На День Міста загинула 9-річна Карина

19 вересня, на Чудо, Мена святкувала День міста. Радісні мешканці райцентру веселилися на міській площі. А біда вже обрала собі жертву, ні в чому не винну дівчинку, четвертокласницю Карину Сивенок. 15 березня цього року їй виповнилося лише 9 років. 19 вересня ввечері вона загинула.

«Я до мамки», — і галопом одягатися...

20 вересня, полудень. У квартирі Сивенків траур. Біля дверей стоять вінки. Мати дівчинки, 31-річна Леся Миколаївна, неначе привид блукає по хаті. Від горя вона сама не своя. Бабуся Тамара Валентинівна так ридає, що навіть я не можу стримати сліз. Вона кинулась би щось робити, та підвернула ногу. Та розпухла, боляче ступати. Смутком і жалем оповита кімната. І лише красуня Карина радісно усміхається з фото на стіні. Такою світлою, сонячною вона залишиться у їхній пам'яті назавжди.

Бабуся Тамара Валентинівна була Карині і за батька і за матір. Тамара виросла в дитбудинку, тому всю любов віддала дітям, а потім онучці. Батька Карина не знала. Він полишив матір, тільки-но дізнався, що вона вагітна. Бог йому суддя. Леся працює в Менському зоопарку.
— Я Кариночку з народження витішила, — приплакує Тамара Валентинівна. — З двох рочків до садка її водила, потім — у школу і на заняття в циркову студію «Фієста», і до викладача французької мови. Цього літа, як одна з кращих, вона з іншими дітками з «Фієсти» їздила до Франції. Місяць навчалась, ще місяць виступала з колективом, жила у французькій родині. Ось і медаль привезла, — жінка тремтячими руками торкається медалі, гладить, ніби живу. — Вона вже не перший рік у Францію їздила.

Бабуся згадує останні години життя Карини:
— Зранку в суботу ми вийшли з внучкою прогулятися. Один чоловік продавав папужок. Вона як причепилася: «Бабусю, купи мені хоч одного. Я так попугайчика хочу». Я й кажу: «Не треба. Вже у нас були, та чомусь не приживаються, пропадають. Нехай другим разом». Аби ж я знала, небо б дитині прихилила, не те що пташку купила б.

А наступного дня, у неділю, був День міста. Зранку Каринка виступала на сцені в центрі. Потім о 16-ій годині в будинку культури. Я ходила допомагала їй перевдягатись. О 19-ій в неї був виступ на площі. Відпрацювала два номери, і ми пішли додому. Лесі вдома не було. Внучка розхвилювалася, багато разів дзвонила матері на мобільний, а та чомусь не брала слухавку. Я подзвонила разів чотири — те ж саме. Заспокоїла начебто дитину. О десятій вечора подивилися з балкона салют. Вона вже й перевдяглася. Кажу їй: «Дитинко, давай спати». А вона: «Я до мамки хочу», — і галопом вдягатися. Тягло її вже туди...

— Лесю Миколаївно, чому ж ви не брали слухавку?
— Гуляла на площі. Музика дуже гучно грала, тому і не чула, що дзвонять.
— Дитя за вас переживало, а ви за нього — ні?
— Я ж знала, що вона з бабою. Чого переживать?..
Карина з бабусею вже після десятої вечора пішла на площу шукати маму Лесю. Знайшли. Вона веселилася.
— Каринка підбігла, обняла, притислась ніжно: «Мамочко моя!» — розповідає Леся Сивенок. — Ми взялися за руки і рушили додому. Бабуся позаду. Темно було. Ще й з площі не вийшли, як Карина раптом впала на асфальт і потягла мене за собою. Я впала на неї. І все без слів. Вона лежала горілиць. Я кинулась до неї: «Доцю, вставай!». А вона мовчить. У мене була істерика. Я кричала на все місто. Люди збіглися, робили їй масаж серця. «Скора» приїхала швидко. Доньку забрали, з нею поїхала бабуся. А я голосила на всю площу. Мене батьки, з дітьми яких Каринка займалася у «Фієсті», машиною відвезли до лікарні. Там мені вкололи заспокійливе. Я рвалась до дитини. Мене не пускали...
— Була одинадцята вечора. Що з дитиною, у «швидкій» мені ніхто не сказав, — плаче Тамара Валентинівна. — Я чула, лікарі казали, пульс не прощупується. Тоді я зрозуміла, що кінець.

