Десятикласни­ця Ліза Нешта: «За час війни я жодного разу не була щасливою, по-справжньому»

Ця мила дівчина - призерка обласного конкурсу імені Петра Яцика, десятикласни­ця Карильської школи Ліза Нешта. Днями мав розмову із чарівною розумницею.



- Навчання під час війни, мотивація...
- Нормального навчання для нас, стар­шокласників, не було вже давно. Почався ковід - і все пішло шкереберть. Канікули, дистанційні уроки. У певний момент зрозуміла, що доросле життя не буде ці­кавитись умовами навчання - воно буде вимагати знань. Технології, наука - усе летить уперед такими темпами, що треба не відстати, чіплятись з усіх сил. Ми по­винні бути на рівні з дітьми Франції, Англії, Німеччини. Відстанемо - яке ж майбутнє буде в України?

- І...
- Зрозуміла, що треба багато працюва­ти самостійно, примушувати себе. А най­краща мотивація - це віра в мирне життя. Перші дні війни - це був такий стрес. Без сліз не можу згадувати. Переживала за тата, маму, за всіх рідних, за друзів, за Україну. Було так боляче, що гинуть люди, руйнуються міста. У школі довго були канікули. Потім - дистанційне навчання. Зараз постійно ходимо в класи, усе - як звичайно. Заважають навчатися тільки тривоги. Ви знаєте, за час війни я жодного разу не була щасливою, по-справжньому. Радію чомусь, а тоді думка: іде війна.

І згадуються світлини зруйнованих міст, людського горя. І все - щаслива посмішка кудись тікає.

- Лізо, твої улюблені предмети в школі?
- З фізикою, математикою, на жаль, не товаришую. Я - гуманітарій. Захоплююсь українською мовою та літературою. І мрію стати філологом. До речі, багато читаю.

- Що саме?
- Не повірите, та люблю українську класику, у тому числі зі шкільної програми. Звичайно, іноді читаю щось легеньке - де­тективи, жіночі романи. Сюжет цікавий, та написано так примітивно! Повірте: із Коцюбинським не порівняєш. 10:0 на ко­ристь класика!

- Більшість людей на планеті Земля запхала на полиці товсті книги. І читають короткі повідомлення в Інстаграмі, Фейсбуці, Твітері. Дивляться короткі відео у тік тоці. Це біда?
- Так, це біда. Відучуємося мислити, позбавляємо себе величезного духовного багатства, яке заховане у тих відкладених товстезних книгах. На жаль, я, як і всі друзі, важко розлучаюся з телефоном. Гортаю, гортаю стрічку новин. Тоді зупиняюсь і за­питую себе: і що це дало, чому навчилась? Та нічому. Але затягує. І з впливом смартфонів треба боротись. На щастя, маю силу волі відкласти його і взятись за уроки.

- Про вашу родину.
- Живемо - тато, мама і я. Мама - Юлія Миколаївна - поки що не працює. Вона у нас лідер у сім'ї, змушує мене іноді сісти за уроки, у хаті прибрати. А тато - Володимир Іванович - підприємець. Тато мене дуже любить і балує. І ще він заробляє гроші для нас, він - найкращий тато у світі!

Залюбки бігаю до дідуся та бабусі. Усе в нас добре.

- Світло.
- Світло 6 через 3. Шість годин нема, три години є. Спочатку я так злилася, не могла дочекатись, коли загориться лампочка. Потім - звикла. Удома є генератор, та включає тато його рідко. З допомогою перетворювача маємо можливість бути в інтернет-мережі, дивитись телевізор. Людина до всього звикає.

- З ким дружиш?
- З багатьма. Найкращі друзі - Архипо­ва Настя та Володя Литвиненко.

- Твоє хобі?
- Учитись. А коли є вільний час - іду на волейбольний чи туристичний гурток. Коли довго нема світла - розмальовую картини за номерами.

- На городі допомагаєш чи жаліють батьки донечку?
- Жаліють, це точно. Та я їх також жалію - і завжди поспішаю допомогти.

- Улюблені вчителі?
- Всіх люблю і безмежно поважаю. А най-най - це мій наставник Лариса Сер­гіївна Пономарчук. Любов до української мови - це від неї. Класний керівник Ольга Іванівна Литвиненко - дуже добра, чуйна. А як легко спілкуватись із вчителем історії Сергієм Анатолійовичем Пономарчуком! У нього особливий підхід до викладання минулого України та світу - після його уроків зацікавлююсь, шукаю ще більше знань в інтернеті.

- Тобі комфортно в Карильській школі? Малі школи мають право на існування?
- Без сумніву, малі школи повинні жити! Ви були у нас, бачили, як гарно всюди? У Карильській школі особлива атмосфера, такі хороші вчителі. А ще... Знаєте, як це добре - не їхати кудись, а вдома, близень­ко. Єдине, чого б хотілось, це більшого кола друзів.

Хай щастить таким хорошим дітям, як Ліза Нешта. Хай щастить усім дітям України!

Джерело: газета “Нові горизонти” від 09.02.2023, Володимир ЛУЧКО

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.