Маргарита Таішева: «Батик – мистецтво, яке лишається з тобою назавжди»
Разом із сином Тимуром
Любов до витонченого мистецтва дівчина отримала в спадок від викладача міської художньої студії Людмили Малиш. Наприкінці минулого сторіччя про батик взагалі мало хто знав. А займатися цим видом мистецтва було, якщо не сказати «проблематично», то дуже важко: ні фарб, ні резервів, ні тканин. Ще 10 років тому шанувальники технік розпису шовку власноруч готували резерви - склад цієї речовини містить, приміром, гумовий клей та бензин. Бррррр!
Маргарита має хист митця, тому й вирішила вступати до Харківського художнього училища. А там студентів навчали переважно традиційним технікам, - графіці та живопису (олія, акварель). Проте була можливість відвідувати і спецкурс з батику. В ті часи підручні матеріали для розпису шовку вже можна було придбати, але коштували вони дуже дорого (один лише натуральний шовк чого вартий!). Багато кому з юних дарувань було цікаво відвідувати спецкурс, та лише одиниці могли дозволити собі таку розкіш... На жаль, Марго до їх числа не входила.
«Після повернення до Чернігова я вирішила продовжити освіту й вступила в педуніверситет. Мені дуже хотілося якнайшвидше здобути фінансову незалежність і в такий спосіб підтримати свою родину. Так, декілька років поспіль, у першу зміну я працювала вихователем у дитсадочку, в другу - навчалася за фахом «Учитель початкових класів та образотворчого мистецтва (заочного відділення на цьому факультеті не було). Мушу зізнатися, - цей період життя виявився нелегким. Але набутий досвід і спілкування з дітьми - варті того», - згадує Маргарита.
- Коли ж Ви встигали навчатися ще й батику?
- У вільний час. Інформацію здобувала з друкованих видань та мережі Інтернет.
- Чи працювали за фахом, - вчителем молодших класів?
- Так. І саме ця обставина вплинула на мою подальшу долю. Досвід викладацької діяльності розпочався в школі-садочку №45. Окрім того, додатково проводила заняття в гуртку малювання, - для вихованців дитсадка та школярів.
- Маргарит, що ж такого цікавого трапилося?
- Якось я подарувала свою роботу в техніці батик директору закладу - Валентині Антипець. Картина дуже гарно вписалася в дизайн її кабінету. А мій майбутній чоловік на базі школи-садочка викладав йогу, і от, одного разу він зайшов до пані Валентини у справах. Побачив роботу й поцікавився: «Хто автор?». Олександр теж має художню освіту, а картина справила на нього гарне враження. І врешті-решт інструктор йоги завітав до мене з візитом: познайомитися ближче та більше дізнатися про техніку виконання батику. Ось так зав'язалися наші стосунки. Зараз ми одружені й виховуємо п'ятирічного сина Тимура.
- Як чоловік ставиться до Вашої творчості?
- Олександр завжди був свідком появи моїх картин. З його боку щоразу лунало запитання: «Рито, чому ти й досі працюєш вчителем молодших класів? Гурток - це зовсім не те. Потрібно більше часу приділяти саме батику, - в тебе ж гарні роботи!».
Майстриня ж у відповідь завжди наголошувала, принаймні на той час вона так вважала, - для справжнього професійного досвіду вкрай необхідні знання з першоджерела, які може передати лише досвідчений майстер батику.
«Перебуваючи в декретній відпустці, я цікавилася подіями з мистецького життя, а також стежила за діяльністю провідних майстрів. Так, за допомогою Інтернету, я дізналася, що в Москві працює Центр батику Сергія Давидова. Саме завдяки його харизматичній особистості цей вид мистецтва поширився на території Росії. Під керівництвом пана Сергія неодноразово здійснювалися експедиції в Індонезію (вона вважається батьківщиною батику) з метою вивчення та відновлення традицій виконання.
І врешті-решт мрія здійснилася! Ми з чоловіком вирушили до Москви: я - навчатися, Олександр - у справах», - підсумовує Маргарита.
- Що сказав Сергій Давидов, коли дізнався, звідки Ви приїхали?