Бабуся Тамара Сивенок

Та в душі сподівалася, просила: «Боже, врятуй мою надію і втіху, спаси ні в чому не винну дитину...» Сподівалась до останнього. Я бачила, як лікар із «швидкої» не йшов, а біг з дитиною на руках до реанімації. До двох годин ночі я надіялась на диво. А потім вийшов лікар і сказав: «Ваша девочка мертва...» Переді мною наче світ перевернувся. Медики давали заспокійливе, а я не могла заспокоїтися. Не пускали. Від горя, здавалося, збожеволію. Пішла додому. Та заснути не могла. Вранці ногу підвернула. Якби не сусіди Валентії, Кондалеви, Климович! і працівники зоопарку, не знаю, як би впоралася готувати поминки. Спасибі їм. Правду кажуть: справжні друзі пізнаються в біді.

«Не угледіли тебе, не угледіли...»

Доки говорили і плакали, у квартиру занесли труну з тілом Каринки. Тендітна, в білій сукні, вона лежала, немов жива. Здавалося, спить. Ось-ось ворухнуться вії, і вона прокинеться.
Леся обхопила голову руками, затужила над гробом:
— Вставай, доцю моя хорошенька. Озовись до мене. Хто мене буде цьомать? Хто ж мене буде стрічать? Кого ж я тепер приголублю?..
— Не угледіли тебе, не угледіли, — ридала бабуся.

Людоньки, аби ви бачили той біль, не доведи, Господи, дітей хоронить... На бинті, яким підв'язали дитині лице, за лівим вушком просочувалась кров! Певно, з ранки, яка утворилася від удару об асфальт. Царство їй небесне і вічна пам'ять.
Поховали дівчинку у вівторок, 21 вересня. Під під'їздом мешканці будинку
перешіптувались: «Коли Леся вранці прийшла з лікарні, її молодший брат Олег кричав чи не на весь під'їзд: «Це ти в усьому винна!..»

Петро Хомрач, головний лікар Менської центральної районної лікарні:
— Причина смерті дівчинки — масивний крововиливу в мозок внаслідок внутрішньочерепної травми. В голові дитини утворилася гематома. Все це стало наслідком удару після падіння. Ніяких судинних вроджених патологій при розтині виявлено не було. При житті дівчинка була цілком здорова.
«Швидка допомога» на місце трагедії прибула відразу. Незважаючи на те, що тиск у потерпілої не визначався, реанімаційні заходи медики розпочали ще в кареті «швидкої». Потім поклали в реанімаційне відділення, вводили внутрішньовенні препарати, робили штучну вентиляцію легень. На жаль, їхні старання виявилися безуспішними. Смерть дитини настала практично після падіння. Незважаючи на це, медики робили все від них залежне, сподіваючись на диво.

— Петре Петровичу, мати загиблої дівчинки говорить, що її не пускали до дитини?
— Хіба її можна було кудись пускати? Вона була у стані алкогольного сп'яніння, що підтверджується оглядом нарколога. її поклали у терапевтичне відділення, щоб вийшла з алкогольного стану і заспокоїлася. Пробула вона у нас цілу ніч. Вранці прийшов брат і забрав її з лікарні.

«Це була світла дитина»

Людмила Подласа, класний керівник 4-А класу Менської школи імені Шевченка, де навчалася Каринка, з теплотою згадує дівчинку:
— Жвава дуже, світла дитина. Навчалася добре. Ось погляньте оцінки: 8, 9,10, — гортає журнал Людмила Миколаївна. — 3 дітками дружила. Сиділа дівчинка на першій парті. Тепер місце біля Валери Грищенка пустує. Всім класом переживаємо цю втрату. І батьки, і педколектив збирають допомогу сім'ї Карини.


Карина займалася гімнастикою

Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» (1272)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.