Мати продавала доньку за 20-50 гривень

Прокуратура Семенівського району порушила кримінальну справу проти подружжя Нетреб з Архипівки за злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною, втягнення доньки в пияцтво та примушування до заняття проституцією. Навіть якщо їх і покарають, це не поверне душевної рівноваги 15-річніи Оксані (їх доньці), яка стала жертвою пияцтва батьків. На те, що дитина ходить голодна, благенько вдягнена, не має елементарного, в сільській раді неодноразово звертали увагу. Навіть лякали батьків позбавленням прав. Та куди всі ці роки дивилися соціальні служби району? Що ще пережила дитина, з'ясувалося тільки тоді, коли її повезли проходити медкомісію для тимчасового влаштування в реабілітаційний центр. Виявилося, вона вже жінка. Всіх її мужчин, зі слів дівчинки, написали у список. Одним із списку виявився односелець, 54-річний Віктор Белаш. Ніби саме йому пропонувала мати дівчини своє дитя за гроші — 20 і 50 гривень.

«Будь проклятий той день, коли я зайшов до Нетреб!»

Забігаючи наперед, скажу, що у правоохоронців немає претензій до чоловіка, адже минув не один місяць з того часу, доказів немає.
Про Белаша в селі кажуть: чоловік майстровитий, не лінивий. Все робить, доки не зап'є.
Застала його тверезого, якраз ладив велосипед. Сказала, у якій справі. Чоловік знітився:
— Як воно мені набридло! Від бабських розмов хоч на вулицю не виходь. Отаке на старості років. Будь проклятий той день, коли я пішов до Нетреб!

— Вікторе Васильовичу, а що то за день?
— Було це у грудні минулого року. Я якраз автобусом із Семенівки приїхав. їздив гроші від «біржі» отримувати, привіз 600 гривень. Був випивши. Зайшов до Нетреб. Я не один там був, чоловік 7-8 (серед них і Оксана), випили. Тоді я ще гроші на горілку давав, щоб ще пішли купили. Коли вже вдома протверезів, з'ясувалося, що всі мої гроші десь поділися. Випивали, і Оксана з нами. Пам'ятаю, запропонував Любі: «Давай поцілуємось». А вона: «Давай гроші, іди до Оксани». Я хотів обняти Оксану, а вона відвернулася, кричить. Льоня, її батько, встав і випроводив мене з хати: «Іди, Вітя, іди», і я пішов. Щоб щось непристойне робив, не пам'ятаю. А вони такого в міліцію понаписували, що і одежу на дівчині порвав, і приставав. Не інакше, їх хтось надоумив. Щось хочуть від мене. Та я їм нічого не винен, бо нічого не робив.
До розмови долучається цивільна дружина Белаша Наталя Степанівна, їй 48 років, разом вони вже дев'ятий рік.
— Горе та й годі. То не сім'я, а жах, — каже жінка. — У хаті ні їсти, ні пити, а на горілку завжди є. Люба з собою доньку з 11 років тягає всюди, коли їй наливають, просить: «Дайте й Оксанці». (Ці слова підтверджують і в сільраді. — Авт.).

Та якщо щось трапилося з дівчиною, її хтось чіпав, чого наступного дня мати не заявила в міліцію, в сільраду, не попросила захисту? А тепер, через три місяці, таке затіяли...
— Наталіє Степанівно, може, ваш чоловік сп'яну не пам'ятає, що творив?
— Знаю його, я ж його жінка.
— Але ж всякі маніяки трапляються...
— Не в цьому випадку. Як дружина, знаю, на що він здатний, коли п'яний. Знаєте, мені вже самій цікаво, що ж там насправді було? Хотіла Любу спитати, так тікає від мене світ за очі. Я ж не буду за нею ганятися. Неприємно, що люди пліткують. Та я чоловіка не захищаю. Кажу: «Я ж тебе туди не посилала».

Донька Панька-людоїда

Що ж то за Люба Нетреба така, що на випивку грошей просить, взамін пропонуючи власну дитину? З'ясувалося, вона донька Василя Панька, чоловіка, якого засудили довічно («Вісник» писав торік про нього). Це той, що в Олександрівці Семенівського району зарубав двох людей, розчленував і закопав під хатою). Кажуть, що куштував м'ясо вбитих.
У сільраді і матір Люби, і матір її чоловіка Леоніда характеризують як працьовитих, порядних людей. А Льоня і Люба до горілки пристрастилися. Спочатку він, допився до того, що вигнали з трактористів. Потім вона занедбала город і хазяйство. Тепер по людях ходить, на випивку заробляють. Оксана, як твереза, слова не витягнеш. А як вип'є, то може й послати. Коли приїздив прокурор, у хаті не було й крихти хліба. А в печі замість горщиків з їжею сохли чоботи.
Поспілкувалася з Любою.

