Василь Дудко: «Я люблю те, що люблять діти!»

Щойно людство винайшло фотографію, як вона одразу ж почала впливати не тільки на долі окремих людей, а й, власне, на життя самого суспільства.
Фотознімок не залишив байдужим і Василя Дудко, який з дитинства не знав спокою від сталого бажання оволодіти фотосправою. Отже...
Наш герой вважає своїм покликанням увічнювати дитячі портрети. Зараз йому 49 років. Сьогодні Василь Дудко вважається одним із кращих майстрів своєї справи, принаймні в Чернігові...

Всі ми родом з дитинства

Хлопчик народився на хуторі Гребля Менського району. В багатодітній родині він був первістком. Коли Василю виповнилося 14 років, за спільні дитячі кошти, нащедровані за новорічні свята, брати й сестри вирішили втілити в життя давню мрію старшого брата, придбавши під його керівництвом фотоапарат середнього класу.
Для Василя взірцем наслідування став чоловік, який проживав у сусідньому селі. Він захоплювався фотографією. Василь теж хотів мати фототоапарат і, звичайно ж, більш за все прагнув навчитися робити гарні знімки.
«Свої перші фото ми з братами проявляли в звичайних кухонних тарілках, а фотозбільшувач воєнних часів брали в сусідського дідуся. Зрозуміло, перші фото, зроблені власноруч, нас захоплювали», - згадує пан Василь.

Мрії здійснюються

По поверненні з армії на перші, зароблені в будівельному загоні, гроші купив собі гарний фотоапарат, який коштував понад 100 рублів - «Зеніт-Е».
«Я вчився в педінституті, на факультеті, де профілюючими предметами були суспільно технічні дисципліни (СТД) та фізика. До того ж, на кафедрі існував «Факультет суспільних професій», на якому додатково навчали як лекторській справі, так і керівництву дитячими фотокіностудіями. Мені дуже хотілося набувати нових знань у фотос-праві, - звісно, я опановував професію керівника фотостудії й навіть по закінченні отримав диплом з відзнакою.

Після інституту за розподіленням я потрапив у Корюківський район уже з дружиною. Ми працювали вчителями. Школа була старенька. Фотогурток було вести ніде, але дуже хотілося... І я вирішив організувати його... у себе вдома. Діти користувалися моїм власним фотоінвентарем. Збільшувач, привезений аж із Москви (на ті часи його придбати було досить складно, - Авт.), розміщувався у ванній кімнаті. Наприклад, світо-фільтри для кольорового фото купити було теж проблематично, - фотолюбителі вимінювали або продавали речі одне одному, - згадує чоловік.
- Надалі моя родина переїхала до Чернігова. І з 1991 року я працюю вчителем фізики у загальній середній школі фізико-математичного профілю (ЗСШФМП) №12. На щастя, на базі навчального закладу була гарна фотолабораторія, а фотосправою ніхто серйозно не займався. Ідею створення фотогуртка діти сприйняли «на ура». В мене ніколи не було проблем із залученням дітей до фотомистецтва...»

«Цифра» вимагала вдосконалення

За останні 100 років фотознімок виокремився у вид мистецтва. Саме йому, відбитку на папері, під силу зробити людину символом епохи, або... свободи. Яскравим тому прикладом може слугувати портрет кубинського революціонера Ернесто Че Гевара, увічнений фотомайстром Альберто Кордо.
За останні 15 років мистецтво виготовлення фотографії докорінно змінилося. Розвиток цифрових технологій істотно вплинув і на фотосправу.
«Професіонали перейшли з аналогових (плівочних) фотоапаратів на «цифровики» (цифрові камери). Для мене, як керівника фотогуртка, ця подія стала великим «мінусом». Не кожна сім'я на початку нового тисячоліття мала змогу придбати своїм дітлахам дорогий «цифровичок», а комп'ютер і поготів!», - наголошує пан Василь.

