Головний фінансист Чернігова Віктор Бистров: «Грошей треба стільки, щоб почуватися вільним»

37-річний начальник фінансового управління міської ради Віктор Бистров на своїй посаді працює з травня 2006 року.
У 1999 році закінчив стаціонар Чернігівського державного технологічного інституту за спеціальністю «фінанси». Працював у міському центрі зайнятості, на різних посадах ВАТ «Чернігівнафтопродукт», очолював Фінансово-економічне управління Північного оперативного командування Збройних сил України.
У 2010 році став магістром державної служби. Корінний чернігівець, виховує доньку.
Перше запитання «Главной» - про міський дебет і кредит. Де заробляємо, де позичаємо і на що витрачаємо.

- В бухгалтерському обліку скільки заробляємо і позичаємо – речі не тотожні.
Якщо порівнювати 2007-2008 роки, коли бюджетоутворюючі підприємства міста «Чексіл», «Хімволокно» і ЗАЗ працювали, коли ділова активність була високою, бюджет був набагато кращим якісно, ніж він є у 2011 році. З іншого боку бюджет щороку зростає. Це соціальна політика уряду, постійно підвищується мінімальна і середня заробітна плата. На іншій чаші вагів – вартість продуктів, товарів і послуг.
В бюджеті є субсидії, субвенції і ті кошти, які заробляємо самостійно як місто. У нас бюджет 500-600 мільйонів, самі ж заробляємо приблизно 350 мільйонів гривень. З них до 90% йде на заробітну плату, до 10% - на енергоносії, харчування, медикаменти, і на розвиток залишається дуже-дуже мало.

Суть реформ, які відбуваються, – це децентралізація. Гроші мають залишатися на місцях.
Вперше за 2 останніх роки ми виконали плановий показник мінфіну по доходах. Як би хто не казав, це говорить про відновлення ділової активності і вихід з кризи.
У цифрах ми пішли вгору за останні півроку в порівнянні з плановими показниками на 4-7 мільйонів гривень. Чому 4-7? Тому що різниця пішла на освіту. Люди пішли у відпустку, і це треба було зробити.
Показники дуже вдалі. Якби кожне підприємство так запрацювало, бюджет збільшився би на 100%.

- Звідки надходять субвенції і куди йдуть?
- Минулого року прийнятий новий Податковий кодекс. Всі боялися, що він чомусь знищить малий бізнес. Для фахівців це дуже суперечливе твердження. Для іноземних фахівців це взагалі мікробізнес. Тому твердження ЗМІ про знищення малого бізнесу більше лякає Захід. Дійсно, кількість малих підприємців знизилася. У першу чергу до цього призвела неможливість працювати з підприємцем на єдиному податку і ставити це на свої витрати. Кількість податків зросла. У минулому році від малого бізнесу ми отримали 8,5 мільйонів гривень за півроку, цього року – 8,8 мільйонів. Для бюджету – плюс. Саме ця сума згідно з діючим законодавством йде на розвиток. Це позитив і дає надію, що всі цьогорічні видатки будуть профінансовані. У нас два роки не діяла програма «Покрівлі». Депутати не голосували за продаж землі, потім ця земля вже нікому не була потрібна.
Так само майно не продавали, бо ніхто не купував.
Зараз пройшли дощі, дахи потекли, тепер люди можуть сказати депутатам «Дякуємо!». Нині з’явилися додаткові кошти – можемо провести ремонти покрівель у школах, дитячих садках, дещо виділити на медицину. Коштів недостатньо, але це – перший рік.

Друге питання – субвенції. Це великі проекти. Без допомоги обласної адміністрації, Кабміну і Президента їх вирішити досить складно.
Ми кілька років чекали коштів на дитячий садок в Масанах. Народний депутат Андрос взявся бути лобістом цього проекту. І ось нарешті кошти надійшли. Якби кожний депутат таке зробив, капітальних видатків було б не 14 мільйонів гривень, а 60.
Кошти беруться з міського бюджету, з обласного і державного. Будемо працювати однією командою – будуть великі здобутки. Бажано, щоб підприємства і підприємці брали участь хоча б у благоустрої. На іншій околиці міста робити не потрібно, хоча б перед собою, і хоча б тротуар можна зробити. На сьогодні, на жаль, такого немає.

