Чемпіон Європи Андрій Дериземля створив громадську організацію

На вулиці його пізнаєш відразу – легкою швидкою ходою рухається високий та стрункий хлопець. 32—річний Андрій Дериземля – багаторазовий переможець і призер чемпіонатів Європи, бронзовий призер чемпіонату світу 2007 року, учасник трьох Олімпійських ігор: 1998 року, 2002—го і 2006—го. Експерти не виключають, що й Олімпіада 2014 року в Сочі без його участі не обійдеться. Витривалість, наполегливість, послідовність, сила духу цього хлопця не можуть не вражати. Заради обраного ще в дитинстві виду спорту Андрій 10 років жив… на чернігівській лижній базі поблизу Яцева.

Уродженець селища Жовтневе (за 30 кілометрів від міста Суми), наймолодший із п’ятьох дітей у сім’ї, Андрій Дериземля виявився однолюбом у спорті. Він не шукав себе по різних спортивних гуртках, як часто буває, а одразу, в 10—річному віці, записався у нещодавно створену місцеву секцію біатлону і жодного разу про це не пошкодував. «Я був доволі слабкою дитиною, часто хворів на простудні захворювання, — згадує Андрій, — а коли почав систематично займатися спортом, то батьки й забули про ці проблеми».

Ще школярем він відчув смак перемоги: разом із товаришами вигравав юнацькі першості України з лижних перегонів, а пізніше — і з біатлону. На початку 90—х селищна спортивна школа почала занепадати, і найталановитішим учням довелося міняти прописку. І хоча від Жовтневого до Сум якихось 30 кілометрів, 16—річного Андрія і на рік старшого друга, Руслана Лисенка, привабив неблизький Чернігів. За порадою свого першого тренера Івана Ігнатьєва хлопці звернулися до чернігівського тренера Миколи Зоца. «Як правило, я нікого зразу не беру у свою групу, — розповідає Микола Миколайович. — Тому сказав їм пожити пару місяців на лижній базі, а там, мовляв, буде видно. Хлопці привезли з собою електроплитку і самі готували собі їжу. А мені подумалось: якщо вони налаштовані переборювати труднощі — значить, до чогось прагнуть у житті. І я повірив у них, став їхнім тренером і другим батьком». Відтак Руслан став студентом, а Андрій пішов навчатися у випускний клас 7—ї чернігівської школи, після чого також вступив на факультет фізичного виховання Чернігівського державного педагогічного університету ім. Т.Г. Шевченка. Його перша освіта — вчитель фізичного виховання, тренер. Нещодавно спортсмен закінчив і Національну академію внутрішніх справ України.

Життя майбутнього спортсмена з дитинства наповнене рухом, подіями і перспективами: тренування, штурми спортивних висот, поїздки, знайомства з цікавими людьми. Тепло згадує він викладачів факультету фізвиховання і тодішнього декана Леоніда Кузьомка, вдячний усім тренерам. Андрій — відкрита і світла людина, з якою приємно і цікаво спілкуватися не лише на спортивні теми. Напевно, тому його визнають лідером у команді, який крім виваженості та відповідальності за загальну справу ще здатний віддавати свій час і сили, допомагаючи товаришам. А фізичні навантаження під час тренувань неспортивним людям страшно уявити: три години кросів, греблі, стрільба вранці (адже біатлон — це фактично два види спорту в одному) і дві — увечері. І пробіжки на лижах по 50—60 кілометрів за день — не для слабких.

Однак коли Андрій розповідає про п’ятирічну донечку Тетянку, то зразу ж перетворюється на м’яку домашню людину. Йому здається, що мало часу приділяє її вихованню. А дівчинка з трьох років займається художньою гімнастикою, вправно катається на лижах, учиться співати у музичній школі. І таткові так хочеться частіше її бачити, спілкуватися…

«У ранньому віці діти вчаться життю, перш за все, у своїх батьків, — говорить Андрій. — Якщо останні не знають, куди себе пристосувати, курять чи випивають, дитина, як губка, то все поглинає, не будучи у змозі аналізувати, і сприймає погані звички як норму». Тому здоровий спосіб життя сім’ї — для нього незаперечна цінність. А здорове суспільство — мрія. «Як приємно і гарно спостерігати таку картину: у вихідні дні сім’я їде на велосипедах спілкуватися з природою й один з одним. У нас же, на жаль, більшість починає і закінчує вихідні й свята на дивані перед телевізором. А якщо хто і йде «на природу», то неодмінно тягне з собою торби з випивкою і їжею, після себе залишає купу сміття і часто непогашене вогнище… Але я вірю, що скоро і наші люди переосмислять своє життя, свою поведінку, «подорослішають» і зміняться на краще».
Сильному, досвідченому, успішному, освіченому спортсмену є чим поділитися і з ровесниками, і з молоддю. Нарешті у Чернігові знайшлися люди, які це зрозуміли і створили громадську організацію «Клуб любителів біатлону ім. Андрія Дериземлі». Іде робота над створенням сайту, розробляється програма діяльності клубу, долучаються нові учасники. Отож двері до товариства шанувальників біатлону відчинено. А двері у здорове життя, між іншим, ніколи не зачиняються для тих, хто хоче їх бачити.

Віктор Корнієнко, тижневик «Чернігівські відомості» №20 (1001)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.