Марина Нікітіна жила в Катарі і працювала стюардесою, а повернувшись на Прилуччину, відкрила власну парфумерну лінію

Марина Нікітіна жила в Катарі і працювала стюардесою, а повернувшись на Батьківщину, відкрила власну парфумерну лінію і займається батіком.



У кожної людини свій запас міцності та вміння тримати виклики долі.
Як не загубити себе у нашому тривожному часі, пере­стати лякатися майбутнього, знайти справу, свою соло­минку, яка допоможе пережити ці непрості воєнні роки?
Поряд з нами живуть люди, яким це вдалося - вони не депресують, не відчаюються, вони впевнено їдуть по життю і роблять все для того, щоб прикрасити цей світ і зробити щасливими інших...

Марина Нікітіна народилося і виросла в Івківцях на Прилуччині. Після школи вступила до Київського авіаційного університету на лінгвістичний факультет (спеціальність - філологія). Дякує своїм прекрасним педагогам із звичайної сільської школи, які змогли дати їй ґрунтовні знання з англій­ської мови і націлили на ВУЗ.

Тепер вона досконало володіє англійською та французькою мовами, та ще й арабською (але про це - пізніше).
Якийсь час працювала в Києві перекладачем технічних авіаційних текстів, а потім доля закинула її до Катару...

Облетіти весь світ та закохатися в нього

Вона з дитинства любила літаки та мріяла бути стюарде­сою. Після навчання поїхала до Одеси, пройшла співбесіду, стала стюардесою Міжнародних Катарських авіаліній і «про­працювала в небі» шість років.

Катар, який знаходиться на Середньому сході, займає пів­острів у Перській затоці і межує з Об'єднаними Арабськими Еміратами, їй сподобався. Тиха, спокійна країна, в якій добре ставляться до жінок.

Перші півроку літати було важко - вона до цього ніколи не літала і не знала, що боїться висоти і що її може нудити. Потім звикла до великих і малих літаків, аеробусів і «Боїнгів».

Політала по всьому світу, побувала на всіх континентах, крім Антарктиди. Бути стюардесою виглядає красиво і ро­мантично в рекламах і кіно, говорить Марина, а працювати нею важко - складно фізіологічно і психологічно. Постійно змінюється клімат, температури, стрибає тиск. Постійно в дорозі, на валізах. В рейсі буваєш по 10-12 годин. Спиш мало, відпочиваєш мало.
Стресостійкість, витривалість, вміння комунікувати - го­ловні якості, які конче потрібні цій професії.
Ця робота дала їй ексклюзивний досвід спілкування, вона побачила світ, познайомилась з культурою та історією бага­тьох країн, потоваришувала з людьми різних національнос­тей, менталітету. І зрозуміла, що колір шкіри для дружби не має значення, бо на нашій великій земній кулі живуть цікаві, гарні і добрі люди, і таких - більшість.
Париж її розчарував, а ось Лондонні.

їй дуже сподобалось в теплій безпечній країні Куала-Лампур. В ній тихо і спокійно. Християни, буддисти, мусульмани - всі там живуть дружно, поряд з урбаністичними вежами - маленькі, старовинні крамнички.
В острівній країні Сайшелах - незайманий, чистий, бурх­ливий океан, гарна первозданна природа, синьоокі люди з темною шкірою.

НА БАТЬКІВЩИНІ

Якийсь час в Катарі вона викладала в школі англійську і вивчила там арабську, спілкувалася, насолоджувалася життям. А коли перестала літати (так склалися обставини), жити в Катарі стало нудно. І в 2018 році вона повернулася на Батьківщину. Оселилася в Прилуках.
Певний час депресувала - не могла звикнути до розміряно­го провінційного життя після своїх подорожей по світу, після частих поїздок у Дубаї, цікавого бурхливого життя.



Але ж, коли ти молода,то твердо знаєш, що життя попереду і ти можеш бути в ньому не споглядачем, а його активною дійовою особою.

Займалася репетиторством, перекладан­ням нотаріальних документів (вона - єдиний в місті сертифікований перекладач).
Але ж душа печалилася - хотілося зайня­тися справою незвичайною, цікавою, зробити те, що ніхто до неї не робив.
Марина завжди цікавилася ароматами. Світ вона сприймає на запах - кожну людину, місто, дім, бо запах, що не кажи, є квінте­сенцією душі. Завжди уважна до того, які зустрічає пахощі біля річки, в лісі, в саду.

Коли якось раптово захворіла на ковід, то це стало для неї справжньою трагедією, бо дуже боялася, що можливість відчувати запахи не повернеться.

Вона завжди цікавилася парфумами і мала колекцію незвичайних східних парфумів.
Спробувала закупити їх на Сході по старих зв'язках, намагалася продати їх на нашому міському ярмарку, але вони не пішли. За­надто терпкі, екзотичні.

А потім раптом прийшла ідея - а чому б не створити власні парфуми? Це ж - творчість, це політ фантазії, втілення мрії. А ще - шлях до самоствердження, задоволення власних амбіцій, «хотілок», як вона каже. Коли свої здібності, уміння ти перетворюєш на конкретний корисний продукт і монетизуєш свою творчість. Це ж — круто!