- І все-таки, якщо більше тисячі малих підприємців в місті закрилися, звідки взявся плюс? Має бути мінус приблизно 200 тисяч на місяць, оскільки кожний сплачував як мінімум 200 гривень до бюджету… Чи є розбіжності з податковою у цьому питанні? Адже теоретично мінус цей саме для міського бюджету?
- З податковою розбіжностей немає. До того ж кожне рішення не є лінійним і не діє напряму. Є різні чинники. Частина підприємців пішла в наймані працівники, частина – легалізувалася. З іншого боку після 2008-2009 років держава відновлюється економічно, збільшується обсяг виручки. Підприємства перераховують більше податку. Це ж не лише про єдиний податок йдеться. І навіть по нашому депресивному місту – це плюс. Підтримую начальника міської податкової Федора Уляненка в тому, що головна задача – вихід з тіні. Звісно, це погано для маленьких підприємців. З іншого боку, це перекриває швидкий шлях переведення коштів у готівку: заплатив 200 гривень – перевів 100 тисяч. Якщо відновляться ці шляхи, всі знов підуть у тінь. Як на мене, було б краще вибрати просто напрямки діяльності. Сказати, що консультаційні послуги, аудиторські не можуть бути на єдиному податку. Щось інше може бути, і можна ставити на витратну частину. Податковий кодекс буде дороблятися. Але у Вашій газеті я читав, що до половини усього бізнесу в країні знаходиться в тіні. Якщо вивести звідти 5%, це дає збільшення. Це складна система розрахунків. Але можу сказати одне – ми зростаємо майже по всіх видах податків. Це ще не перемога, і не можна сказати, що дуже гарна для міста.

- А що на Вашу думку заважає розвиватися місту? Чому з таким рипом переймаємо іноземний досвід? Адже стільки представників міської ради бувають за кордоном.
- На мою думку, наприклад, в Баварії 800 років вже ніхто не воював. Вони воювали на території усіх сусідів. І у нас в тому числі.
Заважає відсутність капіталу, майна, культури ведення бізнесу. Нашій державі всього 20 років. Це дуже небагато. І для міста Чернігова в тому числі. З іншого боку треба дивитися, як місто планувалося. Той самий «Чексіл» в такому обсязі Чернігову не потрібен. Не потрібен він в такому обсязі і Україні. Це підприємство Радянського Союзу. Теж саме і з Хімволокном, на яке чекає повне перепрофілювання. Або розпродаж, або зміна власника. Радіозавод теж залишився. Але він не може працювати в тих умовах, які є сьогодні в державі. Поступово хтось буде займатися малим бізнесом, хтось – іншим.
У Чернігова було не так багато шансів. А коли ці шанси були, заважали або рішення депутатів, або законодавство, або економічна криза. У нас ще все попереду. Є підприємства, які нормально розвиваються, їх керівники йдуть у владу, їм це цікаво.

Є дві теорії – планової економіки і теорія невтручання держави. Бо якщо держава почне лізти в бізнес, вона його може знищити. З іншого боку – це соцзахист населення.
Чернігову заважає багато чинників. Але місто розвивається по іншій спіралі свого розвитку. Нам дісталося багато великих радянських підприємств, розрахованих на інфраструктуру інших держав. З іншого боку, у нас немає ринків, як на заході країни чи на сході у Харкові. Ринки і торгівля – це не зовсім розвиток.
Але будемо розвиватися. Приклад – Чернігівський автозавод. Їм треба було показати землю інвесторам – міська рада дозволила купити землю. Вони виробляли мікроавтобуси – ми їх купували. Зараз випущений перший українсько-білоруський тролейбус. Зараз губернатор і мер проводять переговори, щоб й інші області його купували.

