Вчитель Тарас Кокоша: «Мені до душі працювати, приносити користь людям, навчати дітей жити й творити»

Директор Ічнянської гімназії імені Васильченка Людмила Куцовера вважає, що їхньому освітньому за­кладу дуже пощастило з учителем трудового навчання та технологій Тарасом Кокошею:

«Тарас Миколайович пра­цює у нас із 1998 року. Має багато відзнак, а цьогоріч він до Дня учителя отримав обласну премію імені Софії Русової. Це дуже творча лю­дина, яка не сидить на місці, а постійно дізнається про нове, застосовує це в роботі. Навіть в умовах дистанцій­ного навчання Тарас Мико­лайович робить творчі уроки, які цікаві для учнів. Діти дуже люблять його заняття. Дів­чатка також із задоволенням долучаються до виготовлен­ня різних «хлопчачих» виро­бів. Ми дуже цінуємо Тараса Миколайовича як педагога, колегу. І я впевнена, що та­ких учителів у нашій області одиниці. В його майстерні постійно виставки робіт, ви­готовлені руками як учнів, так і самого Тараса Миколайови­ча. Для нас він - майстер на всі руки. До речі, окрім тру­дового навчання Тарас Ми­колайович викладає й обра­зотворче мистецтво. А ще він нам завжди допомагає у господарських питаннях, коли щось потрібно в гімназії поремонтувати чи замінити.

У вчителя є досвід роботи, він сповнений енергії і сил. Я впевнена, що Тарас Мико­лайович отримає ще не одну премію. Упродовж багатьох років його учні - переможці різних, у тому числі й облас­них, олімпіад із трудового навчання, і навіть буває, що на рік - їх кілька. Отож Тарас Миколайович проводить ко­лосальну роботу з дітьми».

- Я від самого дитинства хотів робити щось своїми ру­ками, - підкреслює Тарас Кокоша. - Мій батько умів гарно майструвати, мабуть, тому і в мене це виходить. Тато міг зробити вікна, двері, вули­ки, все, що було потрібно в господарстві. Я також на ць­ому знаюся. Тобто в житті це знадобилося. Оскільки мені дуже подобається така робо­та, то й обрав собі відповідну професію. Сам я місцевий, тому вступив на навчання до Прилуцького педучили­ща імені Франка, тепер це гуманітарно-педагогічний коледж, іменитий заклад, усі його хвалять. Він забез­печує високу підготовку спеціалістів.

Із 19-ти років я розпочав свою трудову діяльність. Спочатку працював у Ічнян­ській школі №3 й одночасно у Дорогинській школі. А в 1998 році перевівся до гімназії імені Васильченка. З того часу тут і працюю.
Коли програма змінилася й до мене на уроки почали при­ходити дівчата, було якесь побоювання - як це, дівчата займатимуться «хлопчачи­ми» уроками й виробами. Але дівчатка дуже захопи­лися і працювали творчо, - розповідає Тарас Миколай­ович. - Із матеріалом нам допомагають спонсори. І це важливо. Дівчатам я ставлю конкретні завдання, і вони з задоволенням їх виконують.

Наприклад, якщо це сто­сується учнів п’ятих класів, ми робили підставки, панно. Ще - сувеніри, наприклад, магніт на холодильник. До Нового року традиційно виго­товляємо ялинкові прикраси.





У шостому класі трошки складніші завдання. Для уч­нів я спланував роботу з тон­ким листовим металом. Ще робимо декоративні тарілоч­ки. Семикласники виготов­ляють рамку із фанери для фото розміром 10х15 см. По­тім її прикрашають, роблять напис. Актуальна й підставка з дерева під окуляри. Усе це може бути гарним подарун­ком, зробленим власноруч.

Перед повномасштабним вторгненням у межах про­грами «Спроможна школа» ми отримали верстат по де­реву з числовим програм­ним управлінням. Почали його використовувати. Там досить складні програми, але розбираємося, освоює­мо. Учням цікаво працюва­ти з новітніми технологіями. Адже з віртуального проєкту виходить матеріальна річ.

У восьмому класі робимо ключниці, підставку під чаш­ку - матеріал: дерево і міш­ковина. У дев’ятому класі ви­готовляємо молоток вагою 100 г. Це комплексна робота. Там багато і ручної роботи, і використовується токарний станок.
А в десятому класі почали робити панно «Героям сла­ва». Це патріотична робота, й учні дуже стараються...

- Нещодавно ви отрима­ли премію імені Софії Ру­сової. Напевно, це не єди­на ваша відзнака?
- Так, у мене є і грамоти, й подяки, як-то кажуть, різ­них щаблів. А отримувати таку визначну премію було надзвичайно приємно. Як і почесно бути серед найкра­щих педагогів області. Дехто думає, що бути педагогом легко. Прийшов, відчитав уроки - і вільний. Насправді, є ще багато іншої поточної вчительської роботи. Це ве­дення електронних журналів, складання планів, підготовка до наступних занять, заго­товка матеріалів для робо­ти... А щоби досягти резуль­тату та мати відзнаку за свою роботу, треба попрацювати не один рік.

- А ви ніколи не думали змінити фах? Адже руки у вас «золоті»...
- Свого часу в мене була можливість перейти на іншу роботу, адже мої вміння це дозволяли. Та мені подо­бається працювати з дітьми, хоча, звісно, вони є різні: слухняні й непосидючі, від­повідальні та не дуже, ста­ранні, допитливі. Як і їхні батьки. Але важливо знахо­дити спільну мову з усіма. Думаю, мені це вдається.

- Вашій доньці свого часу подобалося працювати в майстерні?
- Так, Надійка із самого дитинства мені допомагала. Разом ми виготовляли різні вироби. Це також творчість. Хтось пише вірші, а хтось робить такі речі, що залиша­ються на згадку на все жит­тя. От щойно у п’ятому класі дехто з дітей вже закінчив свою роботу - панно «Дари осені». Діти випилювали фрукти з фанери, наклеюва­ли їх на основу, розфарбову­вали. Готові роботи заберуть додому, і вони залишаться на довгу пам’ять про мої уроки.

- Пане Тарасе, робота з учнями вас надихає?
- Безперечно. Мені до душі вигадувати, творити, при­носити користь людям. Що я і намагаюся робити, при­святивши своє життя педа­гогічній праці. Не так давно святкував 25-річний ювілей професійної діяльності. Роки летять дуже швидко, але коли педагог на своєму міс­ці, працює з дітьми, вчить їх творити своїми руками кра­сиві та потрібні речі, а також розуміти життя, обрати пра­вильний шлях - це дорого­го варте. Адже ми ростимо нове покоління українців, які повинні вміти пристосувати­ся до життя, знайти себе та- використовувати свої вміння у повсякденному житті.

Джерело: “Трудова Слава”, Людмила Забаровська, Віра Солодка

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.