- Майстер, по-перше, був розчулений візитом гостей із далекої-далечіні, по-друге, на його думку, навчати особливо було нічому. Метр подивився на мої роботи й сказав: «Рито, ти практично все знаєш і вмієш!». Від нього я дізналася про тонкощі й секрети улюбленої справи. Пан Сергій займається мистецтвом батику на високому рівні - привозить дорогі тканини для робіт, професійні фарби та багато іншого приладдя для творчості.
На Україні мистецтво розпису тканини активізувалося лише років п'ять тому, переважно у великих містах, приміром, Харкові та Києві.
- Та, врешті-решт, розкрийте вже секрет, що ж криється за цим таємничим мистецтвом!?
- Сьогодні техніки батику не визнають за професійне мистецтво, більш того, не зважаючи на досить трудомісткий процес виконання, зараховують його до декоративно-прикладного. Як професійний художник можу сказати: виконуючи роботу олією, можна виправити помилки, тобто зняти шар фарби й поверх нанести інший. На жаль, на тканині це неможливо.
- Як з'являються картини? Звідки берете ідеї для сюжетів?
- Надихнути може будь-що. Після перегляду фільму з яскравим сюжетом з'являється безліч ідей, або ж вони приходять з моїх снів. І, зрозуміло, є певні побажання замовника.
Мистецтво батику дуже захоплює. Тільки уявіть, - перед художником шовкове полотно: чарівний «подих» пензлика з фарбою, ще мить, і вона вже тече по тканині. Я іноді й сама не знаю яким буде остаточний вигляд картини. На процес творення впливають дуже багато факторів. Найголовнішим серед них є настрій. Фарби «відчувають» емоційний стан людини. І якщо ваше самопочуття далеке від піднесення, - вони виглядатимуть на полотні «брудними». Буває так, що навіть при великому бажанні робота «не йде». І залишається тільки одне, - відкласти до кращих часів.
Мої роботи користуються попитом здебільшого серед знайомих. Олександр, завдяки сфері своєї діяльності, багато подорожує різними країнами, а також спілкується з великою кількістю людей. На їх прохання постійно щось створюю. Так я стала дизайнером трьох йога-центрів. Мої авторські роботи прикрашають приміщення й тренувальні зали в містах Запоріжжя, Мінськ (Білорусь) та Калінінград (Росія). Нещодавно, На замовлення столичних бізнесменів, стоворила у подарунок для індійської жінки сарі (національний одяг цієї країни) розміром 2x1,5 метри.
- Чим займаєтеся зараз?
- Викладаю живопис та композицію, компьютерну графіку, вітраж та батик на базі міської школи мистецтв. В сучасному техногенному світі не лише дорослі, а й підростаюче покоління проводять значну кількість часу за комп'ютером. На мою думку, школярі мають більше спілкуватися з природою та однолітками. Сьогодні для суспільства це дуже актуальна проблема. Для її розв'язання ми повинні створити всі умови для розвитку дитячої особистості через творчість. Я щодня спостерігаю, наскільки дітям подобається малювати, або щось створювати. А найдоросліші вихованці (15-17 років) є ще й безцінними генераторами ідей!
Працюючи в школі мистецтв, я стала приділяти більше уваги власній родині й творчості. Чоловік вже давно запевняє мене в тому, що прийшов час для створення центру батику в Чернігові. Гадаю, цього року запрацює спочатку гурток, у якому і дітлахи, і дорослі навчатимуться азам розпису шовку. А далі - життя покаже.
А ще мені б дуже хотілося втілити в життя свою давню мрію. Вона полягає у створенні лінії жіночого одягу із застосуванням технік батику. Мій гардероб вже налічує декілька таких речей.
Довідка
Батик - це ручний розпис по тканині з використанням резервуючих складових. Batik - індонезійське слово, де - bа - означає «бавовняна тканина», a - tik - «крапля». У якості резерву для розпису використовують віск, гумовий клей, парафін, у різних поєднаннях і пропорціях, для того, щоб перешкоджати розповсюдженню фарби за нанесений контур.
Місцем появи батику вважається острів Ява. Розквіт індонезійського мистецтва розпису припадає на XVII сторіччя.
Тетяна Леонова, тижневик «Чернігівщина» №37 (312)
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.