Інший приклад – українсько-польське підприємство «Пласт-бокс». Вони нарощують виробництво, кількість працюючих, перерахування податків. Ми йдемо їм назустріч – зменшуємо податкове навантаження у певній частині згідно діючого законодавства.
У нас ще не оптимальна співпраця бізнесу і влади. Але і бізнес до нас мало звертається з пропозиціями по виробництву, по інвестиціях. У нас є управляння стратегічного розвитку, і будь-які хороші пропозиції будуть виноситися на рівень міжнародних форумів.
Приклад – місто-побратим Меммінген у Німеччині. Туди поїхали наші ресторатори. Потім вже до нас приїхали німці і сказали: «Давайте зробимо проект». Ми робимо і Дні баварської кухні, й інші програми. Все, що залежить від мерії, ми зробили на організаційному рівні, з візовою підтримкою, медіа-підтримкою тощо.
Зараз відбувся фестиваль повітряних куль, був День борщу, є пропозиція організувати День вареників. Це буде і допомога малому бізнесу, і підвищення туристичної привабливості міста. Десь туристи поїли, десь випили, десь заночували і залишили свої кошти.

- Якщо з’явилася якась яскрава ідея, до кого звертатися?
- Треба звертатися до начальника відповідного міського управління. Якщо є прямий вихід на міського голову – це гарно. Але він фізично може не впоратися з великою кількістю яскравих ідей. У кожного керівника є свій напрямок.
Наприклад, з питань будівництва треба звертатися до заступника по будівництву. Але можна й до секретаря міської ради. Дивлячись, яке питання. У письмовому вигляді, в усному вигляді. Якщо пропозицію можна реалізувати, ми її доведемо до логічного завершення.
Наприклад, на фестивалі повітряних куль ми вирішили питання з розселенням, з технікою, із заправкою куль газом. Охорона, швидка допомога – все ми організували. Завадила лише погода.
На день міста буде Мстислав-фест. Ми організуємо за свої кошти або разом з ними.
Всі останні роки, крім кризових, Чернігів був в Україні попереду в питанні введення в експлуатацію житла. У військових не було взагалі черг на квартиру. Це неймовірно.
Я підкреслюю, що влада не повинна втручатися в бізнес. Винятком може бути той бізнес, який несе 50% або більше соціального навантаження.

- Що в місті є дотаційним?
- Дотаційне – це фізична культура і спорт. Друге – це охорона здоров’я. Третє – освіта. Реформа у цих галузях не проведена на рівні держави. Якщо ми будемо намагатися це робити на рівні міста, це буде лише скорочення видатків і людей.
Чернігів займає 2-3 місця по видатках на спорт. Це спортивні команди, спортивні школи «Спартак», «Україна», ми їх фінансуємо.
По лікарнях. Їх не треба скорочувати, а потрібно реформувати. Щоб платник податків і бюджет платив не за кількість койок у цих закладах, а за якість наданих послуг. Щоб людина йшла в ту лікарню, де їй краще. Більше йде людей – лікарня отримує більше коштів і розвивається.
По освіті. Збільшується народжуваність – збільшується потреба у дитячих садках. Але реформа не проведена, і 90% коштів йде на зарплати. Тому багато нарікань батьків стосовно благодійних внесків на ремонти. Чи повинні вони їх платити, чи не повинні? А якщо повинні, то скільки?

- А що в тіні?
- Бюджет весь на папері, і тіні тут не побачиш. Як на мою думку, дуже мале податкове навантаження. Хтось дійсно багато сплачує, а хтось сплачує 200 грн. на місяць і їздить на «Лексусі». Але питання в тому, що можемо дійти до ситуації, коли на «Лексусі» доведеться їздити по ямах.
Дуже дорого коштує ремонт. Можливо, треба сплачувати не 200 грн., а 300, і ям буде менше? Кожний має вибирати для себе. Збирати і сплачувати податки – різні речі.
У тіні, я вважаю, дуже багато. Хтось взагалі не платить податків. В оптимізації я не бачу нічого поганого, але все має якісь межі. Коли керівник великого підприємства з машинами і охороною нараховує собі мінімалку, це вже не зовсім оптимізація. Це мінус для бюджету, для міста і держави. Виходить тоді, що вчитель і лікар сплачує більше податків, ніж керівник прибуткового підприємства. Це означає, що немає соціальної справедливості.
Все стане на свої місця, коли в державі закінчиться популізм, коли закінчаться вибори. Держава, як увійшла в ці вибори, так і не може з них вийти, я не знаю, з якого року. І тому більшість рішень приймаються не заради економічного розвитку, а заради виборів.