Вона хотіла, щоб парфуми були зі східними нотками та настроєм, але ж все-таки не занадто різкі і не пряні, а більш легкі та свіжі. І у неї вийшло!

Вона сама складає парфуми-аромадіфузори для житла, авто, гардеробів, компонує в них аромати кави, банана, персика,чорної смородини, бергамоту, мускусу. Вона додає до них ще й секретний інгредієнт певної пропорції - дорогоцінне масло агарового дерева, яке привезла з Еміратів. У її парфумів приємні запахи, висока насиченість і стійкість.

Парфуми розливаються в кра­сиві фігурні флакони з оригіналь­ними дизайнерськими етикетка­ми, флакони «одягнені» в золоті кольори і метал. На логотипі її власного бренду і на флаконах - графічне зображення арабського скакуна...

Вона створює дивовижні аро­мати (її наступна мрія - створити парфуми для тіла), плідно спів­працює з відомими українськими парфумерами, проводить у місті «парфумерні зустрічі», на яких розповідає дивовижні речі про цей цікавий та приємний винахід людства.

Батік: об’єднала навколо себе майстрів з усієї України

Марина завжди одягалася стильно і виглядала елегантно, тому що має гарний смак. Світ моди для неї - неосяжний і неочікуваний. В цьому світі, вона знає, завжди є цікаві і привабливі для жінки деталі, які надають їй довершеності і оригінальності.

Вона завжди носила хусточки - на голові, шиї. Але ж їх можна носити ще й на плечі й на своїй сумочці.
Вона б хотіла собі елегантну шовкову хустинку, але з осо­бливим принтом - із зображенням флакону парфумів. Любов до парфумів перетворилася у неї на фетиш, і вона обожнює все, що пов'язане з парфумами.

Але такої хустинки вона ніде не знайшла і вирішила. створити її сама. Так прийшла ідея зайнятися ще й батіком (це розпис по тканині за допомогою воску чи барвників, по­ширений особливо в Індонезії та на Філіппінах.).

Це була її найдорожча «хотілка» в житті, але вона це зроби­ла - створила чудові авторські хустки, на який є попит. Багато праці, фінансів, енергії пішло на втілення цієї ідеї, але Марина не жалкує, бо насолода теж була. І - задоволення від успіху.

Вона власноруч зробила ескізи для своїх хустинок, закупи­ла в Одесі високоякісну шовкову тканину, яку довго шукала.
Кроїли та відшивали хустки різних розмірів у Ніжині, а друк робили у Хмельницьку. Тобто, навколо себе вона об'єднала майстрів зі всієї України.

На хусточках зображений флакон парфумів (хто б сумнівав­ся!) і птиця-фенікс на ньому. Весь цей малюнок розташований на тлі фантазійної чудернацької плями - рожевої, бірюзової. Чи - чорної, або пісочної. Дуже гарно!
«Найкращий час - тепер і сьогодні...»

Можливо, дехто б і поставив власне життя на паузу: за­кінчиться війна, тоді і займуся бізнесом, тоді побудую дім, вийду заміж. Але тільки не Марина. Вона живе не мріями, а діями. Окрім плану А, вона вибудовує ще й план В.

Вона не сидить, склавши руки, а щодня стверджується, прораховує ризики и починає щось нове.Велика мрійниця і справжня ділова леді, яскрава модниця і естетка, просто красива і розумна жінка, яка впевнена в собі і звикла пере­магати.

Завжди - щось нове. Чого до цього не робила, чого не вміла, але вірила, що все у неї вийде!
У 2022 році вона переклала на англійську мову книгу про жінку в бізнесі, яку написала її київська колежанка.А літературний переклад - це серйозно!

День у неї розписаний по годинах - вона веде блог, багато спілкується з людьми по всьому світові, бере активну участь в житті міста, займається волонтерством.
І нічого не відкладає на завтра.

А ще вона закохана у найкращого хлопця на Землі - у Святослава, який нині на фронті. Вони повністю співпадають по світосприйманню, по ставленню до України і людей - для Марини це було особливо важливим, щоб душі були рідними. Вона пиша­ється ним, присвячує вірші своєму «князеві», що мужньо захищає свою землю, навідує його у тих «гарячих точках.».

Я із задоволенням розмовляла з цією привабли­вою, дуже молодою ще жінкою, яка вже багато чого встигла в своєму житті, і впевнена, що зробить ще більше. Вона сповнена енергії, нових ідей, любові до життя і краси, яку вміє створювати.

Наостанок я запитала у Марини, яка знається на пахощах - чим для неї пахне Україна?

І почула у відповідь: “Україна пахне липою, ягодами калини і медом.» А не війною. Україна жива, вона живе, розмовляє з нами, своїми дітьми, запахами липи та калини, співом птахів та дзиж­чанням бджіл, диханням вітру і шепотінням трав. Значить, все буде добре.



Джерело: газета “Прилуччина + Прилучаночкаа”, Лілія ЧЕРНЕНКО, відео телеканал "ТІМ"

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.