Іван Тарасенко: «Працювати добре звик змалку, от і не можу халтурити»

На обслуговуванні Чернігівського квартирно-експлуатаційного відділу знаходиться понад п’ятдесят автомобілів. І до ремонту кожного з них доклали своєї праці «золоті» руки сімдесяти дев’ятирічного Івана Михайловича Тарасенка, стаж роботи якого в КЕВ вже наближається до промовистого ювілею – 55 років.

Начальник Чернігівського КЕВ підполковник Юрій Юрик підкреслив:
– Таких хороших працівників як Іван Михайлович, зустрінеш не часто. Він дуже досвідчений, трудолюбивий і чуйний . І, що не менш важливо, Іван Михайлович любить і захоплюється автомобілями. Більшість одиниць нашої техніки відпрацювали понад двадцять років. Тож для підтримання її у належному стані доводиться докладати чимало уваги й зусиль. І ніхто в КЕВ краще за заслуженого ветерана не полагодить двигун, електрообладнання чи відрегулює ходову частину.

Саме в цьому й полягає найбільша заслуга Івана Михайловича.

Іван Тарасенко технікою розпочав захоплюватись ще з дитинства. Школярем він завжди полюбляв щось майструвати. Сусідам лагодив замки, побутові прилади, виготовляв ключі, гачки для рибалки тощо. Як і в більшості дітей війни у Івана не було фабричних іграшок, він їх майстрував сам. В кишені у хлопчика завжди можна було знайти якісь гвинтики, коліщатка, саморобні нехитрі прибори.

Після закінчення школи Іван Михайлович навчався на курсах водіїв і працював на колгоспному «Форді». Згодом прийшов час йти до армії. Через міцне здоров’я і витривалість Тарасенка служити направили в одну з частин Вітебської десантної дивізії. Він встиг виконати 14 стрибків з парашутом, та один з них – нічний, виявився нещасливим. Отримав травму і потрапив на лікування до госпіталю.

Командир десантного корпусу, після виписки, взяв його до Полоцьку, де знаходився штаб корпусу, особистим водієм. Так проминуло три роки служби. Пропозицію генерала продовжити службу Іван не прийняв – вдома чекали батьки, молодші брати і сестри.

З перших місяців Іван Тарасенко у рідному селі не байдикував та, працюючи у колгоспі за трудодні, зрозумів, що перспективи у цьому немає. Подався разом з друзями на Донбас, де працював прохідником в комсомольській бригаді на шахті №24, що в Боково-Антрациті на Луганщині. Робота прохідників не з легких, вони прокладають тунелі для вагонеток. Та Іван не лінувався, важкої праці ніколи не боявся. В бригаді його поважали та й робота приносила окрім шани ще й хороший заробіток.

Повернувшись в Чернігів Іван Михайлович працював на залізниці – ремонтував потяги, відновлював колійні шляхи і одночасно навчався у вечірній школі. Дізнавшись, що в Чернігівській комунально-експлуатаційній частині потрібні водії прийшов до начальника на бесіду і розпочав роботу слюсарем. Перші три місяці керівник до нього приглядався, а коли оцінив його працелюбність і пунктуальність, призначав на посаду водія свого «Газ-69».

Саме за поради начальника КЕЧі Іван Михайлович поступив до Київського автодорожнього технікуму. Три роки заочного навчання давались не легко. Рішення задач і написання контрольних по вечорах вимагали неабиякого терпіння і наполегливості.

Особливо багато часу, як не дивно, забирало креслення. Але Іван Михайлович і цю дисципліну, як і багато інших, на випускних іспитах склав на «відмінно». Зі здобуттям технічної освіти здібного спеціаліста призначили механіком гаража, а за декілька років і начальником.

У 1992 році Івану Михайловичу виповнилося 60 років. Але він не полишив своєї роботи, гаража в якому стільки років трудився. Вже 19 років після пенсії він працює тут механіком і слюсарем. І зараз ремонтує автомобілі, вчить молодих водіїв секретам своєї справи. А ще літнього пенсіонера щоліта вабить рідне село де він виріс – Кобеляки. Тут він нарівні з донькою, зятем і онуками порається на городі в саду, підтримує в порядку дачний будиночок.

– За довгі роки роботи, - ділиться Іван Михайлович, – я отримав чимало нагород, відзнак, грамот і подяк, але для мене завжди найважливішим і найціннішим було ставлення людей. Повага і авторитет – це найдорожча нагорода для будь-якої людини. Коли вона це має, як я, то старатиметься не полишати рідний колектив, працювати якнайдовше. Адже це зігріває душу і радує серце.

23 березня працівники квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України відзначали своє професійне свято. У Північному територіальному квартирно-експлуатаційному управлінні теж вшанували кращих. Не оминула нагорода і Тарасенка – він отримав Почесну грамоту і грошову винагороду до ней.

Начальник управління полковник Петро Титарчук з цього приводу сказав:
– Найбільша цінність управління, це – трудолюбиві, старанні, та досвідчені працівники. У нас їх багато. Але таких як Іван Михайлович Тарасенко, не побоюсь сказати, одиниці. У нього «золоті» руки, він ставить «на ноги» будь-яку техніку. Працьовитість, пунктуальність, чуйність, старанність і винахідливість – його чудові людські якості.

Олександр Парій

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.