- Чи вистачає все-таки грошей на ЖКГ і на дороги?
- ЖКГ потребує серйозного реформування. По місту на різні ремонти грошей не вистачає і не може вистачити. Тому що умови штовхають нас на непритаманні функції. Є гарний принцип: «Чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять». Тому ми реформуємо систему ЖКГ, в т.ч. по прибиранню міста і благоустрою. Той самий сквер Богдана Хмельницького. Якщо зробимо його, буде дуже гарно. Буде єдиний комплекс: фонтан, сквер, залишиться площу зробити.
Коштів мало, але ми закриємо рік дуже вдало. Питання з покрівлями залежить від тендерних процедур, від погоди, але можливість є.
Є над чим працювати. Наприклад, об’єднання співвласників будинків (ОСББ). В інших містах робиться таким чином: ми зробили вам покрівлю – створіть ОСББ, поставили новий ліфт чи поміняли комунікації – зробіть ОСББ. Це не для того, щоб з себе скинути усі проблему по будинку. А для того, щоб мешканці будинку зрозуміли, що вони – його власники. І щоб як власники вони ставилися до свого будинку. Там найбільше проблем.
Цього року була проблема зі зливовою каналізацією - були рясні дощі.

- То це ж непоганий тест?
- Так. Порівняно з іншими містами ми цей тест витримали, тому що менше руйнувань. Але є стоянка, про яку повідомляли ЗМІ, де залило машини. Керівництво стоянки не слідкувало за зливовою каналізацією. Власник має думати про свій об’єкт, вкладати кошти в його безпеку і розвиток.

- То все ж з дорогами як?
- На дороги нам грошей не вистачає. Реформа, вдала чи невдала, знижує навантаження на водіїв. Пропозиція була європейська відмінити податок з власників транспортних засобів і закладати його в акциз з пального. Виходить, хто більше їздить, той більше платить. Потім ціни на пальне зросли, і по лінії соцзахисту цей акциз прибрали.
По-друге, кошти з Києва йдуть на капітальний ремонт доріг. Але капітальний ремонт гарно робити тоді, коли в більшій частині міста зроблений поточний ремонт. Зараз цього не відбулося. Навпаки у нас великі борги насамперед перед асфальтним заводом (півмільйона гривень), перед комунальними підприємствами. Але це за період, коли ми могли розраховувати на податок з власників транспортних засобів. Що ми будемо робити наступного року, я не знаю. Це дуже велика проблема.
Ті дороги, які ви бачите, - це погані дороги. Але, якщо не буде змін у законодавстві на державному рівні, ми будемо пам’ятати ці дороги, як дуже гарні.
У нас немає коштів, щоб використовувати фризу. Цьогоріч ця техніка вже не працює на вулицях міста. Ми відмовилися від будівництва нових світлофорів, від ремонту вулиць на околицях міста.
Минулого року за 6 місяців ми отримали податку з власників транспорту 3,9 млн. грн., цього року – 900 тисяч. Тобто, люди елементарно не платили. Я особисто цих цифр не розумію.

- Куди поділися з вулиць міста поливомийні машини? Немає коштів на утримання? Чи прибирання бордюрів у механічний спосіб дешевше?
- Вони є, але в дощ ніхто поливати не буде. Це все кошти. І цього року, і минулого така техніка використовується перш за все на центральних магістралях, де велике скупчення людей і техніки. Можна також поливати і тротуари, щоб людям було легко ходити і дихати.
Минулого і позаминулого року була криза, цих машин взагалі не було. Зараз ми змінили принципи роботи. Машина йде не два рази, а один раз. За нею йдуть люди з лопатами, тому що люди з лопатами – це дешевше, ніж машина.
Нехай нам люди пишуть, які їх вулиці не задовольняють у порівнянні з 2010-м роком. Але вважаю, що зараз місто прибрано набагато краще, ніж минулого року.

