Воїн-лісівник і волонтер з Ніжина, був двічі поранений, захищаючи Україну

Володимир – воїн-лісівник і волонтер з Ніжина. Як у мирний час, так і у військовий, він дотримується кредо: «Захищай родину, ліс і Батьківщину».



Володимир працює міжрайонним мисливствознавцем філії «Ніжинське лісове господарство» ДП «Ліси України». У галузь прийшов у 2015 році, коли підприємство шукало патрульних для попередження лісопорушень у мисливському господарстві. Чоловіка обрали завдяки його принциповості, що є провідною рисою лісівників, які захищають ліси. Нині він очолює бригаду швидкого реагування.

Повномасштабна війна застала лісівника, як і багатьох інших українців, удома. До лав ЗСУ він став у перші ж години війни.

«Мій будинок знаходиться за 2,5 км від Ніжинського аеродрому. 24 лютого о 4.40 ранку туди прилетіла ракета, від якої був сильний спалах. Щойно я його побачив, то одразу пішов заправляти машину і будити дружину з сином. Їх відправив до бабусі, а сам зв’язався з друзями, з якими у 2014 році ми волонтерили на Донбасі й займались евакуацією цивільних людей. Ми поїхали у військкомат і записались в добровольці», – розповідає захисник.

Лісівника записали в роту охорони Ніжинського ТЦК та СП. Вже 25 лютого разом з по побратимами вони рушили зупиняти колону, що йшла на Ніжин. Ще через кілька місяців його відправили на навчання, а після – до 45-го окремого стрілецького батальйону на посаду навідника кулемета. Через кілька тижнів бойовим наказом Володимира направили у напрямку Новобахмутівки, яка на той момент була однією із найбільш гарячих точок.

Під час служби захисник був двічі поранений. Перший раз це сталось під час мінометного обстрілу, після чого лісівник потрапив у шпиталь. Він вилікувався і знову повернувся до служби, але всього тиждень після цього під час штурму знову отримав важке подвійне поранення.

Згадуючи своє перебування на фронті, Володимир говорить, що і там тримав зв’язок з колегами: «У нас дуже класний колектив, я відчував постійну підтримку. Зі зв’язком було тяжко, але все одно обов’язково телефонували й питали, чи я в порядку. І підтримка була не тільки від чернігівських, але і від місцевих колег. Пам’ятаю випадок, коли у нас з хлопцями закінчилось пальне і ми ніяк не могли його знайти. Але там я зустрів лісівника, який через місцевих жителів допоміг нам. Тоді й зрозумів, яка велика і міцна наша лісівнича родина. Це така преференція – якщо ти говориш, що ти лісівник, то тобі своє віддадуть, але допоможуть».

Володимир, повернувшись додому, продовжує спілкуватись з побратимами, допомагає та направляє волонтерів. Ділиться, що дуже радіє, коли хлопці заїжджають до нього в гості у філію.

Джерело: Чернігівський обласний ТЦК та СП

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.