«Швидка» не довезла до лікарні

Це сталося 24 вересня в Ніжині. 52-річний Олексій Березка помер у машині «швидкої допомоги» за кількасот метрів від міської лікарні. На руках у дружини та лікаря. З моменту виклику «швидкої допомоги» до запису про смерть у прийомному покої лікарні минуло майже дві години. Де була машина з пацієнтом весь цей час?

Виклик зареєстрували о третій ночі

50-річна вдова Віра Федорівна зустріла біля п'ятиповерхового будинку, що у військовому містечку «Гуньки» на околиці Ніжина. Тут вони живуть тепер удвох із дочкою, 22-річною Наташею, студенткою п'ятого курсу Ніжинського держуніверситету.
— Квартиру отримали кілька років тому, ще ремонт зробити не встигли... Дитина недовчилася... Не можу змиритися зі смертю чоловіка, не можу повірити, що його вже нема. Він був сильним, надійним, все на ньому трималося, — говорить Віра Федорівна, піднімаючись у свою квартиру. — У п'ятницю чоловік приїхав з роботи (працює охоронником у київській фірмі «Квазар»). Прокинувся вночі через те, що заніміла і боліла ліва рука. Сходив на кухню, повернувся, сів на ліжко. Боліло терпимо, але у 2008 році Олексій переніс інфаркт. І тоді починалося так само. Ми вирішили підстрахуватись, я зателефонувала на станцію швидкої медичної допомоги. Перші мої слова були: «Дівчата, дуже прошу, швидше, чоловік — інфарктник!!!» Мій виклик зареєстрували о третій годині ночі. Допомога прибула хвилин через 15, а то й менше. Зайшов наш сусід (теж живе у містечку), лікар Володимир Оводовський. Він сказав: «Кардіограф у мене не працює, зламаний. Ми зробимо кардіограму у лікарні».

«Вони поставили крапельницю. Навіщо?»

— Поміряв чоловіку тиск, було 120/80. Каже Альоші: «Тебе хоч у космос!» Дав йому таблетку нітрогліцерину. Запитав, як рука. «Як побачив білий халат, то й біль пройшов», — пожартував чоловік. А Оводовський з мед-братом чомусь почали ставити Альоші крапельницю. Думаю: він врач, йому видніше. Але ж пам'ятаю, коли лікар Потороча приїжджав минулого разу (у 2008 році, коли був інфаркт), то дав чоловіку знеболююче і негайно повіз у лікарню. Стала просити, щоб Олексія швидше везли. Тим часом чоловіку вводили ліки — «Реналган», «Дофамін», розчин для ін'єкцій — хлорид натрію. Я потім роздивилась пляшечки. Прокапали швидко. Майже закінчили, як у чоловіка почалися позиви до рво-ти, він аж посинів. Лікар дав ще таблетку нітрогліцерину, заспокоював: «Все хорошо». Дивлячись на все це, в коридорі почала кричати Наташа.

Третя таблетка нітрогліцерину

— Оводовський запитав, чи є в нас аспікард. Принесла, він дав чоловіку таблетку і ще одну нітрогліцерину. Я молила: «Швидше везіть в лікарню». Лікар тільки повторював: «Щас, щас». Пізніше він сказав: «Думав, що у чоловіка інфаркт, і реанімував його». Але ж, мабуть, є якісь інструкції, протоколи, як має діяти лікар у певних ситуаціях. Яка мені різниця, що він там собі думав, якщо померла людина, мій Олексій! Не думати треба було, а негайно везти у лікарню. Нарешті Оводовський сказав мені попросити сусідів, щоб допомогли винести чоловіка на носилках. А Олексій каже: «Я сам піду». Я побігла, люди відгукнулися. Прийшли сусіди з четвертого, другого, третього поверхів. Чоловік ще відмовлявся: «Та ви що, хлопці, смієтесь? Я сам можу іти». Оводовський сказав йому лежати, поставив другу крапельницю. Я вже не пам'ятаю, що він вводив, саме бігала, речі збирала. Так, із крапельницею, і понесли, Альоша ще з хлопцями шуткував дорогою. А я глянула на подушки,' що під руку підкладали, як крапельницю ставили, і вжахнулася: «А це що?» На них були великі плями крові. Лікар заспокоїв, каже, нічого страшного. Порадив водичкою змити.

