Головному хірургу району доводилося оперувати пацієнтів, які ковтали ложки, шурупи, завіси…

Федора Надточія жителі Менщини знають перш за все як талановитого хірурга і уважного до пацієнтів лікаря. Аж виявилося, що він – ще й дуже цікава особистість, вмілий господар, садівник, рибалка і грибник. Немає такої чоловічої роботи, котру його руки не змогли б зробити. Ті руки, які щодня тримають скальпель і рятують людські життя.

Від ремонту – на операцію

У своїй медичній практиці Федір Михайлович яких тільки операцій не робив. А півтора роки тому він навіть зумів блискуче виконати операцію на серці. І це – в умовах районної лікарні, без планової підготовки, без консультації з фахівцями. На вагання, роздуми і читання спецлітератури чи бодай на дзвінок до обласних лікарів часу просто не було.
– Як зараз пам’ятаю, це була субота, кінець березня, – розповідає хірург. – Я тоді вдома саме ремонтом займався. Аж телефонують з лікарні – у чоловіка відкрита рана на серці, велика крововтрата, потрібно мерщій рятувати. Добіг за дві хвилини. До операції приготувалися блискавично і взялися за роботу. Шансів на порятунок пацієнта практично не було. Однак операція пройшла блискуче, за 15 – 20 хвилин вже й зашили рану.

Федір Михайлович розповідає про це так буденно, просто, широко посміхаючись, наче й не вчинив ніякого дива.
– Та звідки у Вас, районного хірурга, такі навички?
– А що було робити? Зосередився, зібрався, блискавично прокрутив у голові всі отримані в інституті знання і став оперувати.
Вихідних у завідувача хірургічного відділення немає. Ніколи. В суботу і неділю він завжди йде до своїх пацієнтів.
– А як інакше? – дивується. – Я за них хвилююся, тим більше, якщо є прооперовані напередодні.

По гриби, на риболовлю зрідка виривається, попросивши підстрахувати колегу, хірурга Миколу Богдана. Однак далеко від Мени не їде, постійно напоготові.
Коли Микола Васильович пішов у відпустку, Федору Надточію довелося фактично цілодобово бути на роботі. Бувало, за ніч викликали й по три рази. Тільки прооперує, впевниться, що усе в порядку, дійде додому й перевдягнеться, щоб хоч годинку поспати, а тут знову кличуть до лікарні.
Найважче, коли трапляється якась аварія з великою кількістю травмованих. Тоді до операційного столу стають усі хірурги. Головний лікар Петро Хомрач – не виняток, завжди за кілька хвилин вже у лікарні.

Волів врятувати брата

Стати лікарем-хірургом Федір мріяв ще зі шкільних років. Здавалося б, звідки таке бажання у простого сільського хлопця з Петрівки Щорського району, батьки якого – прості колгоспники? А він просто не міг спокійно дивитися, як мучиться від хвороби його кращий друг – двоюрідний брат. Вирішив тоді за будь-яку ціну навчитися рятувати людей.
У 1981 році одразу після закінчення школи вступив до Полтавського медичного інституту. Коли був на першому курсі, брат таки помер…
Шість років навчання, рік інтернатури у Ніжині, служба в армії. На шостому курсі одружився. Тома також у Полтаві навчалася, у кооперативному технікумі.

Розподілення молодий хірург отримав до районної лікарні у Мену. Поїхали всією родиною. Спочатку винаймали житло, а потім отримали будинок від лікарні.
Нині Надточії мають вже дорослих дітей. І син, і донька вибрали професію лікаря. 24-річна Маша навчається на четвертому курсі столичного медуніверситету. А до того закінчила медучилище, встигла попрацювати у нашому «Остречі», проте вирішила вчитися далі, вступила до вишу з першої спроби.
Сергій же ще у шостому класі попросився до батька на операцію. І твердо вирішив: буде хірургом. Нині він – студент другого курсу Полтавської медичної академії. Нерідко діти телефонують до батька, питають поради, діляться власними успіхами. Федір Михайлович зізнається, що батько він суворий, вимогливий, зайвий раз не балує дітей.

Свята у цій родині відзначають традиційно. Дні народження, новорічно-різдвяні – усе як у всіх. Але головне свято у Надточіїв – це, беззаперечно, День медика. Святкують на повну котушку. Тоді й куми, й друзі, й сусіди йдуть до їхньої оселі з привітаннями, хресниця Вікторія. Але попри все, і в такий день хірургу випити чарку – зась. Хіба суто символічно. Бо і розум повинен бути світлим, і руки щоб не тремтіли – у будь-який момент можливо доведеться братися за скальпель.

Оперує й іноземців

Головне, за словами Федора Надточія, – це щоб пацієнт, навіть «найважчий», як кажуть медики, вижив і одужав.
В основному наші районні хірурги виконують планові операції – видаляють камені з жовчного міхура, хворі вени, грижі, апендикси, водянки, доброякісні пухлини. Доводиться оперувати і перфоративні виразки, усувати непрохідність кишківника та здійснювати інші втручання. Найгірше, коли на операційний стіл потрапляють малі діти. Нещодавно довелося рятувати хлопчика: той упав з велосипеда й отримав розрив тонкої кишки.
Дошкуляють ув’язнені. Один чоловік в ізоляторі тимчасового утримання розібрав кватирку і поковтав завіси, шурупи. А ув’язнений з виправної колонії якось ковтнув обламану ложку, тож отримав перфорацію кишківника.

Інколи доводиться в ході оперативного втручання буквально переналаштовуватися. Був такий випадок: пацієнту збиралися видаляти апендикс, а виявилося, що хворий напередодні отримав травму, впавши з причепу. Навіщо приховав від медиків цей факт – хтозна.
Федір Михайлович каже, що з холецистититом нині дедалі більше хворих звертається. Тільки за останній місяць п’ять таких операцій довелося провести, показує камінці, які добув, – розміром з перепелине яйце. Часто звертаються з грижами.
Робити такі втручання лікар навчився настільки блискуче, що до нього їдуть з Харкова, Москви, Кривого Рогу, Санкт-Петербургу. І не потрібно витрачати величезні суми на приватні клініки – придбати в аптеці необхідні для операції препарати, сіточку (вона близько сотні гривень коштує) – і Федір Михайлович прооперує грижу не гірше розрекламованих платних спеціалістів.

Вишні на смородині

Вільного часу у хірурга, звісно, обмаль. Але виконує він дома усю чоловічу роботу: і кахлі у ванній кімнаті покладе, і заштукатурить, і відремонтує все. Регулярно читає журнал «Хазяїн», для себе знаходить багато корисних порад.
Але найбільше його захоплення – це сад. Власноруч прищеплює деревця, плекає їх. Має ранні й пізні сорти персиків, рідкісні груші, яблуні, сливові деревця. А ще Федір Михайлович вичитав, що у Болгарії садівники навчилися вирощувати вишні на смородиновому кущі. Спробував і собі. Поки що не дуже виходить.

Показує дивне дерево, на гілках якого одночасно ростуть яблука й груші. Але каже, що, мабуть, відріже незабаром прищеплену гілку.
– Мати мені сказала, що це гріх, не можна такого робити, – каже. – А матір потрібно слухатися.
Якось аж щемно чути ці слова від кремезного, самостійного чоловіка, котрому скоро піввіку буде. Беззаперечна повага до батьків – ще одна риса Федора Михайловича.

Ірина Примак

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.