- Все-таки який потенціал туризму в питанні залучення коштів? Від туристичного збору, від збору за символіку… Що лежить на поверхні, але місто ним не користується?
- Туристичний збір як джерело наповнення бюджету набагато гірший, ніж збір за символіку, яку сплачував пивзавод. По збору за місцеву символіку згідно з чинним законодавством ми втратили до одного мільйона гривень. Хоча ту пару копійок на пляшці пива ніхто не помічав. До того ж, пиво не подешевшало.
По туристичному збору ми планували 80 тисяч, а надійшло 34 тис. грн. Такі цифри туризм на бажаному рівні нам не розвинуть.
З точки зору міської влади ми підвищуємо привабливість міста інформаційно і подієво. Це буклети, відео-, аудіопродукція й згадані фестивалі. Ось йдуть розмови про фестиваль «Екватор літа». Там і гонки на автомобілях, і все інше, якщо міська влада дозволить. І ми вкладаємо кошти, які набагато більше від 80 тис. грн.
Святкування Дня міста видозмінене, щоб до Чернігова приїздило більше людей з інших міст і країн.
Розвиток туризму залежить від інфраструктури і інвестицій. Ми знайшли інвестора для готелю «Градецький», поїхали і показали об’єкт. Далі все залежить від домовленостей між інвестором і власником готелю.
Друге – це кафе, ресторани. Тут також ми готові допомагати.
Але турист в основному приїхав на день і поїхав. Щоб він залишився на два-три дні, ми повинні працювати разом з підприємствами. Це житло, харчування, меню на різних мовах, ціни і якість послуг. Це все повинно бути.
Ми робимо все можливе – від екскурсій на тролейбусах до прес-турів на повітряних кулях.
Потенціал дуже великий, але зараз туристична привабливість у нас – на один день, максимум – на два.

- Чи не плануєте Ви заради підвищення туристичної привабливості залучити кошти міжнародних грантодавців? Того ж Євросоюзу. Є хороший досвід Львова у цьому питанні. Це і старт інформаційних центрів, і навчання волонтерів тощо. Потім після старту проекти поступово переходять на самофінансування і самоокупність.
- Ви правильно сказали. Мерія не починає потім заробляти. Вона починає витрачати додатково кошти. В будь-який фестиваль ми повинні вкладати свої кошти. Звісно, це можуть бути кошти спонсорів.
Ви ж розумієте, що до Львова кордони трішки ближчі, і Євросоюз до них ближчий. Але проблеми по ЖКГ у них теж набагато більші.
По Львову я б не сказав, що люди там хочуть зупинятися на тиждень. Та ж сама проблема, що і у нас – один-два дні – і поїхав.
Не потрібно думати, що Євросоюз чи якийсь дядько – це одна велика панацея, і вони нам будуть допомагати.

- Звісно ні. Але це можливість старту…
- Так. Ми стартуємо, але ж інфраструктуру Євросоюз створювати не буде. Інформаційно – так, працюємо, і комп’ютери дарують. Залучаємо місцеві підприємства, які нам допомагають рекламою, друком.
Вийдіть на Вал – великі стенди встановлені завдяки підтримки фірми «Gold Future».
Інформаційно ми займаємося, а інфраструктуру будемо створювати не ми. Інакше це втручання влади в бізнес, про що я вже казав. Якщо будемо займатися бізнесом, то відповідне рішення повинні приймати мер і міська рада.
От скільки Ви кафе можете назвати по місту у національному стилі?

- Якщо в українському національному стилі, то лише пару – «Колиба» і «Старий млин»…
- І це на триста тисяч населення... Про меню і якість я вже не кажу. Ціни майже європейські. Але щороку все більше закладів відкривається, і це приємно. Все поступово. «Євро-2012» - теж непоганий шанс. Ми поряд з Білоруссю, з Києвом. Соколов докладає всіх зусиль, щоб відбулося «Євро-2012» для мерів Європейських міст саме у Чернігові.

