100 років на освітянській ниві: від трьохрічки до гімназії

Вторник, 8 Октября 2024 18:35 | Просмотров: 1013 | Обновлено 8 Октября 2024 19:47

Історія освіти у селі Сулак Носівської територіальної громади бере свій початок з другої половини ХІХ століття і була тісто пов’язана з волосним центром Володьковою Дівицею. Жителі хутора Роздоховка (тогочасна назва Сулаку), які відносилися до Богоявленської парафії Дівиці, мали змогу навчати своїх дітей у церковнопарафіяльній школі, а з часом і у земському училищі, що вони власне і робили, коли дозволяла можливість.

У 1924 році на педраді Володьководівицької семирічки було прийнято рішення про відкриття початкових класів у селі Сулак, а вчителькою призначити Ніну Іванівну Сірик. Із черговим набором учнів школа отримала самостійний статус як трьохрічна трудова школа соціального виховання змішаного типу навчання (для дівчат та хлопців) із закріпленою земельною ділянкою розміром 84 сотки, на якій ріс сад. Набір учнів проводився через рік, а навчання велося українською мовою.

Першим директором і водночас вчителем стала Сірик Ніна Іванівна, 1901 року народження, випускниця 1920 року Ніжинської жіночої гімназії Пелагеї Іванівни Кушакевич. Окрім цього чотири рази була на курсах підвищення кваліфікації. Вона отримувала 47 карбованців за роботу і 2,50 квартирних. По за школою працювала у культкомісії при Сулацькій сільраді.

Школа розміщувалася в орендованому дерев’яному будинку 6 на 6 метрів з 4 вікнами під солом’яною стріхою, за який районний виконком сплачував 180 карбованців у рік. Освітлення здійснюється гасовими лампами, а опалення – дровами за допомогою російської грубки, вбиральня і водогін відсутні. За оцінкою директора приміщення не пристосоване для навчального процесу. Крім безпосереднього свого призначення будівля школи використовувалася для загальних зборів сулачан.

Не хитрим було і меблювання: стілець вчительський, дві стоячі нерухомі дошки, 16 лав учнівських на 56 місць, 1 стінна карта, 4 портрети. Приладдя для письма учні приносили з дому. У бібліотеці 167 підручників, в тому числі 11 вчительських. При потребі вчитель користувався бібліотекою І Дівичанської семирічки.

Школу відвідували діти із Сулаку хуторів Горла, Ляшка, Федорини, Циганка та залізничних будок № 21, 22, 59, 60. Деякі діти до школи долали понад чотирьохкілометрову відстань. Під час Першого всесоюзного перепису шкіл функціонували два класи, в яких навчалися 35 учнів, серед них 9 дівчаток. До речі, за невиконання закону про обов’язкове навчання дітей батькам було виписано 16 штрафів. У першій групі навчання тривало 155 днів, у другій – 173, проводили батьківські збори та раду сприяння. Канікули тривали 120 днів, 12 – через несприятливі погодні умови. Загалом навчальний рік обійшовся для тодішнього районного бюджету в 780 карбованців.

Після запровадження НЕПу в центрі села, біля сучасного приміщення крамниці, почали зводити школу. Вона мала вигляд селянської хати на дві кімнати. В одній кімнаті був клас, а інша – для вчителів. Школа була чотирьохрічною, в ній у дві зміни навчалося близько 60 учнів. Крім директора вчителював Михайло Сергійович Мархай.

З часом кількість жителів села стала стрімко зростати, тому було логічним рішення про будівництво нового приміщення для школи, завершення якого не відбулося через події ІІ світової війни. На 84 день війни німецькі війська армії «Центр» наблизилися до села. 14 вересня 1941 року тривали оборонні бої за Сулак 45 стрілецької дивізія 5 армії Потапова, а в понеділок, 15 вересня, німецькі війська повністю прибрали до рук село. Починається дворічна німецька окупація, під час якої школа припинила своє функціонування.

Після створення з’єднання «За Батьківщину», багато жителів вступили у партизанський загін, серед них була вчителька Тетяна Опанасівна Кравець (майбутня заслужена вчителька УРСР) разом із чоловіком. Подружжя мешкало у лісовій сторожці, куди часто навідувалися партизани і отримували продукти, чисту білизну, передавали листи для жителів. Зв’язковою партизанського загону була Ніна Іванівна Сірик, яка удостоєна медалі «За відвагу» за участь у партизанській боротьбі.

У двадцятих числах березня 1943 року партизани знищили групу нацистів неподалік села, які охороняли залізницю на дільниці Ніжин – Бобровиця. Карателі вчинили жорстоку розправу, спалили Сулак з мирними мешканцями. У цьому вогні згоріло приміщення старої і недобудованої нової школи.

15 вересня 1943 року Сулак було звільнено від нацистської окупації. В умовах великих труднощів з першого ж дня визволення жителі села почали відбудову зруйнованого господарства. На початкових порах шкільне питання відійшло на другий план, настільки страшними були наслідки березневої візитації мадярського карального загону. Проблему частково вдалося вирішити завдячуючи Червонопартизанській школі, яка вже 27 вересня 1943 року відчинила двері для своїх перших вихованців. Але сулачани не сиділи склавши руки, трохи облаштувавши власні тимчасові обійстя заходилися відновлювати навчальний процес і у себе у селі.