Розповідає Любов Нетреба, 42 роки:
— Випивать сильно я стала недавно, років три тому. Чоловік — раніше. Я на фермі робила, тягла сім'ю. Більше 15 років проробила. А з 27 лютого мене виправили з роботи за п'янку.
— А що то за історія з донькою? Кажуть, ви продавали її мужчинам, щоб заробити на пляшку?
— Я не продавала. Вони самі давали гроші.
— Коли це почалося?
— Ще як дочці 14 минуло. Один забрав, повіз. Тоді був інший, молоді хлопці.

Версія «дбайливої» мами

— Вона плакала, жалілася?
— Було, плакала. В останній раз дуже була заплакана. Було це на початку зими. До нас зайшов випивший односелець Віктор Белаш. Приніс чекушку й ковбаси. Ми сіли, випили і дочці налили чуть-чуть. Тоді він дав 20 гривень і сказав моєму сину Юрі, щоб той сходив ще за горілкою. Знову випили. Хотілось ще, і Белаш знову дав 50 гривень. Ще купили і випили. Чоловік завалився спати, син пішов гулять, зосталися Белаш, я і Оксана. Мені треба було вже йти на ферму поратися на п'яту вечора. Я стала виходить, а Белаш лізе до мене обніматися і каже: «Я хочу тебе...» А я його москалями покрила. А він: «Я вас тут усіх поріжу», — і показав складний ножик. Мені на п'яну голову не страшно, і я його виштовхала з хати аж за хвіртку. За себе і на ферму. Хати не замкнула. Побула на роботі. Вернулася. Бачу, чоловік усе ще спить п'яний. Сина не було. Оксанка запухла від сліз.
— Чого ти така?— питаю.
— Белаш приходив.
— Так я його вигнала.
— Він знов приходив. Показала подраті плавки і маечку (вона їх потім спалила)

— Ви її пожаліли?
— Полаяла. В сльозах вона і лягла спать.
— Не хотіли побігти до Белаша?
— Не пішла нікуди.
— А наступного дня ні в сільраду, ні в міліцію чого не звернулися?
— Мені було соромно таке розказувать.
— Не боялися, що дівчина може завагітніти?
— Боялася.
— Більше не приходив?
— Зараз ніхто не ходить до нас.
— Любов Василівно, чого заговорили про це тепер?
— Ми поїхали комісію проходити, щоб віддати дочку у реабілітаційний центр на 9 місяців замість того, щоб позбавляти нас батьківських прав.
— Ви якісь претензії до Белаша маєте?
— Міліції рішать.

— Не думали полікуватися самі від пияцтва?
— Не думала.
— Вам легше буде, якщо дівчинки не буде вдома?
— Важче.
— Як чоловік поставився до цієї історії?
— Бить не бив, но лаяв.


Любов Нетреба

«Хочу, щоб батьки не пили»

Потім поговорила з Оксаною. Що вона розповіла правоохоронцям.
— Мене і маму посадили в різних кімнатах і розпитували. Я розповіла правду, як все було.
— Мама за тебе гроші просила?
— Так. Але, як все було, не хочеться згадувати. Тепер люди в очі лізуть, чи не вагітна.
— Коли останній раз ти випивала?
— Перед канікулами (канікули були з 21 по 25 березня. — Авт.).
— Хочеться випити чи чому п'єш?
— Мені так легше. Я забуваю про все погане навкруги. Мені хочеться спати.
— Зараз хочеться випити?
— Ні.
— Про що найбільше мрієш?
— Мені хочеться, щоб мої батьки не пили. Були такі, як у всіх.

Дивилася на дівчинку і плакати хотілося. Їй 15, виглядає на 13. Худенька, у поношеному одязі, беззахисна. Ну, хто її пожаліє, коли батьки непутящі? Коли мати за горілку готова підкласти її під будь-кого. Що вона бачила у житті? Замкнута, зашугана, забита. Захотілося хоч чимось її порадувати. Пішли у магазин за солодощами.
— Що любиш, Оксано?
Дівчинка мовчала.
— Чого мовчиш? — це продавчиня. — Розкажи, що вино любиш. Ото прийдуть з матір'ю, так та дивиться інколи, щоб хліба купити чи хамси, а вона її смикає: «Візьми пакет вина...» А в школу піде з невивченими уроками. Питають, чого не вчила? Бо їсти хотіла, а не було чого, відповідає.

Вдома пекло, в школі ніхто не любить і не жаліє. З початку навчального року Оксана пропустила 349 годин занять. Я цю дитину не засуджую. її рятувати треба, лікувати від алкогольної залежності. Показати, що можна жити інакше. Вона має право хоч трошки пожити по-людськи. І ви не судіть, бо хто в якому гріху іншого осудить, той сам в такий гріх втрапить.
Солодощів я їй таки накупила. Хай дівчина знає, що вони кращі від алкоголю.

* * *

Днями у Семенівці комісія з питань захисту прав дитини вирішувала долю Оксани. її планують відправити на дев'ять місяців у Центр соціально-психологічної реабілітації дітей. На батька і матір чекає суд.


Леонід Нетреба

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №14 (1300)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.