Прилучанка Злата Житньова розповіла про навчання у Польсько-японській Академії інформаційних технологій

Люди мого покоління вийшли з СРСР. Ми завжди мріяли жити у незалежній, демокра­тичній країні, «без залізної завіси», подоро­жувати Європою, відчувати себе вільними і щасливими...Так і сталося.
Не хочеться згадувати про «мінуси», з яки­ми ми зіткнулися в дитинстві і юності, але ж є речі в тому нашому давньому і не дуже благо­получному житті, які й досі в ціні - наприклад, освіта. Будемо чесними - ми отримали гарну освіту, одну з найякісніших у світі.Не будемо багато розмірковувати про якість нинішньої української освіти - безкі­нечні реформи, епідемія короновірусу, війна, онлайн зробили свою справу. Багато україн­ських випускників їдуть навчатись за кордон. Вісімнадцятирічна прилучанка Злата Житньова нещодавно повернулася додому після першого року навчання у Польсько-японській Академії інформаційних технологій.
В один з теплих днів літа ми зустрілися в затишній кав’ярні і поговорили про враження Злати від Академії та від Польщі. А ще - про війну і рідне місто, про батьківський дім, її мрії та життєві плани.

Про Академію

- Разом з батьками ми обрали цей поль­ський престижний виш ще за два роки до вступу в нього, і я ретельно готувалася.
Аналогів цього вишу немає у Польщі та за її межами, оскільки він був створений у результаті міжнародного співробітництва Польщі та Японії. Йому притаманні високі стандарти академічной освіти, визнані в усьому світі, в ньому панує принцип - ніякої теорії без практики!

Оскільки технології - це «фішка» Академії, то й база обладнання до неї відповідна. Ни­нішній кампус Академії - це потужний центр із сучасними лабораторіями, спеціальними програмістськими, графічними та проекту­ючими майстернями. Понад 600 комп’юте­рів у 40лабораторіях, унікальне обладнання та найновіше на ринку програмне забезпе­чення - все для нашого користування. Для нас, для студентів, працюють мультиме­дійні лабораторії - студія запису, графічна та відтворююча лабораторії, фотостудія, художні майстерні тощо.
Академія гарантує працевлаштування, славиться якістю освіти і протягом бага­тьох років перебуває у трійці лідерів серед недержавних вищих навчальних закладів Польщі.
До того ж, у кожного з нас є велика кіль­кість можливостей вчитися за міжнародним обміном. У Японії чи країнах Європи.

І як бонус - японська мова: у нас можна ви­вчити і отримати сертифікат про знання японської мови. Це єдиний такий центр у Центрально-Східній Європі.

Наша Альма-Матер знаходиться в ти­хому районі - в самому центрі Варшави, недалеко від урядового кварталу та дипломатичних установ... Пишаюся тим, що навчаюся в ній...

Про особливості польського вишу і про розвиток особистості

Наші викладачі роблять акцент на роз­витку особистості і умінні відкривати талант кожної дитини, на розвиток особли­вого світосприймання кожного зі студентів. Оскільки сфера ІТ- це, насамперед, інновації та практика, у Академії нас навчають справжні експерти у своїй галузі - інженери, розробники, технологи. Головна увага при­діляється саме розвитку практичних знань та навичок. Часто до Академії приїжджають відомі викладачі з-за кордону.

Я навчаюсь на факультеті графічного дизайну, на якому вивчаю візуалізацію ін­формації, графічне проектування, класичну анімацію 20, анімацію 30. Це факультет, де вчать мистецтву комп’ютерного дизайну, новому медіа мистецтву.

Всі наші викладачі, окрім викладання, пра­цюють ще й за спеціальностями - пишуть картини та книжки, влаштовують пер­сональні виставки живопису, втілюють в життя цікаві дизайнерські проекти. Всі вони молоді, сучасні, комунікабельні, приязні, хоч дехто з них має професорські звання. У нас проводиться анонімне тестування з метою оцінювання роботи наших педагогів - ми ставили їм оцінки за багатьма критеріями. Атмосфера дуже демократична, творча, комфортна.

При вступі звертали увагу на знання польської та англійської мов, я ще й готу­вала портфоліо зі своїми живописними і графічними роботами.



Вже вмію створювати логотипи брендів, редагувати книги (я працюю не з текстами, а з їх візуалізацією), створювати анімовану рекламу, вебсайти, сторінки в Інтернеті.
Викладання йде поль­ською мовою.

В Академії навчають­ся поляки, українці, бі­лоруси, японці, турки, казахи.

Є заняття живопи­сом (там ми малюємо з натури фарбами), малюнку (на них - лише олівцем). Є заняття з фотомистецтва, з історії та культу­ри Японії, багато пар присвячене вивченню ІТ-технологій. Пари починаються зранку і можуть закінчуватися ввечері. На моєму фа­культеті 10 груп, в кожній по 15 чоловік. Ти не мусиш дві пари - чотири години поспіль - малювати. Можеш зробити перерву - вийти попити каву, полежати на подвір’ї в шезлонгу... В наступному навчальному році буде фізкультура - кожен студент може обрати басейн читренажернийзал... Їздили в ліс на декілька днів на пленер, де багато малювали... Було цікаво.
Гарно те, що в тобі цінують оригінальність, твою несхожість на інших студентів, поважа­ють за власний стиль, за твоє сприйняття світу, кон­кретно зроблену роботу.

