Сергій Костюк в ході досліджень генеалогічного дерева знайшов 1300 родичів

Хтось би сказав, що сумчанина Сергія Костюка з Борзнянщиною пов’язує не так уже й багато: п’ять перших років життя, проведених у Кинашівці, та місцева рідня по батьківській лінії. Але саме рідня, як по батькові, так і матері, коріння яких пророс­ло на Чернігівщині та Сумщині, стала тим містком, який назавжди поєднав молодого чоловіка з нашим краєм. Сергій Костюк - родоводець або ж генеалог, який не просто цікавиться походженням власного роду, а досліджує його, хапаючись за кожну ниточ­ку, що може привести до нових відкриттів. І так вже сталося, що наш матеріал «Сторіччя з «хвостиком» («ВБ», № 48 від 15 грудня 2022 року) про Варвару Байдалову йому у цьому також трішки допоміг.



У пошуках свого коріння

Змалечку Сергій полю­бляв слухати діда Івана, маминого батька. Він роз­повідав багато надзвичайно цікавих історій про предків. Але малим хлопчиною мало що вдалося запам’ятати до пуття, самі уривки... Коли у 2003 році діда не стало, Сергій якраз закінчив школу, був на канікулах на Сумщи­ні. «Тоді я вперше зрозумів, що потрібно все десь фік­сувати, записувати. Адже люди помирають, а разом із ними помирають й історії. А пам’ять - річ ненадійна: сьо­годні ти ще тримаєш щось у голові, а за два-три роки забуваєш, бо сам не є ре­альним учасником тих подій, - розповідає про початок свого генеалогічного дослі­дження чоловік. - Тож узяв аркуш паперу, схожий на ру­лон шпалер, й почав робити перше сімейне дерево. Воно було досить примітивним: маленькі квадратики з впи­саними в них іменами. Ін­формацію запитував у бабу­сі, у сусідів, які знали нашу родину. Зібрані дані записав і поклав цей рулончик на довгих десять років. Коли 2013 року він знову потрапив до моїх рук, я побачив, у якій складній схемі були заплу­тані ці маленькі квадратики. Вирішив усе структурувати за допомогою спеціальної комп’ютерної програми, сер­йозніше підійшов до роботи, почав збирати більше даних. До ноутбука придбав ще й невеличкий сканер - вийшов такий собі портативний ро­бочий кабінет. Розшукував родичів, близьких і далеких, і все, що дізнавався від них, заносив у програму: хто з предків, де і коли народився, ким був, працював, коли, де і від чого помер. А за допомо­гою сканера відцифровував старі фото, різні документи, листи, щоб і їх зберегти для нащадків. Бо ж, як показує практика, люди такі речі не особливо цінують та бере­жуть».

Як розповів Сергій, живі родичі - найперше джерело інформації, коли починаєш досліджувати родовід. Коли ж дані від них зібрані, можна й до архівів звертатися.

«Є хороший сайт “Familysearch”, - ділиться досві­дом чоловік. - Свого часу одна американська релігій­на організація приїздила до різних країн Європи і ска­нувала історичні документи, метричні книги. Вони мають велику базу проіндексованих і відсканованих матері­алів, які можна переглядати. Єдине, я б радив брати ме­тричну книгу конкретного села та року і перечитувати всю, оскільки при індексу­ванні можуть бути помилки, кілька варіантів написання одного прізвища.

Можна також шукати предків за прізвищем на українському сайті «Рідні». Тут пропонують метричні книги за всі роки, що є в архівах. Тож можна вибрати потрібний документ, переві­рити, де він зберігається, і написати запит уже до кон­кретного архіву. Я, напри­клад, нещодавно написав до Сумського сховища. Мені звідти перетелефонували, повідомили, що знайшли справу, яку я замовив, і за­пропонували прийти, пере­глянути.

Писав запит і до Чернігів­ського архіву щодо предків, репресованих радянською владою. Чесно, навіть не був до кінця упевнений, що вдасться щось знайти, але за два місяці мені подзвони­ли і повідомили, що знайде­ні документи відсканують та нададуть електронну копію.



Сімя Костюків

А ще, буквально нещо­давно, отримав відповідь і від німецького архіву про військовополонених із Кинашівки. Я знав, що Євдокія, рідна сестра бабусі, у роки Другої світової війни була в полоні, знав і її рік наро­дження. У лютому надіслав запит і ось тепер маю на руках теку документів, серед яких - різні журнали, картки з даними, де вона працюва­ла і що робила. Залишилося лише перекласти.

Також завжди якусь до­помогу чи підказку можна отримати на різних генеало­гічних форумах, де люди ді­ляться пошуковим досвідом і проблемами, які спіткали їх на цьому шляху. До речі, останнім часом на таких сай­тах побільшало відвідувачів-новачків. Загалом здається, що родоводців небагато, але час від часу у людей зростає інтерес до історії. Так ста­лося й 2022 року. Мабуть, війна спонукає більше ді­знатися про власне корін­ня, щоб зрозуміти, хто були предки і хто є ми самі».

