Олександр Коваленко: «Святкування Дня міста варто перенести»

Про те, яким був Чернігів 50 років тому і чому місто так змінилося – Олександр Коваленко, декан Інституту історії, етнології та правознавства ім. О. М. Лазаревського

- Олександре Борисовичу, ваше життя повністю пройшло в Чернігові. Пам’ятаєте, як мінялось місто протягом усіх цих років?
- Так, за виключенням тих років, коли я навчався в Ніжині, я постійно живу в Чернігові. Причому так сталося, що я ріс разом із містом. Якраз з другої половини 50-х років почалися ті процеси, які докорінно змінили Чернігів. І я їх добре пам’ятаю.
Перші мої цілісні спогади про Чернігів – це друга половина 1950-х. Я добре пам’ятаю, як батько водив мене до Історичного музею, який тоді знаходився в приміщенні біля стадіону. Пам’ятаю деякі експонати, сад з порічками і грушами, що знаходився поруч…
На жаль, від того Чернігова на сьогодні залишилися лише скалки, як від розбитого дзеркала.

- І що, зараз набагато гірше?
- З точки зору рівня життя – зараз набагато краще. Але старе місто… В голові постійно виникають думки про втрачене обличчя старого Чернігова. Тоді туалет, душ були на вулиці. Крім кількох будинків навколо площі, решта вулиць була забудована одноповерховими будинками. Майже в кожному подвір’ї, навіть в центрі міста, були кури, кози, трохи далі від центру – свині, а на околицях – навіть і корови. Люди пересувались переважно на возах, запряжених кіньми. Навіть тодішній ректор педінституту Віктор Костарчук їздив не на авто, а на бричці. В магазинах продукти зберігалися в льохах, куди наприкінці зими завантажували кригу з Десни і вона охолоджувала продукти аж до наступного року. Чернігів пахнув не асфальтом, як зараз, а квітучими садами, травою, сіном, тваринами та їх, вибачте, послідом. Це справжній запах того міста.
Ми відчували себе затишно, було якесь відчуття єдності. Це була міщанська, в хорошому сенсі цього слова, субкультура. Тоскно стає , коли згадаю ту ауру Чернігова, яка майже зникла.

- І чому Чернігів так змінився?
- З другої половини 50-х почалася форсована урбанізація міста через будівництво потужних підприємств, таких, як «Хімволокно» та КСК. Почався масовий приплив робочої сили із села. Ця урбанізація і села навколишні знекровила, і місто змінила. В місто прийшла інша культура. Я не кажу, що гірша, але інша. Так, з одного боку з’явилася свіжа кров, але з іншого – Чернігів отримав невластивий йому стиль життя, непритаманне спілкування.
Тоді ж з’явилися нові житлові масиви, які змінили обличчя міста. До того Чернігів був невеличким. Школярами ми вітались один з одним, бо знали майже всіх. А потім…
Я пам’ятаю, як споруджувався театр на площі, як з’являлися нові мікрорайони – 16-й квартал вздовж вулиці Щорса, 17-й квартал вздовж сучасної вулиці Преображенської. Пізніше – мікрорайон вздовж вулиці Рокосовського.

- Як раніше святкували День міста в Чернігові?
- Не впевнений, що до 90-х років були якісь масові святкування. Скромно відзначали День визволення міста, але не більше того. Власне й сьогодні під час святкування Дня міста домінує військова тематика. Так, це важливо, але вона поглинає все інше… На мою думку, і я вже виступав з такою ініцативою, доцільно було би перенести День міста на 19 серпня – на храмове свято Спасо-Преображення. До речі, коли в 1908 році Чернігів готувався до відзначення 1000-річчя з дня першої літописної згадки, урочисте засідання було призначене саме на 19 серпня.

- Чи не бракує місту пам’ятників? Які б ви хотіли бачити в Чернігові, крім вже існуючих?
- Я не бачу потреби в тому, щоби встановлювати в Чернігові «розважальні» пам’ятники, як це робиться в багатьох інших містах. Ці витребеньки покликані заповнювати порожнини в історії тих міст, а у нас не те що порожнин нема, а переповнена історія! Для розумного туриста цього досить. Треба лише вміти це використовувати. А от пам’ятники першому чернігівському князю Мстиславу Володимировичу і Святому Михайлу та його боярину Федіру встановити варто було б.
Хоча, якщо ви наполягаєте… Ілля Муромець і Соловей-розбійник, встановлені в одному комплексі десь не в самому центрі, могли би бути доцільними. Все ж народна творчість
пов’язує цих персонажів з нашою місцевістю.

- Які у вас найулюбленіші місця в Чернігові?
- Мабуть, як і в кожного чернігівця – Вал. Також я люблю Болдині гори з їх схилами, краєвидами. І третє – це Ялівщина. В дитинстві я часто їздив на берег Стрижня на велосипеді. Люди, що жили неподалік Ялівщини, навіть і не думки не мали про Десну, адже тут був і ліс, і чиста річка з пляжем, і рибставки, і загати… Шкода, що ми – а це спільна провина чернігівців! – довели це місце до жалюгідного стану. Якщо старий Чернігів – це мій великий втрачений рай, то Ялівщина і Стрижень – маленький.

Тижневик «Семь дней» №36 (461)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.