«Кардіографа нема, кисневої подушки нема, дефібрилятора нема»

У кабіну «швидкої» я сіла з чоловіком поруч. «Ну що?», — питаю. «Рука трохи болить. Але нічого, не переживай». «Ти хоч не вмри тут у мене на руках», — кажу. Він усміхається у відповідь. Щось говорив, раптом голова впала на плече, і Олексій затих... Оводовський побачив, крикнув, щоб зупинили машину. Стали недалеко від мосту, десь на півдорозі до лікарні. Оводовський кричав медбрату, щоб той колов адреналін, ще якісь ліки. Медбрат шукав, сказав, що нема. Мені лікар наказав робити штучне дихання. Я розгубилась, адже ніколи цього раніше не робила. Вдихаю повітря в рот, а Оводовський кричить: «Носа закривай!». Сам при цьому масаж серця робив (у чоловіка від цього масажу були поламані ребра). Медбрат спостерігав, сидячи збоку. Згодом Оводовський сказав: «Поїхали!». Машину зупиняли ще разів п'ять. Чоловік до тями так і не приходив. Володимир Володимирович усе відкривав йому очі, підсвічував, дивився зрачки, розширені, чи ні. А я зрозуміла, що мого Олексія вже тут нема. Ще як штучне дихання перший раз робила, відчула, що він мертвий. Але лікар продовжував зупиняти машину, робив масаж. А в чоловіка вже руки холодні. За дві години його до Києва довезти можна було, в клініку «Борис», а ми все по Ніжину каталися.

Нарешті приїхали в міську лікарню. Оводовський вів себе так, наче чоловік ще живий. Чергував у ту ніч кардіолог Василь Коваль, лікар з великої букви. Вийшов, взяв чоловіка за руку, сказав, що він мертвий. Помер хвилин 10 тому. Поцікавився, де його так довго возили? Оводовський намагався довести, що чоловік помер у прийомному покої лікарні. Сварились. Оводовський до мене: «Ви ж, — каже, —бачили, що він помер тут, у лікарні?» «Ні, — кажу, — він помер у «швидкій». Смерть зафіксували о 4.45.

«Хіба від цього помирають?»

У міліцію про смерть мого чоловіка лікарі не повідомили. Дочка назавтра сама ходила в райвідділ, шукала, хто має дати дозвіл на проведення розтину. Розтин робила наш судмедекс-перт Раїса Золотаренко. Вона, коли давала нам результати експертизи, казала, що у чоловіка все, яку «немовляти»: печінка, легені, всі органи здорові. Робили навіть трепанацію черепа, щоб потім не сказали, що чоловік помер від інсульту. Там теж все в порядку. Тільки на серці післяінфарктний рубець. А в ту ніч у Олексія інфаркту не було. У висновках — ішемічна хвороба серця, постінфарктний кардіосклероз. Хіба від цього помирають? Може, лікар ввів йому не ті ліки?

Поховали Олексія в суботу. У вівторок приїхала моя сестра з Харкова, прийшла наша знайома, і ми втрьох пішли до головного лікаря станції швидкої допомоги. Хотіли знати, як вона випускає необладнані машини: нема кардіографа, кисневої подушки, дефібрилятора. Вона сказала спочатку, що кардіограф був, але в квартирі він не спрацював. Потім, коли Оводовський підтвердив, що кардіографа не було, пояснила, що на той момент вона взагалі була у відпустці.
— Левковський дав письмову відповідь, що порушень виявлено не було. Хоч на словах казав, що лікарська помилка була. З райвідділу міліції прийшла відписка: «У порушенні кримінальної справи відмовити в зв'язку з відсутністю складу злочину».

Я знаю, що ніхто сидіти не буде. Але хочу, щоб винного покарали. Хай він більше не працює на цій роботі, хай не приносить більше нікому лиха.
Зараз мені часто сниться сон, наче війна, все кругом взривається, рушиться. А я стою і думаю: «Хоч би й мені осколок у спину влучив».

«Я намагався зробити, як краще»

— Є стандартні протоколи надання допомоги при гострому коронарному синдромі, — говорить лікар Ніжинської станції швидкої медичної допомоги Володимир Оводовський. — А у хворого був-ГКС. Сюди входить і стенокардія, і інфаркт міокарда. Пару років тому, коли в нього стався інфаркт, були такі ж симптоми. Я виставив йому діагноз: інфаркт. Якби поставив коронарний синдром, ніяких розмов і не було б. Я вирішив підтвердити діагноз пізніше, у прийомному покої, там є кардіограф. Може, я і поспішив поставити діагноз. Якби довезти хворого до лікарні, підключити кардіограф, зробити тест на тропонін... Усе робив у рамках стандартних, затверджених Міністерством охорони здоров'я України протоколів.
Я маю 30 років стажу роботи лікарем «швидкої допомоги». Був і головним лікарем. Вісім років працював у кардіобригаді, обслуговував кардіологічні виклики: інсульти, інфаркти, всі гострі патології. І зараз їжджу на складніші випадки. Але є ситуації, коли ніяка реанімація врятувати не може. А мені ж хотілося зробити, як краще, сусід усе-таки.