Ще один спосіб пошуку родичів, яким користується Сергій, це - ДНК-тести. Їх він замовляє у США, бо там - велика база даних, особливо що стосується Європи. Чо­ловік вже надіслав зразки своєї ДНК, батьків, дружини та кількох її родичів. Після оброблення інформації отримав дані щодо співпадінь із іншими людьми, на­явними у базі даних. А далі - знову дослідження і по­шуки зв’язків, які напряму доводять спорідненість.

Від дерева до книги

Пошук історія власного «я» залежить від багатьох факторів, передовсім на скільки добре збереглися старі документи. Як розпові­дає Сергій, по Сумській об­ласті архівів менше, а ось по Чернігівщині знаходиться більше інформації початку 1800-х років і навіть раніше.

Також важливо, в якому вигляді зберігаються архіви. Якщо відскановані, у циф­ровому варіанті, то будь-хто за комп’ютером із доступом до Інтернету за вечір може дослідити пряму гілку сво­го роду (за наявності бодай якихось знань про дідів-прадідів). Але буває й так, що відомості про одну лю­дину розшукують роками.

«У своїх дослідженнях я дійшов поки що до 1815 року, лише до 7 коліна, - веде далі розповідь співроз­мовник. - Насправді, це не­багато. Але у нашого роду є одна особливість: кілька поколінь підряд, пізно, у 46 років, народжували дітей. Тож мої предки сьомого колі­на іншим людям доводять­ся родичами вже десятого коліна. Яскравий приклад - Варвара Байдалова. Варвара Петрівна - рідна сестра моєї прабабусі 1897 року наро­дження. І різниця у віці між ними - 25 років! Моя пра­бабуся, дідусі й бабусі вже давно померли, а вона, як виявилося, досі проживає у Борзні. Ви тільки уявіть моє здивування і радість від цього відкриття! У розповіді 100-річної очевидиці я знай­шов для себе ще стільки за­чіпок, які можуть допомогти у подальшому дослідженні.

Сьогодні ж моє сімейне дерево «розрослося» до 1300 родичів. Поки що. З них десь 600 чоловік - жива рідня. Насправді спочатку я додав до бази більше сучас­них людей із надією знайти серед них однодумця, який так само вивчає родовід, щоб об’єднати наші зусил­ля. Проте з кількох сотень людей лише один пробував себе у генеалогії, але не над­то заглиблювався у неї. А, буває, люди взагалі не те що предками, не цікавляться, а мало знають про найближчу рідню. Один мій 4-юрідний брат, для прикладу, не зміг назвати ім’я своєї бабусі (звик кликати її просто по-батькові), з якою проживав в одному селі на сусідніх вулицях!

Зараз я спілкуюся з ба­гатьма родичами, яких знайшов. З деякими ми взагалі товаришували з дитинства чи ходили до однієї школи, а вже потім виявилося, що ми - 4 та 5-юрідні брати».

До Кинашівки приїздив 2017 року (до цього не був там із 2001-го) спеціально, щоб зустрітися з ріднею, ді­знатися щось нове. На жаль, тоді я про Варвару Петрів­ну ще не знав, тож почути щось від неї ще не було можливості.

Наразі мій план-мінімум - по кожній гілці дослідити до 7 коліна. Коли вже зрозу­мію, що опинився у глухому куті і нічого нового більше не знайду, систематизую все у книгу родоводу.

Також кілька років тому почав писати біографії най­ближчих родичів - батьків, дідів, прадідів. Зрозуміло, чим глибше в історію - тим меншими виходять ці записи. Поки що цей проект «підвис», адже потребує більше часу і реального спілкування з живими оче­видцями.

Є плани написати ще й про маленькі села, хутірці звідки мої предки. Про них у Інтернеті часто інформа­ції взагалі немає. Подумав, якщо і я нічого про них не напишу, то ці села просто зникнуть, ніби їх і не було. Так почав створювати на Вікіпедії сторінки, куди вносив все, що вдавалося дізнати­ся.

Також хочеться колись роздрукувати родинне дере­во. Одного разу я вже про­бував: на аркуші тоді було всього 300 з чимось імен, а вийшов рулон завдовжки 6 метрів. Уявіть, якого фор­мату має бути полотно, щоб розмістити рідню, знайдену на сьогодні!

Поки що моє родинне де­рево можна знайти на сайті «Муheritage». Родичам, які цікавляться темою, надаю доступ і вони можуть усе проглянути. І допоки існу­ватиме Інтернет, моя робота не згубиться десь в історії. Можливо, колись, хтось вже з моїх нащадків зацікавить­ся і так само почне шукати: ким же були його предки...»

Марина ГРИНЕНКО, "Вісті Борзнянщини"

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.