк до двох років за таємне викрадення індивідуального майна громадян за ст.185 ч.1 Кримінального кодексу України (ККУ) - «Крадіжка».

У 2001 році за тією ж статтею, але її другою частиною (застосовується, коли крадіжка скоєна повторно або групою) підсудний потрапив за ґрати на два роки. Проте його випустили на рік раніше, як то кажуть, за гарну поведінку.
Та не встиг Михайло вийти на волю, як знову потягло у бік лихий. У 2002 році за цією ж статтею хлопця ув'язнюють на п'ять років. Але доля знову дала можливість виправитися - у 2006-му його звільняють достроково.
Декілька місяців спокійного життя і Михайло Медведик знову наступив на ті ж самі граблі. 2007 рік - за ст. 189 ч.2 («Вимагання...»), ст.296 («Необережне знищення або пошкодження майна») та ст. 146 ч.2 («Незаконне позбавлення волі чи викрадення людини...») хлопець знову повертається до в'язниці. Тепер уже на чотири роки.

У 2009-му році підсудний потрапляє під амністію і його звільняють раніше на 1 рік і 3 місяці. Здавалося б: ну візьмися ти за голову, почни нове життя. Тебе ж сам янгол-охоронець витягує з багнюки... І Михайло все ж таки замислився. Навіть місце проживання змінив. Із Івано-Франківської області перебрався до Чернігівської - у село Стара Басань Бобровицького району. Спочатку проживав у двоюрідної сестри, потім нову сім'ю знайшов...
Та не все так гарно, як здається. 29 червня 2011 року Михайло таємно,через дах, проник у крамницю під назвою «Лідія», яка належить приватним підприємцям Володимиру та Галині Мороз, і обікрав її. Виніс звідти п'ять пляшок горілки, ковбасу, майонез, сметану, цукерки, тушонку, консерви, цигарки та картки поповнення рахунку. Загалом товару на суму 6 тисяч 214 гривень. Все «добро» хлопець спакував у мішки і повикидав через дах.

Опинившись на вулиці, Медведик запхнув пару пляшок та ковбасу до кишені і пішов шукати пригод. За словами свідків, він пропонував перехожим випити, роздавав картки поповнення, а потім... його, п'яного і сонного, знайшли неподалік автобусної зупинки.
Чесно кажучи, ця історія нагадує яскравого персонажа Чіпку із роману Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні». Отак просто «...напився і заснув». Але це знову та ж сама стаття 185, цього разу частина 3 («Крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення...»), і знову в'язниця.

Спочатку хлопець зізвався у скоєному. 6 липня був складений протокол відтворення, а 8 - написане зізнання. Потім, уже в суді, він розповів нібито, що йому говорили правоохоронці,те, він і писав, а крадіжки не здійснював. Мовляв, працівники внутрішніх органів запевняли його, якщо зізнається у всьому - випустять, а він тоді був напідпитку, то й робив, не думаючи.
Так, говорити можна багато, але є склад злочину, вагомі докази, є свідки, рецидив і, врешті-решт, рішення Голови Носівського районного суду Володимира Дикого. Тепер Михайло Медведик знову відбуватиме покарання, але вже на півночі країни.

Останнє судове засідання тривало близько трьох годин. Весь цей час у залі сиділа жінка на ім'я Тетяна Данильченко з маленькою дитиною на руках. Як виявилося, саме з нею останнім часом проживав Михайло Медведик. А п'ятимісячне дитинча, - то його донька. Тетяна й досі не вірить, що її, так би мовити, чоловік, міг таке вчинити.
«Я того дня повернулася з пологового будинку і ми з Михайлом трохи посварилися, він кудись пішов, - розповіла Тетяна. - Повернувся напідпитку, але я впевнена, що не міг він такого вчинити. Це підстава. Якщо людина вже сиділа у в'язниці, то .виходить, її можна обвинувачувати в усіх бідах...»

Після вироку суду Михайло з болем в очах попрощався зі своєю дитиною і повернувся до такого знайомого для нього світу, - в'язниці.

Сніжана Божок, тижневик «Чернігівщина» №49 (324)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.