При реанімації треба, щоб серце притискалось до задньої стінки грудної клітки, а тканина на носилках м'яка, прогинається. Звідси й переламані ребра. Спеціально обладнаних реанімобілів, де є лежанки з жорсткою поверхнею, у нас немає. Машини, на яких їздимо, і ГАЗель і «Тойота» — вантажні, не обладнані необхідною апаратурою. Кардіографів тоді на станції швидкої допомоги було три, і всі в ремонті. Дефібрилятор був на станції, але працював тільки від розетки, акумулятор був несправний. А де в дорозі взяти розетку? Зараз є і дефібрилятор, і акумулятор до нього. Після того випадку зразу купили. Він може знадобитися раз на рік, але повинен працювати. Так само, як і каодіограф.
Для підтримки стану хворому водились стандартні препарати: адреналін, рыополіглюкен, протиалергійні. Я качав його 25-30 хвилин, навіть у прийомному покої продовжував реанімацію. Щоб при дефібриляції можна було завести серце. На жаль, цього не сталося.

Причина смерті — гостра коронарна недостатність. Хворий помер від фібриляції шлуночків. Протягом 4-6 хвилин після появи аритмії її зразу треба купіювати за допомогою дефібрилятора. Його ми застосували, але вже пізно, в прийомному покої. Черговий лікар говорив мені, що застосовувати дефібрилятор уже немає сенсу, але я мав використати останній шанс. Марно. Прикро, що це сталося.
Тоді у лікарні дружина померлого поставилась із розумінням, не було ніяких нарікань, що щось я зробив не так. Це вже пізніше, коли приїхали сестри, ставлення змінилося. Думаю, люди хочуть отримати з даної ситуації матеріальну вигоду.

«Їм треба гроші»

— Коли стався цей випадок, я була у відпустці, — говорить начальник Ніжинської станції швидкої медичної допомоги Ірина Корчева. — Не знаю, при мені працював і кардіограф, і дефібрилятор. Чоловік, який помер, уже переніс інфаркт. У нього три дні до цього боліло серце, а він продовжував ходити на роботу. На серці був рубець, судини були вражені атеросклерозом.
Після цього випадку проводилась патопогоанатомічна конференція (яку проводили лікарі центральної міської лікарні), розбирали причини, чому помер хворий. Є карта виклику, де відображені всі етапи надання медичної допомоги. Допомога лікарем надавалася правильно.

Крім механічної дефібриляції, є медикаментозна, коли вводяться препарати. Лікар професійно надавав допомогу і вдома, і в машині. Ніяких протиправних дій, за висновками конференції, він не робив.
Але рідня не згодна. При мені, в моєму кабінеті, вони вимагали з доктора 10 тисяч гривень. Тобто, якби він заплатив, родички залишили б цю справу. Нехай подають до суду!

Рецензентом клініко-анатомічної конференції (конференція лікарів по розбору причини смерті хворого в працездатному віці) виступив завідувач кардіологічного відділення Ніжинської міської лікарні Віктор Шимко.
— 24 вересня в машині «швидкої допомоги» стався випадок раптової смерті. В машині мав бути дефібрилятор, а його не було.

— Чи треба було, незважаючи ні на що, якнайшвидше везти хворого в лікарню?
— Це залежить "від того, чи був хворий в шоковому стані. Якщо так, спочатку хворому дають препарати, які виведуть із цього стану, піднімуть тиск, а потім — госпіталізація.
Шок характеризується порушенням свідомості, задишкою, блідістю шкіри, кінцівки людини холодні. Зазвичай для допомоги хворому дають обезболююче, потім «Дофамін» (при низькому тиску), адреналін, гормони (в залежності від тиску).

— Чому на постелі була кров?
— Мабуть, кров вийшла під час введення голки, при заміні препаратів. Це не та кров, яка могла б призвести до смерті.

Олена Гобанова, тижневик «Вісник Ч» №49 (1283)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.