«Хочу в армію!» - кричала дівчина на проводах у Дмитра Рудька

Сьогодні його підкидали до неба. Завтра заберуть з дому на рік. У неділю, 14 листопада, в армію проводжали 18-річного Дмитра Рудька з села Бахмачі Бахмацького району.

О шостій вечора у дворі по вулиці Лесі Українки зібралося сорок чоловік, майже всі місцеві. Дорослі витанцьовують біля ґанку. Знімають куртки, веселяться. Поряд з хатніми дверима на шухляді ноутбук, на землі — колонки. З даху звисають кольорові гірлянди. Двадцять хлопців і дівчат гомонять за хвірткою.
— Я хочу в армію!

Це вигукнув не призовник. А його подруга, 18-річна Наталя Коленченко.
— То вона тільки так каже, — підійшов схвильований Дмитро Рудько. Сьогодні його чекає гулянка. Завтра о дев'ятій — електричка та залізничні війська.
Його 24-річний друг Ігор Моргун хапає призовника на руки, підкидає вгору. Підбігає 25-річний Сашко Пушенко. Дмитро лізе йому на плечі, їде, і як на конячці.
— Щоб ти нас так на руках носив, — жартують дівчата.

Смакота з печі

— Мамка почала готувати ще учора зранку, — каже призовник і запрошує до хати. — Допомагали старші сестри.
Їх у Дмитра дві. 29-річна Галя та 31-річна Наталя. Перша за освітою пекар. Тому тісто на столі — «живе». Голова родини, 54-річний Іван, працює помічником механізатора у СТОВ «Прогрес». Його дружина, 50-річна Людмила — прибиральниця у сільраді. Частування на проводи готували у печі. Кажуть, так смачніше, ніж на газовій плитці.
Ось торт з морквою, цибулею та сардиною, печінкові млинці, бублики з м'ясом, голубці, рублене м'ясо, запечене у формочках, заливний язик, відбивні з ананасом, «рафаельчики» (солоний варіант цукерок «Рафаелло»), картопля, оселедець, риба, опеньки, морква по-корейськи, квашена капуста, «генеральський» салат, сири, ковбаси, копчене, канапе з оливками, сиром, ананасом та крабовими паличками, хрін, торт зі сметанним кремом, цукерки, виноград, лимони.
І, звісно, горілка.

— Напевно, такого в армії не буде. Та мене це не лякає, — всміхається призовник.
— Схудли чи потовстішали в армії? Солодке давали? — питаю бувалих.
— Спочатку схуд, потім набрав вагу, — каже зять 32-річний Володя Замерлов.
— На другий рік по неділях і по святах почали давати яйця. Варені, інколи смажені. А солодощів не було. Гроші получив — йдемо у магазинчик. Купляємо лимонад, морозиво, — відповів батько призовника.
— Грошей багато витратили на проводи?
— Зарізали чотири качки, хтозна скільки курей, дворічного кабана. Крім цього, тисячі три гривень, — відповідає мати.

Банка — для грошей. Записник — для побажань

Дмитро приніс чарки. На стіл ставить трилітрову банку, прикрашену червоним бантом. Чарки — для горілки. Банка — для грошей.
Призовник зупиняється біля кожного гостя — наливає сто грам. Той випиває, вітає, кидає у банку гроші. Хто сто гривень, а хто й двісті.
— Тримайся колективу. Рік служити — небагато. Не успієш привикнуть — вже додому, — каже зять.
— Слухайся старших. Дуже не вознікай, — радить тато.
Грошей назбирав під зав'язку.

Мати приносить записничок та ручку. Їх пускають по колу серед гостей.
«Легкої служби і обов'язково одружитися. Чекаємо листів», — пишуть призовнику Костя та Олена Лобода.
— Буду балакати з вами. По мобілці. І писати не треба, — обіцяє призовник.
— Підемо у клуб? — питаю.
— Музика погана, щось хрипить. Чого стояти і дивитись, як усе блимає? Якби трохи темніше було. От у Бахмачі дискотеки кращі — «У Генки», «Імперіал», «Гостинний двір»... І смисл у клуб іти, як у дворі краще? — каже Ігор Моргун.
— У нас свій ді-джей, Володька, мамин брат, — показує призовник на чоловіка з мікрофоном. — Він грає на весіллях на синтезаторі. Ноти йому не потрібні. Будь-яку пісню підбере на слух.

Вона ніколи не закінчується

О пів на десяту Дмитро зазбирався в магазин.
— Мабуть, горілка закінчилася? — питаю.
— Горілку для себе самі робимо, тому вона ніколи не закінчується, — сміється Дмитро. — За цигарками.
Хлопець сідає на велосипед, я з ним — на багажник. На лобі у супутника садно.
— Честь дівчини захищав?
— Сідав на велик, зачепився за камінь і впав, — усміхається Дмитро. — А дівчини нема. Важко без дівчат, напевно, в армії — загравати нема до кого, — міркує хлопець.

Мчимо у ніч близько кілометра.
— В армію ідеш? Давай нам по чекушці, — з темряви виходять два хлопці і дівчина. Знайомі Дмитра. Ми біля ларка.
Відмовити призовник не може. Купує горілку, пластмасові стаканчики.
— Дивись, щоб порядок в армії був! — кажуть йому. Випивають.
— Це моя школа, там сільрада, — показує хлопець на зворотному шляху. Зітхає: — Нікуди б звідси не їхав.

«З вилами не бігатимуть — валитимуть по-серйозному»

— Що дасть тобі армія?
— Нічого. Іду, щоб військкомат не чіпав.
— Як війна буде, люди не бігатимуть з автоматами, з вилами. Валитимуть один одного по-серйозному. Ядерну бомбу скинуть, щоб усіх вбило, — і край. Який смисл служити? — вважає Ігор Моргун. — Хіба покращити фізичну підготовку...
— Якби можна було — «відмазався» б?
— Звісно, — каже призовник. А потім додає: —

Треба йти. Всі ходили — і я піду. Для чогось же це придумали.
— Хтось зі знайомих вже служив в армії?
— Так, чимало. Ніхто не жалівся.
Дмитро — муляр. Закінчив Конотопський державний професійно-технічний ліцей.
Після закінчення школи, як каже сам Дмитро, по селу робив усе: будував, пиляв, чистив колодязі.

Кому скільки?

Спитала начальника регіонального медіа-центру Міністерства оборони України в Чернігові, підполковника Валентина Буряченка:
— Хто який термін служить?
— Дев'ять місяців служать хлопці, що мають вищу освіту. Всі інші — дванадцять.
— Хто скільки грошей отримує?
— Матрос строкової служби отримує 374-500 гривень на місяць. Солдат на суші – 150-250 гривень.
31 жовтня підняли заробітну плату офіцерам та контрактникам плавального та льотного складу. Офіцери, що плавають та літають, отримують чотири-шість тисяч гривень (було дві з половиною-три), контрактники – три тисячі (було півтори).

Аліна Сіренко, тижневик «Вісник Ч» №47 (1281)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.