«Війна живе в нашій домівці вже 10 років...»

Чи думаю я про війну?.. В Польщі намагаюся не зга­дувати, але це не завжди виходить. Тепер, коли тата комісували через тяжку хво­робу хребта і визнали непри­датним до служби в лавах ЗСУ, ми з мамою менше хви­люємось. Мій тато - Сергій Цибенко, захищав Україну ще під час АТО, під час повно- масштабного російсько-укра­їнського вторгнення воював у складі механізованого ба­тальйону на Сумщині. Має ордени та відзнаки за захист Батьківщини, і ми пишаємось ним.

Війна оселилася в нашій домівці давно, мені було тоді трішки більше восьми років.

Постійне хвилювання за тата, допомога йому і його побратимам. Війна «подарувала» йому інва­лідність, а когось з моїх ровесників залишила без батька, без мами і домів­ки, принесла країні багато горя, смертей, руйнувань.
Новини з фронту, сирени і вибухи. Кожна дитина - п’ятирічна, трирічна, мої ровесники - ми всі діти війни.

Про Варшаву, Прилуки і вареники з вишнями

Мені подобається Польща і я вдячна цій країні за можливість навчатися в ній, вона багато робить для нас, студентів, турбу­ється про наших переселенців, допомагає під час війни Україні.

До українців тут ставляться доброзич­ливо. Ми товаришуємо, гарно спілкуємось з іншими студентами, ділимось ідеями щодо своїх проектів. Моя хороша подруга Агата - полька, мешкає в передмісті Варшави. Подорожувати Польщею, повірте, поки ще не було часу - нам задають таку вели­ку кількість домашніх завдань, що на щось інше просто не вистачає часу. Перший рік навчання - дуже відповідальний, схибити тут не можна. Суворо ставляться у нас до пропусків занять без важливої причини. Вчимося 6 днів, лише в неділю не йдемо до Академії.

Одного разу за тиждень ми повинні були «скетчити», тобто, зробити 60 вуличних замальовок людей!
Я не жаліюся, але ж навантаження, прав­да, великі. При цьому, по-іншому не буде. Я ж хочу щодня розвиватися, хочу досконало оволодіти професією графічного дизайне­ра, повернутися додому і бути там, де я потрібна.
За навчання платять батьки, я не можу їх підвести...

Варшава - гарне місто, особливо, її стара частина. Була в Кракові, теж гарне місто. Коли на декілька днів виїжджали на пле­нер, то тісно познайомилися з польською кухнею. Вареники, по їхньому, «пірОгі» - з сиром, з чорницями, а з вишнями немає. Не роблять їх. Дивно! А що може бути краще за вареники з вишнями?..

Сумую за Прилуками, за нашою квартирою, де виросла, де робила свої перші малюнки, де готувалася до своєї першої персональної виставки в центральній бібліотеці імені Любові Забашти...

Вдячна своїм педагогам міської шко­ли мистецтв і Аrt-студїї «Кімната», які дали мені перші уроки малювання.
Місто змінилося, бачу якісь нові крамнички, але бачу, як поменшало на вулицях людей, як мало чоловіків і молодих хлопців.Була на Алеї Героїв у парку. Вона величезна. Печально...

.Ми роздивляємось польські світ­лини: ось Злата зі своєю подругою Агатою, ось Краків, ось із татом, який зумів вирватися з фронту у відпустку на декілька днів, щоб побувати на її виставці. Це було ще до Польщі.

Злата показує мені свій малюнок, створений за допомогою ІТ-технологій у формі графічного дизайну хлопчика-алхіміка. Гарний розумний хлопчик в окулярах Гаррі Поттера. Таким було завдання - вигадати, намалювати героя коміксу. Вона намалювала його допитливим, рішучим, діяльним, на­дала його постаті характер і долю. В його лабораторії - полиці з колбами та рідинами.

Над чим він працює, що шукає? Філософський камінь, реактив, що зда­тен перетворити неблагородний метал у золото чи срібло? Ліки від невилі­ковної хвороби? Еліксир молодості?.. Я щодня бачу різну молодь і різних підлітків на наших прилуцьких вулицях. Вони різні - діти суворого воєнного часу, деякі не стримані на слова і не виховані, безтурботні і байдужі щодо міста, людей, того, що коїться в країні. Це бачиш відразу, їх поверховість і байдужість.

Є і інші - зосереджені, комунікабельні, приязні. Коли бачать траурний кортеж, стають на коліна, і в їх очах - сльози.
Злата - серйозна, розумна, інтелігентна дівчина. Талановита, цілеспрямована і пра­целюбна. Щира, вона не уміє лукавити, не намагається сподобатися комусь і догодити. Самодостатня і цільна.

А ще вона смілива дівчина. Поїхала в 17 років, одна, до Польщі, в чужу країну, і як їй не було важко, швиденько адаптувалася, влилася в непросте напружене студентське життя, навчається гарно, сповнена мрій і нових проектів, які вона обов’язково втілить в життя. І як її хлопчик-алхімік з коміксу - відшукає свій чудодійний чарівний камінь.
З такими, як Злата, почуваєшся спокійні­ше, впевненіше. Бо все не так вже й погано у нас, в Україні.

Джерело: “Прилуччина + Прилучаночка”, Лілія Черненко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.