Саме в той час я зіткнувся з проблемою розширення шкільної фотобази. Для задоволення потреб гуртка фінансування, звісно ж, не вистачало.
Діти, як тоді, так і зараз, хочуть займатися фотографією: вміло користуватися камерою та працювати в «Фотошопі» (комп'ютерна програма для покращення якості цифрового фото).
Для розв'язання питання покращення технічної бази я спробував робити фотоальбоми для випускників нашої школи. А вже потім, маючи достатній попит й велику кількість бажаючих, - і для вихованців дитячих садочків та студентів університетів. Тобто, я почав надавати послуги населенню (звісно, попередньо зареєструвавшись в податковій інспекції як підприємець -Авт.). Освоївши відеозйомку, працював ще й на весіллях.

У такий спосіб я отримав кошти для повноцінного існування фотогуртка. До речі, зараз він чи не єдиний існуючий у місті», - розповідає майстер.
- З чого Ви почали своє вдосконалення після «цифрової революції»?
- У 2000 році я засвоїв четверту версію програми «Фотошоп». Зараз вона постійно вдосконалюється. Періодично оновлюю цю програму, але істотно в ній майже нічого не змінюється, - окрім покращеної панелі інструментів.

Шкільний фотограф

«Зараз я більше працюю як шкільний фотограф. Мені подобається спостерігати за життям дітей. Саме з цієї причини наповнення шкільного музею складається виключно з моїх авторських робіт.
Я люблю те, що люблять діти!- мені подобається їх фотографувати, а дітям, - фотографуватися», - наголошує майстер.
- Ще на початку педпрактики, я для себе відзначив, що вихованцям більше подобається позакласне спілкування, - гуртки, факультативи чи просто екскурсії. Зараз я розумію, що з ними потрібно спілкуватися після уроків, особливо у наш вік.
Для старшокласників заняття в гуртках вже не таке цікаве, як для підлітків (12-15 років).

- Чому зараз навчаєте дітей?
- Найбільше вихованці цікавляться вивченням «фотошопу». Раніше переважна кількість дітей працювала з фотоапаратами «Смена». Зараз же «цифровички» фотографують в автоматичному режимі. Сьогодні основний клопіт фотографа - «впіймати» вдалий момент! Для того, щоб зробити якісну роботу, необхідно знати - при якому освітленні який режим зйомки потрібно використовувати. При фотографуванні пейзажу, портрету, або зйомки в русі (наприклад, спортивного) потрібно знати певні «тонкощі». Фотомистецтво, як і кожна справа, вимагає досконалого вивчення!

Сім'я та хобі

- Окрім фотографії, маєте Ви ще якісь захоплення?
- Так, - їх багато. Це і рибалка, і подорожі, і... будівництво. Від бабусі в спадок мені дістався будиночок у приватному секторі Чернігова. Своїми руками я зробив добудову до нього та ремонт. І подвір'я обладнав за власним смаком.
Рибалю, коли видається кілька вільних годинок. А подорожую тільки під час літніх канікул. Ніколи не залишаю домівку без фотоапарату, - майже всю країну об'їздив з ним.
Душа фотомайстра постійно кличе у мандри. Він любить природу, а пейзажі та ландшафти бачить по-своєму, - через фотооб'єктив. Це ж професійне...

- Подорожуєте разом із сім'єю?
- Зазвичай сам. Дружині й сину не подобається моя надмірна динамічність на відпочинку. Я відчуваю потребу в постінному русі вперед, - кудись їхати, за чимось спостерігати. Мабуть, такий темп зміни місць комфортний лише для мене.

- Ваш син захоплюється фотографією?
- Так. Я ним пишаюся. В'ячеславові 21 рік. Навчається в педуніверситеті, де зараз і проходить його персональна виставка. Син займається фотосправою з часу, коли навчився тримати в руках комп'ютерну «мишку». Зараз займається переважно відеозйомкою та її монтажем.

- Чи виставляєте Ви свої фотографи?
- Беру участь у збірних виставках, коли отримую запрошення. Зараз, мабуть, найціннішим ресурсом для кожної людини є час, якого завжди не вистачає. Саме з-за його браку не роблю персональних виставок, хоча гарних фото вдосталь. Наприклад, вважаю досить вдалою колекцію фотографій 2009 року з подорожі південним берегом Криму.
Дозволяю собі з головою зануритися у творчість, або вночі, або коли знаходжуся сам вдома. Дивовижний світ фотомистецтва дає змогу повернути кожну неповторну мить нашого життя...

Тетяна Леонова, тижневик «Чернігівщина» №22 (297)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.