У 1947 році директором у ще не існуючу школу в Сулак був призначений вчитель фізичного виховання Червонопартизанської середньої школи, інвалід війни, Олексій Степанович Соломаха. У вцілілих селянських хатах організували навчання. У наступному році, коли директор звернувся до районного керівництва з проханням про будівництво самостійного приміщення для школи, йому запропонували таку ж посаду в Козарах, на що Олексій Степанович погодився. Там також довелося розпочати свою роботу з організації школи в спаленому німцями селі.

15 серпня 1948 року завідувачем Червонопартизанської початкової школи № 5 був призначений вчитель математики Червонопартизанської середньої школи, фронтовик, майор артилерії, Василь Євгенович Бицький. Який був не просто вчителем, а для більшості учнів – батьком. Місцева влада за значної допомоги селян у 1952 році побудувала нову Сулацьку школу. Діти отримали нове дерев’яне, добре обладнане приміщення початкової школи площею 96 квадратних метрів. Приміщення якої збереглося до сьогодення. Василь Євгенович пропрацював директором до 1 серпня 1953 року.

Пришкільна територія залишалася не обгородженою і не облагородженню: не було декоративних і плодових дерев, відсутній сарай для зберігання дров. Ці проблеми були частково вирішені за допомогою батька директора школи Надії Дмитрівни Демчук – агронома-садівника Носівської дослідної станції. У 1954 році у чотирьох класах вже навчалися більше 60 учнів, а бюджетні витрати становили 7248 карбованців, з них 2640 карбованців – заробітна плата вчителям.

У 1957 році школу очолив Григорій Сергійович Супрун, біолог за фахом. Відповідно до «Закону про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти в СРСР» у 1958 – 1959 навчальному році школа стала восьмирічною, не остання у цьому заслуга і Юхима Ульяновича Бойка, наступного новопризначеного директора. У цей період на шкільному подвір’ї були зведені ще два приміщення та допоміжні споруди.

Перший випуск восьмирічки відбувся у 1963 році і налічував 25 учнів, двоє з випускників (Циганок Марія та Віротченко Ольга) були нагороджені похвальними листами, а найчисельніший випуск в історії школи відбувся 11 червні 1968 року, і нараховував 30 учнів. З 1972 року директором працює Іван Миколайович Мінько. Його стараннями була збудована їдальня та льох. 1979 – 1986 стали роки директорства філолога Григорія Миколайовича Трейтяка.

У 1986 році перед жителями села знов постало питання шкільного будівництва і щоб справа вдалася потрібні були нові молоді сили. Ось за таких обставин заклад очолив Михайло Степанович Боліцок. 1 вересня 1988 року відбулося урочисте відкриття новобудови. Подію висвітлювало обласне радіо, а на свято завітали секретар райкому партії Микола Сергійович Єфіменко, Григорій Якович Ілляш, голова колгоспу імені Куйбишева, зусиллями якого і відбувалося будівництво. Школа була укомплектована новими меблями, технічними засобами навчання, до вимог часу був обладнаний спортивний майданчик. Педагогічний колектив поповнився молодими та досвідченими педагогами. Школа стала справжнім осередком культури у селі.

Цікаво, що значний проміжок своєї історії школа не була власне Сулацькою, а Червонопартизанською № 5, № 4, трьохрічкою, восьмирічною, неповносередньою, загальноосвітньою і тільки 16 червня 2016 року рішенням Носівської районної ради перейменована у Сулацьку ЗОШ І-ІІ ступенів. 17 червня 2022 року рішенням двадцять другої сесії Носівської міської ради Сулацька школа отримала статус гімназії.

Частим гостем у будні й свята є почесний голова Носівського осередку Чернігівського земляцтва у місті Києві Віктор Павлович Черненко, який не байдужий як до історії школи та і до її сьогодення.

Сулацька школа може похвалитися багатьма здобутками, тут неабияк пишаються своїми розумними й талановитими учнями, яких сьогодні 45. Навчальний процес під керівництвом директора Олега Григоровича Ілляша (з 19 червня 2019 року) здійснюють одинадцять талановитих педагогів, чотири з них мають вищу категорію. До недавнього часу тут працювала Тетяна Андріївна Боліцок, Відмінник освіти України.

Рівномірне тихоплинне шкільне життя, яке не встигло отямитися від пандемії COVID-19 накрила інша, страшніша чума. Маскувальні сітки, окопні свічки, благодійні ярмарки, сирени. Гімназія перейшов до навчання в умовах воєнного стану, а її вихованці-випускники стали на захист Батьківщини.

Які випробування чекають на ювілярку покаже час, але історичний досвід Сулацької школи показує – легко не буде, адже робота педагога є цікавою і водночас відповідальною справою. Освіта як спосіб формування інтелектуального потенціалу нації, не зводиться тільки до навчання. Необхідно навчити молодь творчо мислити, критично оцінювати навколишнє середовище, розвивати потребу в постійній самоосвіті, самовдосконаленні. Тому система освіти повинна бути особисто орієнтованою, сприяти тому, щоб кожен був у змозі реалізувати свій потенціал, і звісно допомогти дитині стати людиною, підготувати до непростого життя, а не помиляється лиш той, хто нічого не робить.

Сергій ТИМОШИК с. Володькова Дівиця