Багатодітна мати Наталія Біла працює у сусідньому селі на птахофабриці і щовечора співає на репетиціях

У селі постійної робо­ти нема. Багатодітна мати Наталія Біла із Змітнева перебива­лася сезонними заробіт­ками: перебирала карто­плю, полола людські го­роди, але важко розрахо­вувати на такі тимчасо­ві доходи. Отож почувши у соцслужбах про можли­вість працевлаштуватися на Березнянську птахо­фабрику, довго не розду­мувала. Маршрутка через село їздить щодня, ро­боти Наталія не боїться, чом би не спробувати.

І ось вже минув місяць, як жінка працює. Її зав­зятість відразу поміти­ли роботодавці і навіть поставили у бригаду, не просто підмінною, та ще й без випробувально­го терміну, відразу жінка одержала свій місячний заробіток.

- Щоб заробити тися­чу у селі, мені треба 5 днів ходити перебирати картоплю. А тут я стіль­ки одержую за добу, - каже Наталія Іванівна.

- У фірмовому магази­ні «Щасливе курча» мож­на купити продукцію пта­хофабрики, до речі, не за­морожену, а відразу із забійного цеху. І ціна, на­приклад, гомілок 60 грн. за кілограм. Після робо­чої зміни ми приймаємо душ і тоді вирушаємо в дорогу.
До важкої роботи на тваринницьких фермах Наталія Іванівна звикла, бо працювала з 16 років дояркою, свинаркою, телятницею.

ПОДАРУНОК-СЮРПРИЗ НА ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ

Наталія звикла до руху. Так складалося життя, що доводилось багато разів пере­їжджати. А вже минув 7-ий рік, як жінка з п'ятьма своїми дітьми проживає у Змітневі. Прибули вони в село на запрошення тодішнього сільського голови Дмитра Іващика. Він тоді запрошував переселенців із дітьми. Наталія теж написала листа. Відповідь від сільського керманича не забарилася.

- На мій день народження поштарка принесла подарунок - лист від Іващика, - при­гадує Наталія.

Наталія поїхала познайомитись із селом, сподобалось. Тоді і школа там була, а в селі, де вона проживала, не було ні дитсадка, ні школи, та й проблематично було пе­редати у Чернігів дітям передачу. Дмитро Степанович показав їй усі нежилі хатини. Наталія сказала, що її цікавлять лише ті, що з документами, бо за життя вона купила не одну хату, але залишилась без житла. Голова, щиро вдячна йому Наталія, допоміг їй оформити документи і жінка за 13 тисяч гривень тоді придбала будинок. Так розпо­чалось нове життя. Нині вже троє дітей заробляють собі на хліб: старший син служить, менший працює на будівництві, донька - перукар. А найменші син і донька ще школярі. Погано, що віднедавна закрилась Змітнівська школа, тепер діти їздять у Конятинську.



Наталія Іванівна із своїми меншими школяриками

ЛЮБОВ ДО ПІСНІ - ВІД МАМИ

Наталія життєрадісна жінка, компанійська, метка і намагається завжди знаходити ви­хід. Її потреби не захмарні - діти нагодовані, одягнені і взуті. А для свого задоволення Наталія стала учасницею Конятинського вокального ансамблю «Кумасеньки».

- Спочатку я споглядала за виступами самодіяльних артистів. Подобалися їхні ви­ступи, злагоджений колектив. Потім ближче познайомилась. І вже минуло 5 років, як сама попросилася поповнити їхні ряди. Я люблю співати, а ще більше подобається брати участь у різних сценках, жартувати, - розповідає Наталія.

Любов до пісні у Наталії Білої від мами. Мама, працюючи на фермі, виїжджала хор-ланкою в поле з виступами. У сім'ї часто лунали пісні, бо і сестра Наталії любить співати.

- У школі в рідному селі Шишківка, що на Корюківщині, я дуже хотіла виступати, але мене не помічали, я була сірою мишкою, навіть вірші не декламувала. А вже вийшовши заміж у Сядрино, теж стала учасницею художньої самодіяльності, - розповідає жінка.

Для Наталії Іванівни спів - це заряд енергії, це гарний настрій, постійні емоції. Тому щодня (саме так, не помиляється) ввечері вона поспішає на репетиції у сусіднє село. Велосипедом це 30-40 хвилин. Тому нещодавно спеціально для їзди на репетиції при­дбала скутера. Виступи стимулюють, треба і обновки інколи придбати.

- Мені хотілося вишите плаття. Два роки тому купила. Виступаю у ньому. Є у нас і колективне вбрання. Жилети, юбки, сорочки - всім нарядом, спасибі їй, займається Людмила Андріївна Салівон.



Наталія вміє вишивати і нитками, і бісером. Є у неї власноруч вишиті картини, іко­ни. А ось сорочки ще не вишила, каже, потрібно купити гарної тканини, попросити, щоб хтось пошив сорочку, а тоді обов'язково вишиє. Таке в неї бажання є. А до зими планує оновити горожу, зробити ремонт у будинку - планів багато, без цього нормальні люди не живуть. Всім хочеться жити краще і бути щасливими.

Наталія щаслива: вона має 5 гарних дітей, має власне житло, високооплачувану ро­боту, улюблену справу, тільки дещо не вистачає жіночого щастя, та то вже особисте.

Олена Кузьменко, “Вісті Сосниччини”

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.