18-річний Дмитро Хромеєв відроджує давнє ремесло – майструє вулики з очерету

Безперечно, найкращий час для екскурсії у пасіку – то літо, але потрапивши на обійстя гостинної родини пасічників Хромеєвих у мальовничому куточку Журавки навіть і восени, відчуєте ту умиротворюючу атмосферу, яку дає людині це древнє ремесло. Дізнаєтеся від господарів, щиро захоплених своєю справою, багато цікавого про бджіл, пасічництво, цілющі властивості меду.

У садку перед хатою, поміж молодих фруктових дерев, виструнчилися доглянуті вулики, серед них – навіть дуплянка зі стовбуру дерева, а поряд – збудований господарем Анатолієм Валентиновичем апібудиночок-цілитель. В око одразу кидається й те, що і решта вуликів – незвичної для сучасності конструкції – очеретяні. А поспілкувавшись з господарями – Анатолієм і Світланою Хромеєвими, неабияк подивуєтеся тому, що втілювати їх у власну практику спонукав родину, ще будучи школярем-підлітком, молодший син Дмитро.



18-річний юнак від народження має проблеми зі здоров’ям, через які мусив навчатися вдома, на індивідуальній формі навчання, проте Бог наділив його справжньою силою духу, допитливим розумом, недитячими витримкою й працьовитістю, а ще – надійною підтримкою батьків і родини, які і за таких обставин допомогли йому знайти улюблену справу та розвиватися у ній.

Ще школярем Діма опанував поряд з татом – досвідченим пасічником, ази бджолярської справи, охоче працює у пасіці, веде канал на YouTube “Мої бджілки”, де родина ділиться своїм досвідом пасічництва. Також пройшов школу “Сучасні методи бджільництва” від бджолярів науковців і практиків, що засвідчують відповідні сертифікати. Нині вивчає комп’ютерні технології у Прилуцькому агротехнічному коледжі. Разом із батьком бере участь у діяльності Спілки бджолярів Прилуччини.

Варто зауважити, що юнак є пасічником у шостому (!) коліні по бабусиній (це знаний на Варвинщині медик, голова ради ветеранів с. Калиновиця Н. Г. Хромеєва) лінії. Ще її прадід Сакон тримав вулики-дуплянки, які допомогли родині пережити тяжкі роки 1918-1919, коли вирував смертоносний грип “іспанка”. Шанували пасічництво й подальші покоління родини, коли естафета випадала із чоловічих рук, її переймали жінки. Наталія Григорівна відрядила Анатолія в науку на пасіку теж ще школярем, що і визначило подальше захоплення і для нього, і для онука. До речі, старший брат Діми – Олександр, досяг своїх вершин у спорті, нині тренує вихованців у київський спортшколі, пройшов військовий гарт. А молодша сестричка Марійка охоче перебуває у пасіці. Не стане дивиною, якщо теж колись продовжить династію бджолярів.

Вмілі, майстровиті руки Дмитра, до речі, теж як у тата, котрий, працююючи у охоронній фірмі на нафтових об’єктах, залюбки столярує, шукали й іншого застосування. Побачив в інтернеті технологію виготовлення вуликів з очерету і спонукав батька разом освоювати її. А до того, щоб розширити власну пасіку, експериментували з верболозом, навіть із синтетичними утеплювачами тощо.

Нині, завдяки очерету, мають вже сотню вуликів. Якби робили їх з дерева, то не скоро б набрали таку кількість, бо кожен дороговартісний “куб” – то лишень на кілька вуликів. Суттєво здешевили виробництво й на “покрівлі” бджолиних хаток. Замість металу, що перегрівається на сонці і нахолоняє в мороз, застосовують міцний укривний матеріал типу клейонки.

У попередні роки у власній пасіці Хромеєви приймали багаточисельний семінар пасічників Прилуцького району і неабияк подивували досвідчених колег еко-вуликами за відродженою технологією предків-українців.

Пасічники з інтересом вивчали бджолині еко-хати (теплі, комфортні комахам, бо не конденсують вологу, зручні й легкі при транспортуванні, вага очеретяного до 4 кг, а з дерева – в десять разів більше!), замовляють і собі такі, а от самі майструвати не поспішають. Технологія лише на перший погляд проста і приваблива своїми перевагами, насправді ж будівництву вулика передує копітка підготовка сировини – очерету.

Зимової пори, коли міцний лід на водоймах, його треба “набити” – трудиться вся сім’я, протягом майбутнього літа – просушити, нарізати заготовки, а також дерев’яні рейки для кріплення, і лише потім можна приступати до в’язання. Але і тут є свої нюанси. Перш ніж удосконалити станок для пакування й пресування очерету, були проби і помилки, поїздки на консультації до досвідчених майстрів-старожилів.

Нині родина спільно заготовляє сировину, а от виробництво вуликів, рамок Діма взяв на себе. Домашня майстерня забезпечує не тільки потреби власної пасіки, радо виконують й замовлення колег-пасічників, хто вже зрозумів переваги очеретяних вуликів. Користуються попитом і мати-утеплювачі з рогозу. Діма ж може пишатися своїми першими самостійними заробітками.

У планах – налагодити власне вощення рамок, процес розмноження бджіл, а ще – й інші призабуті місцеві промисли: в’зати віники, плести корзини. Словом, пробувати нове і відроджувати давнє.

Без медової дегустації завершити надзвичайно цікаву екскурсію до пасіки Хромеєвих у вас не вийде. Тут ви посмакуєте сотами – делікатес дитинства, особливо цілющими медами з липи і акації, “цукерковими” гречкою, соняшником і дізнаєтеся багато нового про особливості виробництва якісного продукту.

Джерело: varva-slovo.com.ua

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.