- Проблем із взаємодією з іншими управліннями не виникає? Може розбіжності інтересів? Хтось хоче профінансувати свій напрямок? Чи немає стратегічних розбіжностей з податковою?
- З іншими управліннями проблеми виникають. Я не міг би сказати, що все так безхмарно. Фінансисти у Чернігівській області фінансуються окремо з Міністерства фінансів. Зараз змінюється законодавство. Керівник бюджетної установи може призначити бухгалтера тільки за погодженням з Державною казначейською службою. Навіть на пенсію потрібно питати погодження.
Наша задача – зекономити і раціонально витратити кошти. Хто цього не розуміє, з тим виникають і проблеми.
З податковою не можу сказати, що у мене гарні стосунки. Навіть на рівні міста. На жаль. Та державна вертикаль, яка відновлюється зараз, з моєї точки зору – це дуже гарно. Тому що є той, хто відповідає. Інакше - на медаль десяток бажаючих, а на догану бажаючих немає.
Податковій ще потрібно багато працювати і над собою, і над своїм іміджем, і над стосунками з нами і з платниками податків. Станом на сьогодні в межах чинного законодавства до них претензій немає. Але у нас є свій план по доходах, а у них – свій. І це для мене не зрозуміло, чому у кожного свій план. Податкова зараз більше зацікавлена у надходженні державних податків. По місцевих податках у них зацікавленість дещо менша. Але у нас не найгірша в Україні податкова, але нам є над чим працювати.

- Чи збільшилося фінансування шкіл, дитячих садків?
- Якщо коротко, то на ремонти – ні, на харчування – так. Раніше харчування оплачували 50:50 з батьками, а цього року вирішили питання за рахунок міського бюджету, до того ж збільшили вартість харчування і вже харчували дітей за новими нормами. З ремонтами проблема залишається відкритою, і сказати: «Батьки, не здавайте кошти: ми профінансуємо ремонт» я не можу.
Ми маємо борги по 2009-2010 роках перед державою – 31 мільйон гривень, які необхідно буде погасити у 2012 році. І по-друге маємо дефіцит по заробітній платі в 43 мільйони гривень. Таких боргів місто не мало з 2004 року! Тому дуже сподіваємося на допомогу держави та обласної адміністрації. В області ситуація з бюджетом теж дуже складна. Якщо держава допоможе, то ми вчасно виплатимемо заробітну плату. Якщо ж цього не станеться, то матимемо проблеми по зарплатах вже на початку грудня.

- Що цікавого і корисного для жителів міста було профінансовано за останні роки?
- Важко щось виділити, але, наприклад, підсвітили Красний міст. А найбільш оптимально за всі ці роки ми зробили по галузі культури. Виділяються кошти на музичні школи, проводяться ремонти бібліотек. Приємно, коли хоч і небагато - 700 тисяч, мільйон, півтора мільйони гривень - можна виділити на розвиток цієї галузі, але щорічно. Поступово вікна оновлюються у приміщеннях, фасади, покрівлі, благоустрій території йде, купуються музичні інструменти, костюми.
Загалом, у кожній галузі в місті гірше не стає. Кожного року спостерігаємо розвиток. Можливо він не такий стрімкий, як хотілося би. Якщо будуть кошти, то приділятимемо увагу благоустрою. Але з іншого боку вчитель скаже, що головне – це школа, дитячий садок, лікар, що це – лікарня. Ми добре розвиваємося і чимало зберегли того, чого в інших містах вже немає. Наприклад, клуби за місцем проживання. Можливо, вони не в такому вигляді, як хотілося, але вони є, дітки займаються. В інших містах ці клуби закрили або продали. Ми ж їх фінансуємо повністю за свої кошти, держава на це коштів не виділяє. Спортивні школи товариств «Україна», «Спартак» ми теж зберегли. Вони працюють, і дитині є, куди прийти.
Я вважаю, що як місто ми розиваємося гармонійно. Проблем дуже багато, але проблем багато і в держави.

