11-річна Софія Сардаєва перемогла в Парижі

Нещодавно шестикласниця Остерської загальноосвітньої школи №2 ім. Збанацького (Козелецький район) Софія Сардаєва посіла друге місце на міжнародному музичному конкурсі «FLAME» у Парижі (Франція). Участь у конкурсі брало більше 200 представників із 38 країн світу. Конкурс не комерційний, організований ЮНЕСКО. Існує близько 50 років. Цьогоріч був 22-ий (проходить через рік). На конкурсі змагаються найталановитіші піаністи, скрипалі, віолончелісти, альтисти.
Софія була єдиною представницею України і змогла довести, що Україна має таланти.

Далася та перемога їй легко, бо Софійка — дитина-індиго (надзвичайно обдарована, з високим рівнем інтелекту. — Авт.).
— А починалося все зі співу, — каже мама Галина Василівна. — Свого часу я закінчила Київський інститут іноземних мов. Ще будучи студенткою II курсу, у 1985 році я вступила у хорову студію хору Григорія Вірьовки. Там і познайомилася з народною артисткою України Ніною Матвієнко. Дружні стосунки підтримуємо й досі. Потім співала в етнографічному колективі Леопольда Ященка «Гомін». Та життя склалося так, що довелося повернутися в Остер. Софійку народила у 35 років. Ще будучи вагітною, я розмовляла з дитиною, наспівувала їй. Вже у шість місяців доня почала добре говорити, а потім співати. Повторюючи все, що я їй співала. Їй було три рочки, коли Софійчин спів почули сусіди-дачники. Вони москвичі, музиканти, працюють у Академічному музичному коледжі при Московській державній консерваторії імені Чайковського. Він знаходиться у Мерзляківському провулку, тому в народі його часто називають «Мерзляківкою». «Та у вашої дівчинки контральто! Це диво, така маленька і такий голос, їй би гарного педагога», — сказали сусіди.

Софійка на день народження, у чотири роки, попросила нас із татом купити їй фортепіано. І ми купили. Таких маленьких до музичної школи не беруть. Отож ми попросили педагога ходити до нас додому. Вона давала завдання, їх треба було виконувати. Я повинна була щось підказувати дитині. Музичної освіти я не маю і грати на фортепіано не вміла. Проте швидко освоїла нотну грамоту, а доня — гру. Вже через рік ми поїхали пробувати сили до Києва. Нам порадили професора музичної консерваторії Наталію Толпиго. Вона послухала, як грає Соня, і взяла її до себе на навчання. Отак з п'яти років двічі, а то й тричі на тиждень ми возимо Софійку на заняття до Києва.

— Галино Василівно, - це все гроші?
— Я підприємець, маю магазин дитячих товарів «Сонечко». Тато Олександр у нас за водія.
Через рік занять Софійка стала творити власну музику. Сиділа за фортепіано, імпровізувала. Щоденно вона займається по чотири години.
— А як же школа, заняття?
— В перший клас вона пішла, вже вміючи все — читати, писати, рахувати. У шість років прочитала «Майстра і Маргариту» Булгакова.

— І що вона в романі зрозуміла?
— Певно, щось. Бо недавно перечитала цю книгу вдруге. Донька багато читає. Раніше я читала їй класику. Софія сподівалася, що її переведуть відразу до другого класу. Але у нас так не заведено. Отож вчиться, як усі діти. Вона відмінниця, найбільше любить математику.
— Іще і географію, — додає Софійка. — Я столиці усіх країн на світі знаю. Не вірите?
— Яка столиця Гондурасу? А Фіджі? — запитую.
— Тігусігальпа, а Фіджі — Сува.
Коротше, я «обломалась».

— Друзі в тебе є?
— Практично ні. Бо наші інтереси не збігаються.
— І як же ти розважаєшся?
— Граю на фортепіано, ловлю рибку для кішки. Поряд із будинком у нас річка Остер. Лікую тваринок. — Соня дістає корзинку, а в ній купа іграшок-звірят. — Читаємо з мамою. Коли збираються гості, граємо на різних інструментах. У нас і африканський барабан, і локфлейта, і марокаси, і піанола. Збирається цілий ансамбль — так весело! А ще я люблю ходити з мамою в храм.

— Молитися?
— Співати, — каже Галина Василівна. — Софійка у нас, „як регент у церковному хорі. Знає всі партії. її улюблена — «Блажен муж».
— Зараз на телеканалах стільки співочих конкурсів. Не хочеш поїхати на кастинг?
— Професійно займатися співом можна з 15 років, коли зміцніє голос. Музика ж для мене — стан душі, тому їй віддаю перевагу.
— Як ви потрапили на конкурс у Париж?
— Нам викладач порадила. Кілька років тому вона возила одного зі своїх учнів. І ми поїхали, щоб зрозуміти свій рівень, повчитися в інших. Зареєструвалися через Інтернет.

— Поїздка недешева?
— Якби ми їхали напряму, то оформлення віз, переїзд, бронювання готелю і т.д. обійшлося б нам тисяч у 6 євро. Спонсорську допомогу навряд би хтось надав. Тому ні в кого нічого не просили. Родина зібрала кошти. Двоюрідна сестра з Цюріха (Швейцарія) запросила нас по гостьовій візі. їхали через Німеччину, її знайомі взяли нас на квартиру у Парижі. Отож обійшлося вдвічі дешевше. Хоч, наприклад, Казахстан, Вірменія, Росія, як держави, взяли витрати учасників на себе.
Виступали ми в Паризькій муніципальній консерваторії. Змагалися музиканти віком від 6 до 30 років із 38 країн світу. З Китаю, Кореї, Японії, США, Іраку і т.д. Софія грала вальс Шопена, «Гумореску» Щедріна, твір українського автора Сасько «Блюз», твір француза Клода Дебюссі «Маленький пастушок». Дуже хвилювалася, адже до цього вона не брала участі в жодному конкурсі і перед величезною кількістю публіки. Тільки грала у великих залах, коли репетирувала у залі Нацпедуніверси-тету імені Драгоманова.
Вона стала другою. Набрала 88 балів із 90 можливих. Перше місце зайняв хлопчик із Казахстану.

— Якісь премії грошові вам дали?
— Ні. Тільки диплом, кубок і цілий мішок нот з різними творами. Вони чи не найбільша нагорода. Адже в Україні немає нотного виробництва, і нам доводилося замовляти їх у Москві або ходити до бібліотеки і відксерювати зі старих видань.
Ми розмовляли. Потім Софія заграла. Пальці ледь торкалися клавіатури. Вона трішки прикрила очі. «Вся в музиці»,— дивилась і думала я. Мелодія ніжна, прекрасна. Ніби з іншої реальності. Дослухавши, я спитала:
— А «Мурку» можеш?
— Ні. Іноді просять гості зіграти. Та я обожнюю класику.

— Галино Василівно, їй би вчитися в спеціалізованій музичній школі-інтернаті.
— Ми це з нею обговорювали. Вона хоче вивчитися у звичайній школі, щоб вступити до вузу.
— Софіє, ким же ти хочеш бути?
— Гінекологом. Я вже кілька років в Інтернеті цікавлюся всім, що пов'язано з жіночим здоров'ям, народженням дітей. Знаю безліч медичних термінів.
— А як же музика?
— Без неї я теж не можу. Чому віддам перевагу, час покаже.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №21 (1307)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.