- Перейдемо до менш офіційної частини інтерв’ю. Запитання до вас як до фінансиста. У чому щастя: у грошах, їхній кількості чи у чомусь іншому?
- Гроші – один з чинників нашого життя. Можливо, для когось гроші – це те, для чого він жив все життя. Але я вважаю, що це зовсім не головне. Головне – це перш за все сім’я, діти. У мене поки що одна донька, але хотілося би більше дітей, якщо дружина буде погоджуватися. А грошей я бажаю кожному мешканцю нашого міста стільки, щоб їх вистачило для внутрішньої свободи, щоб людина відчувала себе вільною. У нас є обов’язки перед сім’єю, дитиною, роботою, директором, але все одно людина має почувати себе вільною особистістю. Саме внутрішня свобода, свобода прийняття рішень - для людини це головне.

- Де заробили свою першу копійку?
- Офіційно було дві роботи. У 14 років працював піонервожатим. Потім працював у лікарні для вступу у медичний вуз. Було приємно заробити грошей, сказати батькам, що стільки-то заробив. Щось собі купив з речей, у кіно сходив.
- Як вдається Вам у свій роботі не загубитися в цифрах? Можливо, є захоплення в житті...
- Треба багато над собою працювати, над своєю освітою для того, щоб постійно тримати себе в тонусі, щоб добре працювала пам’ять. Тонусу надають також друзі і сім’я. З ними отримуєш емоційну розрядку. А робота бухгалтера – це цікава робота, тому що ти нею можеш займатися все життя. Я працюватиму на цій посаді стільки, скільки мені дасть Бог. І весь цей час вона мені буде цікава. Але якщо будуть якісь зміни у житті, то, можливо, я навіть зітхну з полегшенням, бо цей тягар відповідальності, це навантаження залишаться у минулому, а поруч будуть гарні друзі й гарні стосунки з колегами по роботі.

- Як Ви вважаєте, чому біля керма міста мало 30-річних? Наприклад, з досвіду сусідньої Польщі, там середній вік управлінця – 30-40 років. У нас – 50 років.
- Це з одного боку специфіка нашої держави. А з іншого керівники бояться брати тих, хто приходить без вищої освіти, працювали раніше невідомо де, а перший запис у трудовій – відразу висока посада. Але ви правильно говорите про досвід інших країн. Колись я читав, що людина має змінювати свої посади кожні 5 років – або горизонтально, або вертикально, як, до прикладу, практикують у корпораціях японці. Горизонталь дає нове бачення, нові стимули для праці. У вертикалі теж багато плюсів. Крім політичних посад, бо вони виборні. Ці люди вже професіонали, тому що вони займаються політикою на найвищому рівні.

- Хто у Вас у сім’ї головний фінансист? Хто рахує гроші?
- Батько, тобто я. Фінансами завідую я, а багатьма іншими питаннями – від мого гардеробу до облаштування квартири – дружина. Вона теж розпоряджається фінансами, але кожного разу питає, чи правильно так, чи ні. Можливо, через те, що вона трішки молодша. Якщо через декілька років почне сама особисто приймати рішення, я заперечувати не буду.

- Як дитину привчаєте поводитися з грошима?
- Ми пояснюємо доньці, що немає такого, коли і це хочу купити, і це, і це. А навіщо? – Просто хочу. Купувати треба тільки тоді, коли ти можеш пояснити, для чого. Скажімо, хочу красиву кульку. Навіщо? – Для гарного настрою. Добре, купимо кульку, але більше нічого такого купувати не будемо, бо гарний настрій у нас вже є.
Вважаю, що діти мають бути дітьми. От у нас доньці 6 років. У перший клас йде, а рюкзак ще підняти не зможе. Потрібно щось реформувати у нашій системі освіти, бо в 6 років треба більше гратися, ніж вчитися. Але фінансові ази вже треба закладати.
Вважаю, що в сім’ї головне, коли є батько і мати, коли сім’я повноцінна. Покладіть перед дитиною аркуш паперу і попросіть намалювати свою сім’ю. Якщо у малюнку не буде чорних кольорів, не буде зла, то в сім’ї с все гаразд, незважаючи на те, скільки у сім’ї коштів. Кошти і добробут для сім’ї це фундамент, - це я як фінансист вважаю. Але особисті стосунки – це основне.

Олег Головатенко, тижневик «Главная черниговская газета», №7 (7)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.